Практичні аспекти дієвості міжнародних норм

Найбільш відомий міжнародний судовий орган – Міжнародний Суд ООН в Гаазі – надто часто виступав складовою відносно неефективної міжнародної правової системи, а саме – системи Організації Об‘єднаних Націй. Це не применшує значення системи ООН; з політичної точки зору вона справді важлива. Слід лише зауважити, що право Міжнародного Суду і Організації Об‘єднаних Націй сьогодні може бути відносно нецікавим для теоретиків права, оскільки ці правові інструменти діють так неефективно.

Набагато цікавішою для теорії (і, можливо, провісником майбутнього) є міжнародна правова система, сформована Європейською конвенцією з прав людини, де формальні правові структури, тобто Європейський Суд і Комісія з прав людини в Страсбурзі, здійснюють фактичні повноваження. Їх ефективність є неперевершеною на міжнародній арені, за винятком можливо інших європейських міжнародних судових інстанцій: Суду Європейського Союзу і Суду першої інстанції в Люксембурзі.

Спробуймо до певної міри висвітлити потенціал дієвості міжнародних юридичних процедур. Європейське право в галузі прав людини пропонує не лише найбільш важливий звід норм прецедентного права, який висвітлює сутність міжнародного права в цій галузі, але один з найбільш наочних і цікавих прикладів ефективної системи міжнародних юридичних процедур. Можна сказати, що міжнародні установи, такі як ті, що стосуються європейського права в галузі прав людини, свідчать про існування допоміжних норм. Якщо так, то такі побудови менше всього схожі на примітивну правову систему, а більше на – знайому національну правову систему.

Можливо, пояснення полягає у принциповій різниці між, з одного боку, згодою держав на загальний характер запропонованих правових норм і механізмів забезпечення їх додержання, а з іншого боку, практичним застосуванням норм і дією таких механізмів. Справжнім дивом стало постійно зростаюче визнання цієї системи навіть після появи різко суперечливих рішень Європейського суду з прав людини. Держави, що стали учасницями Конвенції, підкорилися цим рішенням з готовністю, яку можна назвати напрочуд вражаючою. Причин для цього, без сумніву, багато і вони складні. Не можна знати напевне, що держава скасує свої закони про протиприродні статеві зв‘язки чи проведе реформу процедур соціального забезпечення просто за розпорядженням якогось несудового органу, що складається майже повністю з іноземців. Але важче опиратися тим самим наказам, викладеним у формі судового рішення. Опір був би виявом не лише незгоди з політичних питань, але насамперед - викликом зобов‘язанню додержуватися принципів людської гідності та верховенства права, взятому на себе державою при її вступі до європейської системи прав людини. Такий виклик у сучасній Європі переважно не вважається політично життєздатною альтернативою.

Звичайно такий погляд на речі буде логічним лише тоді, коли рішення Суду в Страсбурзі будуть, по суті, втіленням загальних норм поведінки, як було домовлено у Європейській конвенції з самого початку. Справді, спочатку наводиться загальна норма права і Суд розпочинає те, що є нейтральним процесом розмірковування в напрямку від цієї норми до оскаржених дій. Незмінну істинність такого причинно-наслідкового зв’язку вже давно спростовано процесом ухвалення судових рішень по суті. Різниця між проголошенням абстрактних норм і їх суперечливим застосуванням до конкретних випадків є постійною темою у процесі ухвалення судових рішень у порядку конституційного нагляду, і яку чітко передбачено в обговореннях, що супроводжували підготовку Конвенції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теоретичне підґрунтя ефективності міжнародного права	\|	Генеральна асамблея

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.