• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Індикатори рівня та якості життя населення.

Рівень та якість життя населення.

Рівень життя населення окремих країн у загальнонаціональному масштабі вимірюється багатьма показниками, кожен з яких дає уявлення про певну сторону життя людини. Останні десятиліття ООН щорічно дає деталізовану інформацію щодо соціально-економічного розвитку країн світу через оцінку п’яти індексів, кожен з яких має свої особливості при розрахунках. Головним ООН вважає індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). На друге місце ставить індекс зубожіння населення країн, що розвиваються (ІЗН-1), на третє – індекс зубожіння населення країн ОЕСР (ІЗН-2) і потім ще два індекси, пов’язані з Гендерною політикою, індекс розвитку з урахуванням Гендерного фактору (ІРГФ) та показник поширення можливостей жінок (ППМЖ). В узагальненому вигляді складові кожного індексу наведені на схемах 1-5.Він використовується для міжнародного порівняння рівня життя населення різних країн і є узагальнюючим мірилом рівня соціального забезпечення населення.

Індекс людського розвитку (ІЛР), який характеризує рівень добробуту населення. запровадила ООН у 1990. Цей показник включає три компоненти: тривалість життя, освіченість та життєвий рівень населення.

В Українівони характеризують систему показників соціального комплексу, скоригованих на душу населення:

загальні показники рівня життя— це обсяг на душу населення валового внутрішнього продукту, фонду споживання, споживчого фонду національного багатства, тобто нагромадженого виробничого і невиробничого майна;

часткові показники рівня життя— рівень і спосіб споживання, умови праці, забезпеченість житлом, рівень соціального обслуговування, умови виховання дітей, соціальне забезпечення;

економічні показники— відображають аспекти життєдіяльності суспільства: номінальні і реальні доходи населення, рівень зайнятості та ін.;

демографічні показники— відображають відтворення населення: чисельність за різними соціальними групами, природний рух (народжуваність, смертність, приріст і ін.);

вартісні показники— товарооборот у торгівлі, видачі і виплати грішми, вклади грошей, обсяги споживання послуг та ін.;

натуральні показники— обсяги спожитих конкретних матеріальних послуг — штуки, кілограми, квадратні метри житлової площі, кубічні метри газу й ін.;

якісні показникирозкривають структуру споживання, за окремими складовими: харчування, житло, освіта, послуги й ін.

В ООН було запропоновано й такий показник як індекс якості життя — комбінований показник, який доповнює та конкретизує визначення рівня життя в різних країнах та характеризує:

—рівень освіти;

—рівень медичного обслуговування;

—тривалість життя;

—ступінь зайнятості населення;

—платоспроможність населення;

—кількість вільного часу;

—рівень забезпеченості житлом;

—участь у громадському житті;

—доступ до політичного життя тощо.

Важливим питанням сучасної соціальної політики, а особливо політики доходів, є регулювання бідності.

Бідність— це злиденне існування фізичної особи, той стан, за якого через брак коштів неможливо підтримувати достойний спосіб життя, властивий суспільству конкретного соціально-економічного періоду.

Зубожіння— це той майновий стан, за якого витрати домогосподарств на харчування перевищують 80% їхніх середньомісячних сукупних доходів, тобто доходів усіх членів сім'ї з урахуванням усіх видів надходжень як у грошовій, так і в натуральній формах.

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності

• коротка тривалість життя;

• низька професійно-освітня підготовка;

• відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

• ізольованість від суспільного життя.

Зазначимо, що за критеріями бідності, прийнятими ООН, до категорії бідних (яких не можна відносити до середнього класу), належать ті, хто мають на проживання 2 долари на добу. За цими ж критеріями 50% сімейного бюджету на харчування витрачають найбільш зубожілі верстви населення. Отже, за цими ознаками можна сказати, що в Україні середній клас лише створюється

Програма боротьби з бідністю повинна бути комплексною та включати такі складові:

· -економічний розвиток;

· забезпечення прав і соціальних гарантій громадян;

· перерозподіл доходів.

В Україні оцінка бідності здійснюється відповідно до Методики комплексної оцінки бідності, якою передбачається розрахунок системи показників, які безпосередньо характеризують становище бідного населення. Комплексна оцінка бідності проводиться з використанням таких показників:

— межі бідності;

— рівня бідності;

— сукупного дефіциту доходів бідного населення;

— середнього дефіциту доходів бідного населення;

— глибини бідності.

Межа бідності — рівень доходу (витрат), нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Держава повинна брати під опіку сім'ї, де рівень фактичного доходу (витрат) на 10—20 % перевищує межу бідності, оскільки вони в будь-який час можуть потрапити до групи бідних.

Межу бідності можна виміряти кожним з чотирьох методів розрахунку:

■статистичним— обґрунтовує "бідність" як відносну категорію і має два види:

-межа бідності установлюється на рівні доходів, що їх отримує відповідна частка (10— 12 %) найменш забезпечених людей;

-межа бідності є мінімальним середньочисельним доходом осіб, законодавчо визнаних найменш забезпеченими верствами населення; нижче за межею бідності є особи, споживання яких визначається показником злиднів ("бомжування" тощо).

· нормативним— опирається на спеціяльно розроблені нормативи, тобто набори товарів (раціональний обсяг, їжа та ін.) для задоволення основних фізіологічних і соціяльних потреб людини; нормативи установлюються для окремих статево-вікових груп, тобто відповідні споживчі "кошики";

■комбінованим— поєднує у собі елементи двох попередніх методів, і тому його називають ще нормативно-статистичним методом; за комбінованого методу розрахунків витрати визначаються за науково обґрунтованими нормативами і поточними цінами товарів і послуг; за основу приймається мінімальний набір продуктів харчування і товарів дешевого асортименту для середньої сім "і з цих осіб;

■суб'єктивним— ґрунтується на аналізі даних соціологічного опитування населення;

· ресурсний— передбачає урахування можливостей національної економіки в забезпеченні матеріяльних і духовних потреб населення.

Рівень бідності(Рд) — частка сімей, у яких рівень споживання (доходів) на особу є нижчим від визначеної межі бідності.

Середній дефіцит доходу бідного населення. — це сума коштів, яких у середньому не вистачає одній бідній особі до визначеної межі бідності.

Глибина бідності(Рі) — відносний показник, який характеризує рівень дефіциту коштів до встановленої величини, дає змогу визначити віддаленість бідного населення від межі бідності — рівня злиденності;

Сукупний дефіцит доходу бідного населення — це сума коштів, яких не вистачає бідному населенню країни в цілому до визначеної межі бідності.

Методикою передбачаються показники розшарування серед бідного населення:

— межа крайньої бідності;

— рівень крайньої форми бідності;

— питома вага вкрай бідних серед бідного населення;

— коефіцієнт диференціації бідних.

Крайня форма бідності — бідність, яка порівняно зі стандартами асоціюється з межею виживання.

Межа крайньої форми бідності — вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини. її критерієм є 60 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат).

Рівень крайньої форми бідності — це питома вага населення, що має доходи, нижчі за межу крайньої форми бідності, в загальній чисельності населення країни:

Питома вага вкрай бідних (нужденних) серед бідного населення вказує на частку нужденних у кількості бідного населення.

Коефіцієнт диференціації бідності — показник, який визначає ступінь розшарування серед бідного населення відносно межі бідності. Він розраховується як відношення різниці між крайніми децильними значеннями доходів (витрат) серед бідного населення до величини бідності:

Показники бідності розраховуються по країні в цілому та за регіонами.

В Україні, як і в більшості інших країн, бідність співвідноситься з бюджетом прожиткового мінімуму.

Межу переходу від стану бідності до стану злиденності визначає такий соціальний показник, як прожитковий мінімум,на який, особливо за економічної кризи, повинні зважати державні інституції як на метод визначення межі соціально небезпечної бідності.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача. Основою розрахунку прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення є мінімальний споживчий кошик.

Розрахунок споживчого "кошика" в Україні.Визначення споживчого "кошика" загалом в Україні передбачає здійснення таких розрахунків: мінімального набору продуктів харчування; мінімального набору непродовольчих товарів; мінімального набору послуг.

Читайте також:

1. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
4. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
5. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. А. 5-7 день життя.
8. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
9. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
10. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
11. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
12. Адаптації до паразитичного способу життя

Переглядів: 4354