В практичній психології

Особливості діагностичної роботи

Задача психодіагностики в школі — дати інформацію про індивідуально-психічні особливості дітей, яка б була корисна їм самим і тим, хто з ними працює, — вчителям, вихователям, батькам.

Тема 7: ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА В РОБОТІ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА

1. Особливості діагностичної роботи в практичній психології.

2. Єдність діагностики та розвитку (корекції) в роботі психолога освіти.

В компетенцію і обов'язки дитячого психолога входить виявлення особливостей психічного розвитку дитини, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідності рівня розвитку умінь, знань, навичок, особових і міжособових особливостей віковим орієнтирам, вимогам суспільства і ін. Тому саме психодіагностика як діяльність по виявленню психологічних причин проблем, труднощів в навчанні і вихованні окремих дітей, за визначенням особливостей розвитку їх інтересів, здібностей, сформованості особових утворень знаходиться в центрі уваги психологічної служби освіти і має свою специфіку.

Психодіагностіка в системі психологічної служби освіти має свої принципові особливості. У ряді досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів наголошується необхідність розрізняти психодіагностику науково-дослідну і науково-практичну. Науково-практична психодіагностика орієнтується на різні задачі суспільної практики, в нашому випадку — на задачу психічного розвитку і зміцнення психологічного здоров'я дітей дошкільного і шкільного віку.

Слід особливо підкреслити відмінність в самих задачах діагностичної роботи психологів-дослідників, тобто науковців і дитячих психологів-практиків. Так, Й.Шванцара стверджує, що основною задачею психологів, що займаються практичними проблемами в різних дитячих установах, є не накопичення будь-яких психологічних даних, а «виявлення шуканого, тобто відповіді на питання, що викликали дослідження, і на подальші, які з нього витікають. Останнє завдання, поза сумнівом, буває часто набагато більш важким, ніж збирання результатів для мети дослідження».

Іншими словами, якщо задача перших — встановити визначені закономірності психічного розвитку, то мета других — відповісти на конкретне питання, виявити причинупевного психологічного явища. При цьому діагностика причин — не самоціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована головній задачі — розробці рекомендацій по розвитку тих або інших здібностей дитини, подоланню труднощів і порушень в розвитку і т.п.

Психодіагностіка в освітній установі повинна бути тісно пов'язана з педагогічною проблематикою, в цьому її основне значення.

Враховуючи специфіку діагностики в системі психологічної служби освіти, деякі дослідники визначають її як психолого-педагогічну діагностику і основними її задачамивважають:

· по-перше, контроль динаміки психічного розвитку дітей, що навчаються і виховуються в дитячих установах, і корекцію розвитку з метою створення оптимальних можливостей і умов розвитку для слабих і сильних учнів, підтягання їх на більш високий рівень, а також встановлення правильного напрямку розвитку дітей, що мають особливі здібності;

· по-друге, порівняльний аналіз розвиваючого ефекту різних систем виховання і навчання з метою вироблення рекомендацій для підвищення їх розвиваючої функції.

Специфіка психодіагностики в психологічній службі освіти полягає і в тому, що ми не можемо її прийняти в традиційному розумінні як «дисципліну про методи класифікації і ранжирування людей по психологічних і психофізіологічних ознаках» (Гуревич К.М.). Перед практичним психологом стоїть задача вивчення того, як конкретна дитина пізнає і сприймає складний мир знань, соціальних відносин, інших людей і самого себе, як формується цілісна система уявлень і відносин конкретної дитини, як відбувається розвиток її індивідуальності. В основі практичної психологічної діагностики — цілісне вивчення особистості дитини в її взаємодії з навколишнім середовищем, затверджував Л.С.Виготський. Він попереджав, що „…ми ніколи не зрозуміємо до кінця людської особистості, якщо розглядатимемо її статично, як суму проявів, вчинків і т. п., без єдиного життєвого плану цієї особистості, її лейтлінії, перетворюючої історію життя людини з ряду незв'язних і розрізнених епізодів в зв'язний, єдиний біографічний процес. Будь-який розвиток в теперішньому часі базується на минулому розвитку і має перспективу розвитку в майбутньому”. Таким чином, вимірювання тієї або іншої психічної функції або виявлення особової характеристики позаконтексту цілісного розвитку дитини не має сенсу для практичного психолога.

Єдність діагностики і розвитку (корекції)

Науковий аналіз проблем і узагальнення досвіду роботи практичних психологів показує, що в рамках психологічної служби освіти не може йтися окремо про діагностику, окремо про розвиток або корекцію. Тут повинне існувати діагностико-коректувальний, діагностико-виховальний (або розвиваюче) напрями роботи, єдині по самій своїй суті. Д.Б.Ельконін відзначав, що необхідна спеціальна діагностика, спрямована не на відбір дітей, а на контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції відхилень, що виявляються. Він підкреслював, що контроль за процесом розвитку повинен бути особливо ретельним, щоб виправлення можливих відхилень в розвитку починалося якомога раніше. Більш того, дитячий психолог не просто ставить діагноз і розробляє програму подальшого розвитку тих або інших сторін особистості, здібностей учнів, але і стежить за виконанням даних їм рекомендацій і значною мірою сам здійснює частину коректувальної, виховної (розвиваючої) роботи.

Діагностико-коректувальний (діагностико-розвиваючий) напрям роботи психолога — один з найскладніших, він вимагає спеціальної психологічної підготовки психолога-практика.

Психологічний тест є засобом, який може привести до позитивного результату тільки тоді, коли він знаходиться в руках людини, що володіє спеціальною психологічною кваліфікацією, необхідними особистісними якостями, який дотримується етичних принципів психологічної роботи з людьми.

В діагностиці необхідне уміння виділяти психологічну проблему, правильно задавати питання, отримати потрібну інформацію від вихователів, вчителів, батьків, дітей, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, що має не просто практичну спрямованість, але спрямованість на аналіз конкретного, одиничного випадку. Л.С.Виготській попереджав: «Дослідник повинен пам'ятати, що, відправляючись від даних, від ознак, від симптомів, він повинен вивчити і визначити особливості і характер процесу розвитку, який безпосередньо не даний йому, але який насправді лежить в основі всіх спостережуваних ознак. Таким чином, в діагностиці розвитку задача дослідника полягає не тільки у встановленні відомих симптомів і їх переліку або систематизації і не тільки в угрупуванні явищ по їх зовнішніх, схожих рисах, але і виключно в тому, щоб за допомогою розумової обробки цих зовнішніх даних проникнути у внутрішнє єство процесів розвитку».

Процедура діагностико-коректувальної діяльності практичного психолога складна, об'ємна, відповідальна і дуже слабо розроблена. Вперше така процедура у нас була запропонована Л.С.Виготським у вигляді схеми педологічного дослідження в застосуванні до важковиховуваної дитини. На основі цієї схеми Й.Шванцара розробив свій досить цікавий експериментально-психологічний підхід в діагностиці розвитку особистості, що виражається у ряді кроків або етапів. В американській літературі також представлені покрокові описи діагностичної роботи шкільних психологів.

З урахуванням вказаних розробок, а також досвіду практичних психологів освіти можна припустити певну послідовність або етапи здійснення діагностико-розвиваючої, діагностико-коректувальної роботи:

1) вивчення практичного запиту;

2) формулювання психологічної проблеми;

3) висунення гіпотез про причини спостережуваних явищ;

4) вибір методу дослідження;

5) використовування методу;

6) формулювання психологічного діагнозу, який повинне обов'язково містити і прогноз подальшого розвитку дитини, причому прогноз як би в двох напрямах: при умові, якщо з дитиною буде своєчасно проведена необхідна робота, і при умові, якщо такої роботи з ним своєчасно проведено не буде;

7) розробка рекомендацій, програми психокоректувальної або розвиваючої роботи з учнями;

8) здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

Звичайно, це не жорстка схема. В реальному житті психолог навряд-чи постійно фіксуватиме, на якому етапі діагностико-розвиваючої, діагностико-коректувальної роботи він знаходиться. Крім того, кожного разу будуть різні тимчасові витрати на проходження ним того або іншого етапу. Але орієнтуватися на їх сукупність і послідовність необхідно завжди.

Розглянемо докладніше зміст роботи психолога на кожному етапі.

1. Вивчення практичного запиту і формулювання психологічної проблеми.

Перший етап, початок практичної роботи психолога - вивчення запиту, який поступає від педагогів, батьків або самих дітей.Адміністрація освітньої установи, вихователі, вчителі звертаються до психолога за допомогою у виявленні причин недостатнього рівня розвитку, недисциплінованості, неуспішності окремих дітей, в складанні програми роботи з «важкими групами» і класами, перш за все з підлітковими, у визначенні рівня підготовленості до навчання в школі при наборі дітей в I клас. Їм потрібна допомога у виборі засобів і методів роботи з дітьми із неблагополучних сімей, в подоланні конфліктів у відносинах з батьками у окремих дітей, в наладці взаємодії між дитячим садом, школою і сім'єю, в рішенні проблем організації продовженого дня в середніх класах школи, в розвитку таких особових якостей вчаться, як відповідальність, мотивація учбової і іншої діяльності, зацікавленість, захопленість, суспільна активність і багато іншого.

Молоді вчителі і вихователі хотіли б щоб психолог допоміг їм придбати професійні уміння і навички, сформувати особові якості, необхідні педагогу.

Батьки звертаються з приводу поганої успішності дитини, її особових особливостей, життєвих перспектив. Вони чекають допомоги від психолога у встановленні порушеного контакту з власною дитиною, в наладці внутрісімейних відносин між дорослими членами сім'ї, у встановленні взаєморозуміння з педагогами.

Школярі прагнуть отримати у психолога відповіді на питання: як оволодіти певними учбовими уміннями і навичками, як подолати складнощі в спілкуванні з однолітками, у взаємостосунках з вчителями і батьками, як розвивати ті або інші особисті якості, як скласти програму самовиховання, яку професію вибрати і т.д.

Будь-який запит є для психолога сигналом того, що у дитини, підлітка, можливо, існує якась проблема.

Слід зазначити, що у багатьох випадках скарги носять надзвичайно розпливчатий, невизначений характер. Тому для того, щоб вичленити точності запиту, для наповнення конкретним змістом проблеми або сумніву необхідне проведення спеціальної бесіди з людиною, що зробила запит. Бесіда має і додаткове значення — вона служить для збору первинної інформації про учня, допомагає прояснити його труднощі перед взаємодією з ним психолога.

Психолог, умовно кажучи, може зробити запит самому собі з приводу якої-небудь конкретної дитини або групи дітей, якщо особливості поведінки, спілкування, навчання привернуть його увагу, стурбують його і він відчує необхідність з'ясувати їх причини з метою корекції або розвитку.

Запит або вимога, що пред'являється практикою, психолог переводить і перетворить в психологічну проблему. Проблема формулюється на підставі вивчення всієї інформації про дитину. Збір інформації звичайно відбувається при спостереженні за дитиною під час занять, гри, змін, позакласних заходів, бесід з вихователями, класним керівником, іншими вчителями, батьками, товаришами. Психолог обов'язково звертається і до даних «особистої справи» дитини, в якій фіксуються всі результати психологічних обстежень, випадки обігу, хід і результати діагностичної, розвиваючої або коректувальної роботи.

Дуже важливо, щоб психолог мав дані про історію розвитку дитини, яка повинна стати основним джерелом всіх подальших відомостей, фоном дослідження.

Коли психологічна проблема стає ясною, психолог висуває гіпотези про причини порушень в навчанні, вихованні, розвитку дитини, про його потенційні можливості, про спрямованість його інтересів. При цьому слід пам'ятати, що в ході дослідження необхідна гнучка тактика. Психолог на підставі нових даних, додаткових відомостей, отриманих результатів виконань історії його розвитку може і повинен у разі потреби міняти початкові гіпотези і припущення і формулювати нові.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні технології психодіагностичного обстеження	\|	Постановка психологічного діагнозу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.