Виникнення та становлення зарубіжної соціальної психології

План

Лекція №2

Тема: Розвиток зарубіжної соціальної психології

1.Виникнення та становлення зарубіжної соціальної психології

2.Відмежування соціальної психології від соціології та психології, і оформлення як самостійної галузі знань (кін. XIX –поч. ХХ ст..)

3.Експериментальний період у розвитку соціальної психології (до 60-х рр. ХХ ст..)

4.Формування і розвиток основних напрямків сучасної соціальної психології

Література:

1. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская А.А. Зарубежная социальная психология ХХ ст.. – М.: 2001

2. Андреева Г.М. Современная социальная психология на Западе. Творческое направление. – М.: 1978

3. Донцов А.И., Емельянова Т.П. Концепция социальных явлений современной французской психологи. – М.: 1987

4. Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Социальная психология. – К.: 1995

5. Современная зарубежная социальная психология. Тексты. – М.: 1999

6. Шихирев П.Н. Свременная социальная психология США. – М.: 1985

7. Ярошевський М.Г. История психологи. – М.: 1976

У становленні та розвитку зарубіжної соціальної психології визначають такі етапи:

— зародження соціально-психологічних ідей у надрах суспільних і природничих наук;

— відмежування соціальної психології від філософії, соціології, психології та оформлення її як самостійної галузі знання (кінець XIX — початок XX ст.);

— експериментальний період (до 60-х років XX ст.);

— формування і розвиток основних напрямів сучасної соціальної психології.

— Зародження соціально-психологічних ідей у надрах суспільних і природничих наук

Йому сприяв розвиток суспільних і природничих наук (зокрема філософії, історії, соціології, теорії еволюцій, психології), які підготували підґрунтя для оформлення соціальної психології як самостійної галузі знання.

2. Відмежування соціальної психології від соціології та психології, і оформлення як самостійної галузі знань (кін. XIX –поч. ХХ ст..)

Цей етап розпочався обґрунтуванням перших соціально-психологічних концепцій, розвивався у процесі створення підручників із соціальної психології і завершився експериментальним дослідженням соціально-психологічних проблем. Формування соціально-психологічних концепцій зумовило розвиток соціально-психологічного знання і дало матеріал для створення перших підручників із соціальної психології ("Соціальна психологія" американського соціолога Е. Росса та "Вступ до соціальної психології" В. Мак-Дугалла), які вийшли у 1908 р. Термін "соціальна психологія" використовували для вивчення індивіда в суспільстві й раніше. Однак важливим є не дата утвердження соціальної психології як самостійної науки, а існування двох підходів до розв'язання соціально-психологічних проблем: індивідуалістського (завдяки використанню теорії інстинктів) і колективістського (крізь призму психології мас). Подальше дослідження соціально-психологічних явищ пов'язане із згуртованістю, узгодженістю дій людей, що можливо внаслідок організації, управління та цілеспрямованого впливу на взаємодію. А це спонукає перехід соціальної психології до експериментального етапу розвитку.

3. Експериментальний період у розвитку соціальної психології (до 60-х рр. ХХ ст..)

Він невіддільний від теорії наукового управління, в надрах якої конкретизовано концепцію нормативного порядку (підпорядкування індивідуальної поведінки системі прийнятих у суспільстві норм). Класична теорія організації та управління пов'язана з діяльністю американського інженера-механіка Фредеріка-Вінслоу Тейлора (1856—1915), якого вважають родоначальником наукового управління. Його концепція орієнтувалася не на маси, а на конкретного робітника як об'єкт вивчення. Учений вважав економічні стимули для працівника найважливішими і їм надавав перевагу, а внутрішній аспект мотивації залишав поза увагою.

Представник класичної теорії управління, зокрема школи адміністративного менеджменту, відомий французький інженер Анрі Файоль (1841—1925) виокремив такі психологічні чинники підвищення продуктивності праці, як єдність керівництва, підкорення особистих інтересів загальним, ініціатива та ін. Більшість із сформульованих ним принципів управління має і соціально-психологічний зміст.

Класична теорія управління вперше звернула увагу на дві функції управління — пов'язані з регуляцією технологічного процесу і регуляцією людської діяльності. Якщо концепція "психологія мас" пояснювала проблему управління як суб'єкт-об'єктне відношення (суб'єктом вважався той, хто керував, — лідер, вождь, еліта, а об'єктом — той, ким керували, тобто маси), то розвиток економічних відносин капіталізму, коли робоча сила стає товаром, а отже з'являється змога вибирати місце роботи, змінює і відносини між учасниками управління. Виявляється, що централізований державний апарат вже не може діяти за схемою "сила — підпорядкування". Конкуренція, постійне впровадження винаходів у виробництво, гонитва за максимальним прибутком спонукала до постійної раціоналізації виробництва і відтворення робочої сили з мінімальною вартістю. А це вимагало зміни сутності самої концепції управління, ключовим у якому стає поняття "продуктивність праці", що є похідним від оптимальної організації соціальних дій та відносин у суспільстві. Представники нового напряму вважали єдиною силою, здатною впорядкувати стихію поведінки, систему соціальних норм. Тобто свідоме ставлення індивідів один до одного за умови дотримання певних норм забезпечує узгодженість між ними і порядок у суспільстві. А нормативний порядок (підпорядкування індивідуальної поведінки системі прийнятих у суспільстві норм) вони інтерпретували як реальність суспільства, як специфічний соціальний чинник або соціальну поведінку, яка, на їхню думку, є взаємодією двох або більше індивідів на підставі зумовлених суспільними нормами і усвідомлених установок та орієнтацій.

У цей час було розпочато пошук нових джерел підвищення продуктивності праці та нових засобів регуляції соціальної поведінки. Зорієнтовані на цю проблематику перші роботи розгорталися в межах концепції людських відносин, найяскравішими представниками якої були американські соціологи, психологи Мері-Паркер Фоллетт (1868—1933) і Елтон Мейо (1880—1949).

М.-П. Фоллетт особливу увагу приділяла аналізу динаміки групових процесів — спільній діяльності людей, спрямованій на розроблення і практичну реалізацію планів; вияву ініціативи індивідів, їх уміння приймати і втілювати у життя рішення; використання потенціалу всіх громадян суспільства. Цікавилася вона і соціально-психологічними проблемами управління, зокрема дослідженням конфліктів у групах; критикувала представників наукового управління, які обстоювали жорсткий розподіл праці; вважала, що виконання робітником в умовах суворого контролю монотонних, часто повторюваних завдань знецінює творче людське начало, тому керівники повинні надавати працівникам шанс для розвитку і вияву власних умінь. На підставі наукових досліджень стверджувала, що лідерство переходить від однієї людини до іншої залежно від ситуації. Цю роль має виконувати індивід, який найкраще розуміє проблеми управління і пропонує раціональні виходи з проблемної ситуації.

Професор Гарвардської школи бізнесу Е. Мейо також надавав великого значення ролі людського чинника в організації виробництва. Часто переоцінюючи його в промисловому управлінні, Мейо намагався привернути увагу вчених до специфіки людської поведінки в управлінській діяльності, яку ігнорувала концепція наукового управління. Робив він це і для того, щоб ідентифікувати соціальні й психологічні чинники, які впливають на процес праці. Вивчаючи плинність робочої сили на текстильних підприємствах, дослідник дійшов висновку, що головною її причиною була відсутність контактів між робітницями під час зміни, а це істотно впливало на їх задоволеність роботою. Для виправлення ситуації було вирішено запровадити впродовж робочого дня обов'язкові перерви для відпочинку, що дало змогу робітницям спочатку перезнайомитися, а відтак спілкуватися і дружити.

Експерименти у містечку Хоторн навели Е. Мейо на нові висновки. Перша група експериментів стосувалася впливу освітленості робочих місць на обсяги виробництва. Під час експерименту виокремили дві групи робітників (одну — контрольну). Отримані результати були дуже несподіваними: з поліпшенням освітленості приміщення продуктивність праці підвищувалася, але підвищувалася вона і з погіршенням освітленості. Зростала продуктивність праці і в контрольній групі, де умови взагалі не змінювалися.

У результаті аналізу було зроблено висновок, що на продуктивність праці впливають інші, невідомі, але набагато вагоміші, чинники, ніж фізичне середовище. Тому подальші експерименти спрямовували саме на їх виявлення. Експериментальна група, яку утворювали збирачі телефонного устаткування, працювала під керівництвом майстра в окремому приміщенні, де також перебував і спостерігач, який фіксував дані експериментів і реакцію працівників. В організацію праці внесли певні зміни, які стосувалися тривалості роботи і перерв, можливості відпочити, а також унеможливили дію зовнішніх чинників. Усі працівники знали про мету експерименту. Після стабілізації соціальної ситуації у групі, з перетворенням її на команду суттєво поліпшилися і результати її роботи. Це засвідчило, що такі чинники, як монотонність, втомлюваність, збільшення платні, хоч і впливають на ефективність праці, але не є основними. Головне — згуртованість групи, її високий корпоративний дух. Усі ці чинники простежувалися у взаємодії й спілкуванні поза роботою, у допомозі колегам тощо. Було доведено, що поведінка людей зумовлюється не стільки змінами фізичного середовища, скільки його соціальним сприйняттям. Тому керівники повинні більше уваги звертати на задоволення емоційних і соціальних потреб та інтересів підлеглих, адаптацію до зміни ситуації.

Науковим результатом Хоториських експериментів стало обґрунтоване Е. Мейо поняття "соціальна людина" на противагу поняттю "економічна людина", яке визначало ідею теорії наукового управління. Якщо для "економічної людини" стимулом є фінансова винагорода, то для "соціальної людини" — взаємини у виробничій групі. На цьому ґрунтувалися твердження, що найважливішою характеристикою людини у системі управління є прагнення бути свідомо пов'язаною з колегами по роботі, тому управління не повинно цього ігнорувати.

Дослідження Е. Мейо привернули увагу до існування суб'єктивного ставлення індивідів один до одного, до роботи й умов, у яких вона відбувається. Під їх впливом людські відносини почали розглядати як безпосередні контакти колег по роботі. Конкретного робітника у цих контактах сприймали не тільки функціонером виробництва, а й особистістю з власними інтересами, почуттями, прагненнями, соціальними потребами. На відміну від наукового управління, яке зосереджувалося на технічних аспектах праці, відповідності людей вимогам праці, Хоториський експеримент довів, що на поведінку працівників впливають не тільки економічні чинники, а й їхні соціальні та індивідуальні потреби.

Науковий інтерес американського соціолога Чарльза-Хортена Кулі (1864—1929) зосереджувався на соціально-психологічних механізмах, що формуються в результаті взаємодії людей у групі. Він запровадив у соціологію та соціальну психологію поняття "первинна група" і одним із перших довів, що група здатна жорстко контролювати трудову поведінку індивідів. Така взаємодія зумовлюється психічною природою людини, тому суспільство не може існувати без психічних реакцій, почуттів, взаємних оцінок людини людиною. Первинні групи становлять основу суспільства; саме в них відбуваються соціалізація індивідів, пізнання ними соціальної дійсності, формування їх світосприйняття, соціального досвіду, ідеалів, цінностей. Ч.-Х. Кулі першим запровадив у науковий обіг поняття "комунікації", трактуючи його як механізм існування та розвитку людських відносин.

Загалом теорія людських відносин суттєво поглибила осмислення соціальної поведінки людини. Проте, як і концепція наукового управління, вона залишила нез'ясованими ще багато чинників, які зумовлюють підвищення продуктивності праці.

Подальші експерименти в галузі соціальної психології пов'язують з іменами американського психолога Ф. Олпорта та німецького психолога В. Меде, які вивчали вплив групи на індивідів під час конкретної діяльності. Йдеться про соціальну фасилітацію (англ. facilitate — полегшувати) та соціальну інгибіцію (лат. inhibeo — стримування, придушення). Дослідження, передусім в американській соціальній психології, виявили чинники, що впливають на виникнення цих соціально-психологічних явищ. Це — характер завдань, які виконує людина, присутність інших осіб тощо. Так, присутність інших людей (спостерігачів, суперників) позитивно впливає на кількісні характеристики діяльності й негативно — на якісні. За таких умов підвищується результативність простих різновидів діяльності й знижується — складних. Для конкретизації характеру взаємин між індивідом і групою під час вивчення ефекту соціальної фасилітації виокремлюють два суттєво відмінні різновиди ситуацій. Зміна поведінки індивіда в присутності інших людей, що поводять себе пасивно, викликає публічний ефект. Якщо поведінка індивіда змінюється в присутності людей, які беруть активну участь у цій діяльності, то це — коакційний (лат. со... — префікс, що означає спільність, сумісність і actio — дія) ефект. Коакція як спільна дія відрізняється від інтеракції — взаємодії, що включає безпосередню взаємодопомогу і співробітництво.

Особливості експериментальних досліджень у західній соціальній психології були пов'язані з вивченням ефекту впливу одного індивіда на іншого, індивіда на групу" групи на індивіда. Саме тому Ф. Oлпорт вважав соціальну психологію наукою, яка вивчає поведінку індивіда у ситуаціях, коли вона стимулює інших людей або є реакцією на таку поведінку. Бачення предмета соціальної психології як науки про вплив на людину інших індивідів зумовило вибір головної одиниці аналізу — індивіда, а точніше — його поведінки та змін, що відбуваються внаслідок впливу на нього інших людей. Відповідно, найзручнішим методом дослідження став лабораторний експеримент. Цьому сприяла також позитивістська спрямованість американських наукових досліджень (позитивізм як філософська течія виходив із того, що наука повинна не пояснювати, а лише описувати явища).

Після Першої світової війни соціальний та науковий клімат США найбільше сприяв перетворенню соціальної психології на науку про людину. Вона в основному відійшла від широкого соціального контексту і перемістилася у лабораторію, тобто ізолювала об'єкти вивчення від соціальних явищ. У зв'язку з цим стандартом для соціальної психології було обрано фізику з її розвинутою технікою експерименту і математичним обробленням даних. Водночас були сформульовані вимоги до експерименту, які передбачали:

— зведення до мінімуму сторонніх подразників з метою виявлення зв'язку між залежними та незалежними змінними;

— можливість експериментатора контролювати поведінкові реакції піддослідного та впливати на них;

— точне вимірювання реакцій та перевірку їх у повторних експериментах з обов'язковим застосуванням методів математичної статистики.

Організація експерименту підпорядковувалася жорстким процедурним стандартам, що передбачають чітке формулювання гіпотези, на перевірку якої він був спрямований. При цьому гіпотезу нерідко запозичували з інших галузей психології. Здебільшого експеримент був потрібен не стільки для перевірки гіпотези, скільки для її підтвердження, а сам він перетворювався на міжособистісну взаємодію експериментатора і піддослідного.

Така організація експерименту спричинила появу різноманітних ефектів, один з яких відомий як ефект експериментатора (його очікування, знайомство з людьми, стать). Експериментатор може безпосередньо впливати на результати дослідження, внаслідок чого виявляється ефект передбачуваної оцінки, який виникає у піддослідного щодо експериментатора і змушує його діяти разом із ним. Поступово експериментування стало масовим традиційним процесом, особливо в університетських центрах, що сприяло створенню своєрідної лабораторної культури, тобто комплексу недекларованих правил поведінки експериментатора і досліджуваного під час експерименту. Паралельно з ефектом експериментатора виявився ефект піддослідного — свідома адаптація своєї поведінки до норм, які здаються прийнятними.

Вагомим результатом експериментальних досліджень наприкінці 20-х років XX ст. стала праця "Польський селянин у Європі і Америці" двох соціологів — американця Вільяма-Айзека Томаса (1863—1947) і поляка, який згодом перебрався до США, Флоріана-Вітольда Знанецького (1882—1968). Вивчаючи адаптацію польських селян, які емігрували до Америки, вони встановили залежності, без яких не можна було описати процес адаптації: залежність індивіда від соціальної організації і залежність соціальної організації від індивіда. З урахуванням цього було запропоновано характеризувати два аспекти взаємин між особистістю і суспільством за допомогою понять "соціальна цінність" (для характеристики соціальної організації), "соціальна установка", "атитюд" (для характеристики індивіда; це поняття вперше було включене до соціально-психологічної термінології). Як емпіричну основу дослідження широко почали використовувати особисті документи (листи, біографічні й автобіографічні матеріали-тощо). А соціальну психологію було трактовано як "наукове дослідження установок". З тих часів вивчення установок увійшло до основної проблематики західної соціальної психології.

Американська експериментальна соціальна психологія не завжди дотримувалася головного методологічного напряму, передусім під тиском соціальних проблем у часи "великої депресії" та Другої світової війни, що спонукало соціальних психологів до співробітництва, об'єднання на основі конкретних ідей. Так, у 30-ті роки XX ст. було створено Товариство психологічних досліджень соціальних проблем. У 40-ві роки соціальні психологи вільних країн намагалися допомогти своїм народам виграти війну, планувати настрій світу.

Німецько-американський психолог Курт Левін (1890— 1947) звернув увагу на соціальну психологію у зв'язку із застосуванням розробленої ним "теорії поля" до груп, перенісши уявлення про те, що енергія мотиву замкнена в межах організму, на систему "організм — середовище", в якій індивід і оточення становлять єдине динамічне ціле. Разом зі своїми послідовниками він працював над проблемою зміни групової поведінки, моралі та ін. Наукова діяльність К. Леві-на пов'язана з поширенням методу лабораторного експерименту в соціальній психології. Вивчаючи такі соціально-психологічні явища, як ефективність групової взаємодії, стиль лідерства, групова згуртованість, конформізм, прийняття групового рішення та ін., він намагався розв'язати значно ширші соціальні проблеми, тобто екстраполювати (перенести) результати досліджень на широке соціальне середовище. Вважаючи лабораторний експеримент суто науковим методом, який дає змогу глибше проникати в таємниці людської поведінки, Левін не перетворював його на самоціль, а використовував як засіб практичного розв'язання соціальних і політичних проблем. Особливість його практичних досліджень полягала в дотриманні єдиної теоретичної концепції. Попри те, що "теорію поля" піддають сумніву багато вчених, після смерті цього психолога західна психологія взагалі не мала жодної загальної теорії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.