Моделі соціальної політики.

Комісія Європейського співтовариства визначає дві основні моделі соціальної політики.

Модель Бісмаркавстановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціального захисту та успішністю (тривалістю) професійної діяльності працівника. Соціальні права зумовлюються тими відрахуваннями, які виплачувалися протягом усього активного життя, тобто соціальні виплати набувають форми відкладених платежів (страхових внесків). Страхові каси, якими керують на паритетних засадах (працедавці і наймані працівники), отримують обумовлені колективними договорами відрахування із заробітної плати, з яких формуються різні професійні страхові фонди та здійснюються соціальні виплати. Такий соціальний захист принципово незалежний від державного бюджету. Для родин з обмеженими можливостями існує національна солідарність, яка реалізується через муніципальні служби для малозабезпеченого населення чи через благодійницьку діяльність. Але все це — допоміжні механізми, а не базові принципи.

Модель Беверіджаґрунтується на тому, що будь-яка людина, незалежно від її приналежності до активного населення, має право на мінімальну захищеність в разі хвороби, старості, зменшення своїх матеріальних ресурсів чи з іншої причини. Пенсійні системи забезпечують мінімальні прибутки усім людям похилого віку незалежно від їхніх минулих відрахувань від заробітної плати ("соціальні" пенсії, на відміну від "професійних"). Такі системи соціального захисту фінансуються через податки з державного бюджету. В цьому випадку превалює принцип національної солідарності, який базується на концепції розподільчої справедливості. Цієї системи дотримуються Великобританія та країни "скандинавського соціалізму", насамперед Швеція, які досягли дуже різних результатів у вирішенні, наприклад, проблеми бідності. Над системою "національної солідарності" надбудовуються додаткові "поверхи" колективного, професійного чи індивідуального характеру. З "нордичної" точки зору, шведську модель соціальної політики прийнято розглядати як узагальнення інституційної моделі соціальної політики.

Найчастіше в науковій літературі виокремлюють такі моделі соціальної політики:

v соціал-демократична;

v консервативна;

v ліберальна;

v католицька.

Усі вони поєднують у собі певні деталізовані принципи двох попередніх моделей — Бісмарка і Беверіджа.

Соціал-демократична модель.Основний принцип "скандинавської", чи "нордичної", моделі: соціальний захист — це право усіх громадян, забезпечене державним сектором (бюджетом). Фінансове підґрунтя цієї моделі — стабільний високий рівень виробництва, сильні професійні спілки і виважені договірні відносини (працедавців і працівників). Державний сектор фінансує соціальну політику через систему оподаткування й відповідає за функціонування різних соціальних служб. Державні податки, як правило, мають опосередкований характер (через роздрібний продаж товарів і послуг населенню). Прибутки обкладаються прямими податками, при цьому прогресія доволі значна. Частина податків залишається в громаді, інша передається державі на утримання університетів, поліції, армії тощо.

Принципи соціал-демократичної моделі є такими:

1. Усі люди мають однакову цінність незалежно від віку, статі та їх участі у виробництві.

2. Соціальні послуги і сервіс надаються на добровільних засадах.

3. Соціальний захист повинен бути безперервним, охоплювати усі сфери життя людини та давати їй можливість гідно жити.

4. Соціальний захист повинен бути гнучким, доступним і спроможним вирівнювати соціальні умови для усіх суспільних груп населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цілі соціальної політики перехідного періоду	\|	Обов'язковою умовою функціонування цієї моделі є наявність високоорганізованого суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.