Обов'язковою умовою функціонування цієї моделі є наявність високоорганізованого суспільства.

Соціал-демократична модель є типовою для скандинавських країн — Данії, Швеції, Фінляндії.

Консервативна (континентальна, корпоративна) модель.

Центральний принцип моделі — страхування під державним наглядом. Система соціального страхування організовується та фінансується соціальними партнерами (працедавцями та працеємцями). Модель базується на принципі досягнень, за якого праця визначає подальше соціальне забезпечення. Для працівників передових галузей (енергетика, важка промисловість, транспорт) результат є досить високим, але для населення, яке не зайняте постійно або взагалі не працює, не залучене до страхових відносин, ступінь додаткового перерозподілу незначний і воно змушене розраховувати на місцеві благодійні організації та громадську допомогу, зазвичай невелику. Суспільство, в якому функціонує така модель, помітно стратифікується: на працюючих економічно незалежних і непрацюючих малозабезпечених громадян.

Основні принципи консервативної моделі:

1. Залежність розмірів страхових внесків від попереднього заробітку, а не від соціального ризику.

2. Розподіл витрат на внески між працівниками і працедавцями.

3. Публічно-правова форма організації страхування. Максимально повно принципи цієї моделі реалізовані в Німеччині, Австрії, Франції і країнах Бенілюксу.

Ліберальна модель.Ця модель також розглядає ринок як найважливішу сферу, але вона відрізняється від консервативної двома ознаками: по-перше, передбачає соціальне забезпечення залишкового типу,тобто люди повинні бути здатними існувати в суспільстві й без соціального забезпечення; по-друге, на сучасному етапі уряд несе обмежену, але загальну відповідальність за соціальне забезпечення всіх громадян.Реалізація цієї моделі залежить від наявності великої кількості форм добровільної та неформальної допомог.

У класичній країні ліберальної моделі США соціальне страхування почалося з федерального закону 1935 р., яким передбачено два види страхування: пенсії за старістю та допомога з безробіття. Американська система соціального забезпечення базується на двох основних формах:

v соціальне страхування, виплати за яким здійснюють як працівники, так і працедавці;

v державна соціальна допомога за рахунок бюджетів різних рівнів (від федерального до місцевого).

Державна соціальна допомога, яка фінансується з бюджету, а не з попередньо виплачених страхових внесків, почала розвиватися в США паралельно зі страхуванням і зараз досягла розквіту. Прискорення її розвитку свого часу надав президент Д. Ф. КеннедіТочно визначити кількість програм соціальної допомоги неможливо, оскільки серед них є федеральні, федерально-штатні, штатні та муніципальні (їх близько восьми тисяч). Допомога за жодною з цих програм не сягає прожиткового мінімуму, проте кожен, хто її потребує, може отримувати за кількома програмами одночасно. Це дає змогу достатньо повно і гнучко враховувати потреби різних груп клієнтів, але водночас призводить до численних зловживань з їхнього боку та помилок соціальних працівників у нарахуванні допомоги. Так, через відсутність у США інституту "прописки" існує можливість отримувати допомогу в кількох штатах одночасно. В країні точиться постійна "війна" платників податків з отримувачами допомог за соціальними програмами. Згортання соціальних програм чи, навпаки, їх розширення завжди є інструментом політичних кампаній.

В Європі ліберальна модель знайшла своє застосування в англосаксонських країнах — Англії та Ірландії і так само, як і в США, ґрунтується на слабо розвиненому соціальному страхуванні та досить ефективних системах соціальних допомог, які відіграють помітну роль. Однак якщо в Англії державна система охорони здоров'я надає безоплатні медичні послуги всьому населенню, то в Ірландії ними можуть користуватися лише малозабезпечені.

Католицька модель.Принципи цієї моделі соціальної політики окреслені в низці папських листів, виданих Ватиканом протягом XX ст. Засадничою є ідея допоміжності, яка означає, що найближча інстанція завжди повинна намагатися вирішити можливі соціальні проблеми. Природно, що найближчою інстанцією є сам індивід. Якщо ж він не здатен сам собі допомогти, то змушений звертатися по допомогу до родини і родичів. Наступною інстанцією будуть місцева громада, сусіди тощо. Якщо й це не допоможе, то індивіду варто скористатися послугами відповідних систем страхування. Останньою інстанцією виступає державний сектор.

Ця модель соціальної політики ще називається рудиментарною,вона використовується в країнах Південної Європи, в яких лише в останні десятиріччя створені або удосконалені системи загального соціального забезпечення (страхування на виробництві та соціальне страхування).

Можна стверджувати, що соціал-демократична (чи скандинавська) модель є поліпшеним варіантом ліберальної моделі, а католицька — погіршеним консервативної. Це дає право оперувати спрощеною двомодельною схемою, хоча при цьому не враховуються деякі важливі моменти.

У сучасному світі спостерігається конвергенціярозвитку європейських держав у напрямі до спільної моделі держави welfare(з англ. добробут, благополуччя, щастя), що означає посилення тенденцій до дуалізації держави wе1fаге. Під дуалізацією розуміється така система соціального захисту, за якої ринок праці забезпечує соціальні права зайнятим у ньому, тоді як незайняте населення забезпечується переважно локальними інституціями — муніципалітетами та приватною благодійністю. Така подвійна система існує в усіх державах е1іаге, в тому числі у тих, які побудовані за скандинавською моделлю. Ця система потребує вдосконалення, щоб можна було говорити про одночасне існування двох видів соціального забезпечення:

v достатньо щедрого, організованого на ринкових страхових принципах — для більшості досвідчених та освічених працівників;

v місцевого, переважно державного бюджетного — для маргінальних прошарків населення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Моделі соціальної політики.	\|	Індикатори рівня та якості життя населення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.