Кого слід відносити до лідерів.

На думку одних, лідерами є всі визначні діячі, які виконують управлінські функції: державні чиновники вищого рівня, призначені на свої посади (наприклад, міністри) або вибрані на них (президент, парламентарії).

Інші автори, на противагу виказаній позиції, заявляють, що лідерство - це форма визнання авторитету не усіх керівників, а лише найбільш видатних. Кількість реальних лідерів, таким чином, значно зменшується.

З позицій третьої групи учених, які вважають, що лідерство є неформальний, заснований тільки на авторитеті аспект управління – харизмі. Згідно з даною точкою зору, реально лідерами визначаються лише значні суспільні діячі, механізм взаємодії яких з керованими будується на впливові сили авторитету, особистої харизми, а самі вони при цьому виступають у ролі своєрідного персоніфікованого центру національної орієнтації свого народу. Прикладом подібного лідерства є Т.Шевченка, М.Ганді.

Думається, що праві ті дослідники, які вважають, що лідерство - це явище комплексне і може поєднувати у собі два аспекти:

- неформальний статус, пов'язаний з суб'єктивними можливостями і можливостями особистості впливати на оточуючих,

- і формально-посадовий, що дає право приймати політичні рішення та використовувати різноманітні правові й адміністративні ресурси.

З цієї точки зору діловий лідер - це будь-який учасник виробничого процесу, що активно впливає на нього і стимулює колектив чи суспільство в цілому на досягнення певної мети.

Ознаки лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Компоненти політичного лідерства :

1) соціальні умови і чинники, які впливають на лідера;

2) індивідуальні соціально-психологічні особливості лідера;

3) ресурси та засоби, якими володіє лідер для здійснення діяльності.

Лідерство явище універсальне в єдності функцій:

діагностична - люди очікують від лідерів авторитетної, точної і своєчасної оцінки ситуації;
стратегічна - люди очікують від лідерів вироблення оптимального курсу, що відповідає ситуації, яка склалася;
мобілізуюча - люди очікують від лідерів постійного обґрунтування вірності даної ними оцінки ситуації і їх спонукання до дій для досягнення поставлених завдань;
інтегративна - люди очікують від лідерів створення атмосфери, в якій різноманітні групи могли би відчувати себе єдиним цілим;
патронажна і арбітражна - люди очікують від лідера захисту від беззаконня і свавілля бюрократії, допомоги при надзвичайних і кризових ситуаціях;
персоніфікація явищ. Ця функція знімає відчуття безособовості процесів, тому відповідальність за значні події життя, які мають як позитивні, так і негативні наслідки, покладаються на лідерів (наприклад, Г.Форд – розвиток автомобілебудування, В.Ленін -захоплення влади).

Емоційний відгук свідчить про те, чи має менеджер "ауру комунікації", яка не піддається визначенню, хоча й є визначальною під час голосування.

Основні типи іміджу менеджера:

- «фахівець – дока»,

- "людина з народу – свій хлопець",

- "справжній лідер-організатор".

«Фахівець – дока»- найбільш складний у формуванні. Він вимагає наявності високої компетентності менеджера не лише як управлінця, але й фахівця у своїй справі.

Під час формування образу"людини з народу" менеджер зображується людиною, якій притаманні такі цінності, як працелюбство, турбота про сім'ю, патріотизм і т.д.. Одним з надійних засобів досягнення іміджу "народності" є посмішка кандидата, його проста поведінка, доступність, уміння розповісти анекдот, посміятися.

Для формування іміджу"справжнього лідера-організатора" потрібно переконати громадян у тому, що даний менеджер здатен брати на себе відповідальність, є рішучим і послідовним.

Підтримці іміджу"хорошого сім'янина" дуже сприяє образ "першої леді", яка повинна уміло підігрувати, з'являючись на публіці разом з політиком і окремо, беручи участь не тільки у політичних, а й культурологічних, добродійних акціях, і т.д.

М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє типи лідерів:

- традиційний - віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається;

- раціонально-легальний - здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями;

- харизматичний.- лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію.

- Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити.

Взагалі сучасна наука виокремлює такіосновні підходи до формування іміджів:

• функціональний (на основі різних типів функціонування об'єктів і суб'єктів діяльності);

• контекстний (на пристосування до різних контекстів реалізації);

• порівняльний (на зіставленні близьких іміджів).

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ІМІДЖІ

До них належатьдзеркальний, поточний, бажаний, негативний, множинний іміджі.

1. Дзеркальний імідж відповідає власному уявленню посадової особи або організації про самих себе. Зрозуміло, що він є здебільше позитивним і не враховує думок збоку.

2. Поточний імідж складається на основі сприйняття суб'єкта зовнішнім середовищем, колегами, пресою тощо.

3. Бажаний імідж є ідеалом, до якого прагне наблизитися суб'єкт реклами.

4. Негативний імідж є варіантом свідомо створюваного опонентами своєрідного "антиіміджу" даному суб'єкту.

5. Множинний імідж створюється під час об'єднання вже відомих діячів чи соціальних інститутів або суспільних організацій у блок чи об'єднану організацію (Наприклад: «Усі банкіри – шахраї»).

КОНТЕКСТНИЙ ІМІДЖ

Цей підхід характеризується сприянням впровадженню або функціонуванню іміджу в контексті його використання в тій чи іншій сфері, орієнтується на певні групи осіб, верстви населення, рівні суспільної свідомості і т.д.

Наприклад, керівник може мати один імідж серед підлеглих і зовсім інший — серед клієнтів-замовників, може користуватися популярністю серед товаришів і колег і мати негативний імідж у середовищі державних чиновників тощо.

ЗІСТАВЛЮВАЛЬНИЙ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ) ІМІДЖ

Такий підхід до формування іміджу полягає в порівнянні тих чи інших іміджевих характеристик. Таке зіставлення може відбуватися на рівні параметрів іміджу ідеального і реального професіонала, двох або більше лідерів, організацій і т.д.

Зрозуміло, що кожен менеджер хоче переконати громадян у тому, що він має якнайбільше позитивних рис, але воднораз слід пам'ятати, що для всіх абсолютно хорошим не будеш. Не варто перебільшувати і роль того іміджу, який лідер та його команда намагаються втлумачити у колективну свідомість. Треба пам'ятати, що у разі відсутності єдності між рисами характеру і особистими якостями реального менеджера та тими, що сформовані під час безпосереднього контакту з підлеглими, ці розбіжності можуть завдати стільки шкоди, що нейтралізувати її буде надзвичайно важко.

Насамкінець додамо, що іміджє надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті вельми специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість вимагає комплексного, системного підходу до вивчення даних проблем на основі використання як наукових методів соціопсихологічних досліджень, так і творчих методів, скоріше притаманних світу мистецтва.

Читайте також:

Сутність і типологія політичних лідерів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тільки інтегральний підхід до формування іміджу дозволяє витягти з нього максимальну користь.	\|	Поняття про масовий інформаційний простір.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.