Головний «етичний парадокс» психології

Світоглядний рівень.

Моральний рівень.

Правовий рівень.

Рівні етичних проблем у психології

У нашій дисципліні можна виділити три основні поняття: «право», «мораль» і «моральність».

Право- це фіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе суворо встановлену відповідальність (при цьому добре право завжди повинно відображати існуючі суспільні норми і

стандарти відповідно рівню розвитку даного суспільства).

Моральце неформальні норми поведінки, які виражають традиції та звичаї, що склалися. Одним із центральних ПОНЯТЬ моралі є почуття обов'язку перед оточуючими людьми.

Моральність, світоглядність- ц_е скоріше совість конкретної ЛЮДИНИ, яка грунтується на прийняту (_чи неприйнятті) існуючих норм лаптя, яка дозволяє людині зберігати достоїнство в не-стандартних ситуаціях, коли для прийняття рішення не допомагати, ні норми права, ні норми моралі (зрозуміло, що для всіх можливих ситуацій норм і правил поведінки не існує). Отже, моральність це стична імпровізація, яка ґрунтується на індивідуальній позиції та рівню власної гідності.

І Іри розгляді основних етичних регуляторів діяльності практикою психолога можна виділити такі рівні[1 с.280-2821"

Сучасна психологія неминуче стикається з етикою вже на рівні визначення свого предмета та методу (методологічному, який традиційно «вільний» від етичних проблем). Протягом останніх років у психології суттєво підвищився інтерес до проблем «суб'єктності» та «суб'єктивності¹²» (Є.І.Ісаєв, В.І.Слободчиков, А.В.Петровський). Сам предмет психології все більше пов'язується з «суб'єктністю». Можна зазначити навіть деяку зміну парадигми¹³

V Напрямі «від психіки суб'єкта —до суб'єкта психіки». Для розгляду нашої проблеми виділимо дві характеристики суб'єктності:

1) готовність до непередбачуваних, спонтанних дій, готовність зробити щось «просто так», а не «тому що»... (за О.Г.Асмоловим). У цьому випадку людину важко прорахувати; важко сказа-ін про неї, що вона «коштує стільки-то й стільки-то», тобто складно назначити їй «продажну ціну»;

2) справжній суб'єкт здатний на рефлексію своїх відповідних дій і всього свого життя, тобто про особистість можна сказати, що вона одночасно суб'єктом свого щастя лише тоді, коли вона здатна на постійні роздуми про саму себе і свої вчинки.

Рефлексія - «специфічна здатність людини, яка дозволяє їй зробити свої думки, емоційні стани, свої дії та ставлення, взагалі всього себе, предметом спеціального аналізу й оцінки та практичного перетворення (аж до самопожертви в ім'я високих цілей)».

Е.Фромм, роздумуючи про «суб'єкт діяльності», зазначав, що ЯКЩО людина не буде хоча б прагнути осмислити свої дії і знайти в НИХ певний особистісний зміст, то тоді не людина буде виконувати дію, а сама «дія буде звершуватися над нею» [1, с.283-284].

У якості предмета професійної діяльності психолога усе більше виділяється саме суб'єктність. Тобто виникає парадоксальна ситуація: чим більше і ліпше ми пізнаємо суб'єктність даної людини, тим у більшій мірі ми позбавляємо її цієї суб'єктності, оскільки людина стає більш «зрозумілою» і «передбачуваною», і наявність поряд «усе розуміючого» і здатного «усе пояснити» психолога робить для неї не обов'язковою рефлексію своїх вчинків. Більш відверто даний парадокс звучатиме так: «Психолог, який ефективно працює, повинен був би позбавити людину її психіки, оскільки бездоганне знання і розуміння клієнта, який йому довірився, створює чудову основу для маніпуляції свідомістю даної людини» [1, с.284].

Звідси випливає, що і метод психології повинен стати маніпулятивним. Ситуація ускладнюється тим, що багато «замовників» і (спонсорів» тільки й мріють про те, щоб з допомогою психологів не тільки «передбачати» ті чи інші реакції персоналу, але й «ефективно керувати» ним так, як це вигідно керівництву. А оскільки психологам за такі «послуги» добре платять, то навряд чи вони відмовляться від можливості «підзаробити» і, як це часто буває, «Замаскують» свої маніпулятивні дослідження і впливи красивими розмовами про «істинну конгруентність¹⁴», «особистісний ріст» і «самореалізацію». Крім цього, більшість клієнтів також мріють про те, щоб «повністю довіритися» спеціалісту, який ліпше, ніж вони самі, «знає, що до чого, і що потрібно робити». Як тут не піти назустріч таким клієнтам? [1, с.285].

На щастя, повністю пізнати психіку іншої людини неможливо. Крім того, спрацьовує відома закономірність: чим з вищим рівнем прояву психічного (наприклад, з рівнем особистості) має справу психолог-професіонал, тим більше він змушений вибудовувати свої стосунки з клієнтом у режимі реального діалогу, коли клієнт уже перестав буди звичайним об'єктом дослідження чи впливів. І навпаки, чим простіший рівень прояву психічного (наприклад, рівень психофізіологічних реакцій), тим менше припускається реальна взаємодія психолога з клієнтом, оскільки клієнт багато чого просто не усвідомлює у своїх реакціях і йому ліпше бути звичайним «досліджуваним» чи «обстежуваним». Звичайно, позитивним є і гой факт, що з боку психологів посилюється прагнення та розуміння необхідності спеціального звернення до етичної проблематики, а також етична підготовка студентів вузів, яка з кожним роком поліпшується. Психолог-студент повинен сам увесь час намагатися співвідносити знання, які отримує, з ціннісно-смисловими питаннями і суспільними проблемами, постійно запитувати себе: «Наскільки дані знання допомагають мені ліпше зрозуміти навколишній світ і своє місце в цьому світі?».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічна деонтологія та її основні напрямки	\|	Психологічна культура психолога-практика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.