Лекция 5 Лингвистические аспекты перевода

Індій

Галій

Галій — хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи, атомний номер 31. атомна маса 62,73. У природі 2 стабільних ізотопи ⁶⁹Ga і ⁷¹Ga. Відкритий П.Е. Лекоком де Буа-бодраном у 1875 р. Вміст у земній корі - 1,5·10^-3% за масою. Власний мінерал галіт — CuGaS₂. Сріблясто-білий метал з голубуватим відтінком, кристалічна гратка ромбоедрична, густина — 5,097 г/см³, температура плавлення— 29,5 ⁰С, температура кипіння — 2403 ⁰С, С_р — 25,9 Дж/моль·К, ΔН_пл - 5,59 кДж/моль, ΔН_вип — 256 кДж/моль, S⁰₂₉₈ — 41,1 Дж/ моль· К. Ступінь окиснення — +3, +1 (значно рідше). Взаємодіє з хлором, бромом, йодом, концентрованими розчинами лугів, више 285 ⁰С — з киснем, при високих температурах — з сіркою, селе-ном, стибієм, арсеном, амоніаком. 3 воднем не реагує, воду не розкладає, але при високих температурах взаємодіє з водяною парою. 3 кислотами повільно реагує. Одержують галій при переробці бокситів, з яких виділяють гідроксид галію, потім концентрують і виділяють галій електролізом лужних розчинів. Галій високої чистоти одержують плавкою у ваку-умі. Застосовується галій як рідкий теплоносій, для запов-нення ламп (пара), для нанесення відбиваючих поверхонь оп-тичних дзеркал, для одержання напівпровідникових матері-алів.

Світове виробництво складає біля 40 т/рік без країн СНД .

У харчові продукти Галій може потрапити з овочів, якщо їх виростили на полях, политих промислово-побутовими вода-ми. У харчовій промисловості сполуки Галію не знайшли за-стосування.

Джерела забруднення. Найбільші кількості Галію надхо-дять в атмосферу з викидами промислових об'єктів. Наприк-лад, пилові викиди металургійних підприємств містять Галій до 0,5 — 1,0·10^-2%, а паливно-енергетичних підприємств — 2-5·10^-2%. Середній вміст Галію у сухій речовині кам'яного вугілля складає 4,5·10^-4%, у золі кам'яного вугілля — 64·10^-4%, у золі нафти — 3 — 10·10^-4%. Рухомою формою Галію в океаніч-них водах є іон [Ga(ОН)₄(Н₂О)₂]^-1 . За набли;еною оцінкою у 2000 р. у довкілля надійшло 19,6 тис. т Галію. Галій міститься у значних кількостях (декілька десятків мг/м³) у повітрі ви-робничих приміщень, де здійснюються технічні процеси син-тезу його інтерметалідних сполук, а також промислово побу-тових водах великих міст у концентраціях 0,525 мг/кг.

Біологічна роль. В організм Галій найчастіше надходить у надмірних кількостях в умовах виробництва металічного га-лію і його хімічних сполук. Небезпечними є надходження Галію у дихальні органи, вплив на шкіру і слизові, потрап-ляння у травний тракт. Якщо Галій потрапив в організм, то найбільше його накопичується у кістках (до 2,2 мг %), а у печінці і нирках значно менше.

Токсичність неорганічних сполук Галію досліджували на ми-шах. При гострому отруєнні через шлунок спостерігали ко-роткочасне збудження, потім загальмованість, порушення ко-ординації рухів, адинамію, арефлексію, заповільнення дихан-ня, порушення його ритму. На цьому фоні відбувався параліч задніх кінцівок, потім кома і смерть.

Інтрахеальне введення оксиду галію викликало розвиток склеротичного процесу у легенях щурів. Ще токсичнішим виявився нітрид галію, від якого виникала токсична пневмо-нія. Внаслідок дії оксиду або нітриду галію знижувався приріст маси і наступала загибель частини тварин. Нітрид галію викликав у тварин зернисту дистрофію епітелію звитих канальців нирок .

У людини при інгаляційному надходженні галієвмісний аеро-золь у концентрації 50 мг/м³ викликав ураження нирок. Та-кий же ефект був від в/венного введення 10 — 25 мг/кг солей Галію. Отруєння викликало протеїнурію, азотемію, порушен-ня кліренсу сечовини. Під час курсового лікування препарата-ми Галію 38 чоловік (в/венне введення у дозах 10 — 25 мг/кг) в 11 чоловік виявлено порушення функції нирок, 4 чоловіки загинули від ниркових розладів, при цьому відмічались нудо-та, блювання, пронос, зміни з боку червоної крові.

Хронічний вплив Галію спостерігали на тваринах. При що-денному введенні у шлунок кроликів нітрату галію на протязі 4,5 місяців у дозі 220 мг/кг виникає зменшення вмісту аль-бумінів і збільшення α₂- і γ-глобулінів, збільшення активності ацетилхолінестерази, інгібіція лужної фосфатази. На роз-тині тварин виявлені дистрофічні зміни паренхіми печінки, епітелію звитих канальців нирок, явища десквамативного ка-тару легеневої тканини.

Арсенід галію має виражену місцеву дію на слизові ока. Розчин нітрату галію виявляє припалюючу дію на очі, вик-ликає їх набряк і некротичні зміни кон'юктиви і рогівки з розвитком необоротних рубцевих змін, з деформацією країв повік та утворенням більма на рогівці.

При дії на шкіру нітрат галію викликав дерматит.

Для арсеніду галію ГДК — 2,0 мг/м³, клас небезпеки 3; для оксиду галію (ІІІ) ГДК — 3,0 мг/м³, клас небезпеки 3.

Індій — хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи, атомний номер 49, атомна маса 114,82. У природі один стабільний ізотоп ¹¹³In і ізотоп зі слабкою радіоактивністю ¹¹⁵In. Відкритий Ф. Рейхом і Ієр Ріхте-ром в 1863 р. Вміст у земній корі — 1,4·10^-5% за масою. Найважливіші мінерали: рокезит CuInS, індит FeIn₂S₄, сакурапіт (Cu, Zn, Fe)₃·(In, Sn)S₄. Індій -сріблясто-білий метал. Кристалічна гратка тетрагональна гра-нецентрована, густина — 7,31 г/см³, температура плавлення — 156,78 ⁰С, температура кипіння — 2024⁰С, С_р — 26,7 Дж/моль·К, ΔН_пл — 3,26 кДж/моль, ΔН_кип — 237,4 кДж/моль, S⁰₂₉₈— 57,86 кДж/моль·К.

Ступінь окиснення індію — +3, рідко +1. На повітрі при кімнатній температурі стійкий, повільно реагує з соляною, сульфатною, фтороводневою, оцтовою і оксалатною кислотами, швидше- з азотною, з лугами не реагує. При кімнатній температурі реагує з хлором, бромом, при нагріванні — з йодом і киснем. Не взаємодіє з азотом і воднем. Одержується попутно при переробці руд кольорових металів. Безпосередня сировина- вельц-оксиди цинкового виробництва, пил і шлаки свинце-вого виробництва, сублімати при рафінуванні олова вакуум-ною плавкою. Наприклад, з вельц-оксиду індій вимивають розчином сірчаної кислоти, потім екстрагують і виділяють цементацією або електролізом. Застосовується індій як мате-ріал для створення діркової провідності і n-p-переходу в на-півпровідникових германії і кремнії. Він є герметизуючим і корозійностійким матеріалом в електронній промисловості, компонент припоїв, застосовується як матеріал покриття по-верхні рефлекторів прожекторів і телескопів, у приладобуду-ванні.

Виробництво за кордоном — біля 45 т/рік.

Гексафторогерманат індію, In₂(GeF₆)₃ входить до складу зуб-них паст, які попереджають каріоз, а InPO₄ є складовим ком-понентом зубних цементів.

Джерела забруднення. Індій потрапляє у довкілля у складі пилових викидів паливно-енергетичних підприємств, які пра-цюють на вугіллі. Вміст Індію у таких викидах досягає 1·10^-3 — 1·10^-2%. Підприємства, де виготовляють індій і сполуки Індію, можуть забруднювати навколишню атмосферу аерозо-лями, де вміст Індію на рівні 0,0068%.

Вллив на довкілля. У морській воді Індій знаходиться у формі In(ОН)₂⁺. Індій може надійти в організм інтрахеально або через травний тракт лише у виробничих умовах підприємств, пов'язаних з одержанням і використанням індію, його сплавів і сполук Індію. Індій м'який і високоадгезивний метал, тому він легко проникає також через шкірні покриви.

Біологічна роль. Поглинання Індію залежить від його фор-ми: іони Іn³⁺ накопичуються переважно у нирках, а колоїд-ний оксид індію (ІІІ) акумулюється у печінці, селезінці і інших органах ретикулоендотеліальної системи. Іони індію виділяються через нирки, а колоїдний Індій — через кишко-вий тракт.

В залежності від форми Індій виділяється з організму про-тягом 2 — 74 днів (це було встановлено у дослідах на щурах). Виділення має двофазний характер. У середньому період біо-логічного напіввиділення Індію з організму складає 14 — 15 днів.

За звичайних умов накопичення в організмі незначне, у золі здорових зубів людини вміст Індію складає 0,001— 0,01 мг/г.

Гострий токсичний вплив хлориду індію (ІІІ) на щурів і мишей проявлявся у розвитку обширного некрозу звитих ка-нальців нирок, колоїдний гідроксид індію (ІІІ) викликав не-кроз клітин печінки та селезінки.

Нітрат індію (ІІІ) проявляв тератогенну і ебріотоксичну дію на хом'яків.

Оксид індію (ІІІ) при інтрахеальному надходженні викли-кав запальні та дистрофічні зміни у бронхах і легенях щурів.

Доза 0,16 г/кг нітрату індію (ІІІ) при щоденному надход-женні протягом 4,5 місяців у шлунок кроликів викликала зниження α₂— γ -глобулінів, повнокрів'я внутрішніх органів, дистрофічні зміни у печінці та нирках.

В осіб, зайнятих одержанням індію, були скарги на болі у суглобах, кістках, руйнування зубів, нервові та шлунково-кишкові розлади, біль в області серця і загальну слабкість.

Хлорид індію при аплікації на шкіру кролика викликав подразнення, некротичні і рубцеві зміни.

Для нітрату індію (ІІІ) ТДК — 0,05 мг/м³, клас небезпеки 3; для оксиду індію (ІІІ), ГДК — 4,0 мг/м³, клас небезпеки 3.

3.8. Лантаноїди

Лантаноїди — родина елементів, до якої відносяться 14 елементів VI періоду періодичної системи: Церій (ат.н. 58), Празео-дим (59), Неодим (60), Прометій (61), Самарій (62), Європій (63), Гадоліній (б4), Тербій (65), Диспрозій (66), Гольмій (б7), Ербій (68). Тулій (69), Ітербій (70) і Лютецій (71). Разом з Ітрієм і Лантаном складають групу РЗЕ. Підрозділяються на церіє-ву (від Се до Еu) і ітрієву підгрупи. Елементи від Церію до Гадолінію називаються легкими лантаноїдами, від Тербію до Лютецію — важкими.

Вміст у земній корі — 1,6·10^-2% за масою. Важливі міне-рали: бастнезит (Се, Lа, ...)FСО₃, лопарит (Nа, Са, Се, ...)₂, (Ті, Nb, Та)₂О₆, монацит (Се, Lа ....)РО₄. Містяться в апати-тах, мінералах Та, Ті і U. Всі вони мають подібні фізичні та хімічні властивості. Мають заповнені 5s, 5d і 6s-орбіталі. Зі збільшенням заряду ядра відбувається заповнення гли-боко розміщених 4f-орбіталей (від 4f² в Церію до 4f¹⁴в Ітер-бію і Лютецію), а в Лантану, Гадолінію і Лютецію — 5d¹ ор-біталі. Іонний радіус лантаноїдів зменшується з ростом атомного номера (лантаноїдне стиснення).

Лантаноїди — це типові метали сріблясто-білого кольору. Характерний ступінь окиснення — +3. За хімічними властивостями близькі до лужноземельних елементів. Розчиняються в неорганіч-них кислотах, взаємодіють з водою, виділяючи водень, з кис-нем, вище 200 ⁰С — з галогенами, галогеноводнями, вугле-воднями, бором і сіркою. Оксиди, фториди, сульфіди, кар-бонати, оксалати, фосфати, молібдати і вольфрамати лан-таноїдів нерозчинні у воді. Молібдати, фосфати і вольфра-мати термічно стійкі і використовуються як лазерні криста-ли. Галогеніди, нітрати, ацетати, перхлорати лантаноїдів доб-ре розчинні у воді, тоді як сульфати — помірно. Карбонати і оксалати при нагріванні до 800 — 900 ⁰С розкладаються до оксидів.

Одержують лантаноїди розчиненням рудних концентратів в сірчаній, азотній кислотах або розчинах лугів з наступним розділенням і очищенням методами рідинної екстракції або іонообмінної сорбції, виділенням фторидів і їх металотермі-чним відновленням; хлоруванням концентратів з наступним електролізом хлоридів, осадженням гідроксидів з наступ-ним їх перетворенням у фториди і метали. Застосовуються: як легуючі добавки до чавуну, сталі та сплавів кольорових металів; гетери; компоненти магнітних матеріалів, запалю-вальних і трасівних сумішей, акумуляторів водню, мішмета-лу; відновники ін. металів; розкиснювачі сталі .

Джерелами забруднення довкілля лантаноїдами є найр-ізноманітніші галузі виробництва, де виготовляються або ви-користовуються метали або сполуки цих елементів. В атмос-ферні аерозолі лантаноїди можуть надходити внаслідок спалювання у промислових умовах вуглеводневого палива. Так, в окремих типах і фракціях вугільного пилу вміст лантаноїдів складає: Се — 20,0 — 43,0; Еu — 0,2 — 0,4; Yb — 0 — 3,0; Lu-0,9 — 2,1 мкг/г.

Шкiдливий вплив лантаноїдів через харчові продукти або воду на людину не виявлено, очевидно, через їх малі кон-центрації, а також низьку токсичність при надходженні в організм через шлунок. Даних про екологічний вплив цих елементів недостатньо. В останні роки у США з'явилось по-відомлення про вплив мікрокількостей неодиму на збільшення до 40 % врожайності пшениці.

РЗЕ надходять в організм - переважно інгаляційним шля-хом, після чого розподіляються по-різному: легкі лантаної-ди збираються у печінці, а важкі — у кістках. Деяка кількість цих елементів затримується у легенях, де викликає розви-ток запальних процесів, наприклад, специфічної пневмонії. Та частина РЗЕ, яка не затрималась улегенях, досить швид-ко проникає через мембрани альвеол у кров. Там іони РЗЕ зв'язуються з α- і β-глобулінами плазми, а тоді у вигляді ко-лоїдних часток або білкових комплексів потрапляють у кров'яне русло, захоплюються клітинами ретикуло-ендоте-ліальної системи, розносяться по всьому організму і відкла-даються у печінці, кістковій тканині та нирках. Сполуки лег-ких РЗЕ, Lа — Sm, накопичуються переважно у печінці (до 50%) і менше у скелеті (до 25%), РЗЕ від Eu до Gd збирають-ся у печінці у кількості 30 %, від Tb до Lu концентруються у скелеті (до 50 — 60%), (значно менше у печінці) від введеної дози. Легкі РЗЕ, Lа — Sm, виводяться переважно з жовчю; Eu і Gd — у рівній мірі через нирки і кишковий тракт, а важкі, Tb — Lu, — переважно з сечею.

Дослідження розподілення РЗЕ усередині клітин показа-ло, що попередньо вони концентруються у цитоплазмі, а потім проникають у клітинні органели. При цьому наймен-ший їх вміст (Се, Yb) виявлений у ядерній фракції, а най-більший у мікросомній фракції та мітохондріях. У крові РЗЕ знаходяться переважно у складі комплексів з білками си-роватки, у вигляді гідролізованих форм або в іонній формі, у вигляді низькомолекулярних комплексів. Рівновага між цими формами залежить від кислотно-основного стану організму.

Тривалість видалення РЗЕ з організму досягає 2-х і більше років. А токсична дія пов'язана з їх локалізацією у печінці, легенях чи кістках. При накопиченні у печінцi и клітини пе-рероджуються, а основна функція печінки порушується. РЗЕ знижують скипання крові, проявляють антизапальну дію, антагонізують з Кальцієм.

Токсичну дію РЗЕ досліджували на мишах, щурах і кроли-ках шляхом введення різних сполук у шлунок, інгаляційно, внутрішньочеревно, підшкірно або внутрішньовенно. Було встановлено, що сполуки підгрупи Ітрію токсичніші, ніж спо-луки підгрупи Церію. Токсичність розчинних солей РЗЕ знач-но вища їх нерозчинних сполук. Найвищу токсичність одних і тих же сполук РЗЕ спостерігали при інгаляційному надходженні.-женні.

За результатами введення у шлунок вивчені сполуки РЗЕ віднесені до помірно- і малотоксичних речовин; за резуль-татами дослідів з в/черевним введенням — до малотоксич-них і практично нетоксичних речовин; за результатами вив-чення інгаляційної дії — до високонебезпечних речовин.

Клінічна картина розвитку хронічних отруєнь РЗЕ у тварин при інгаляційному надходженні досить схожа на таку у ви-падку Лантану, вони проявляють стимулюючий вплив на чер-вону кров і пригнічують клітини білої крові, вміст Калію збільшується, а Кальцію — зменшується. Спостерігається зни-ження активності аспарагінової та аланінової трансаміназ при незмінному рівні білка крові — збільшення вмісту аль-бумінів і зниження кількості глобулінів, пригнічення актив-ності альдолази. Патоморфологічно — помірні явища пнев-моконіозу. Фіброгенна активність РЗЕ досить мала. РЗЕ зни-жують екскреторну та антитоксичну функцію печінки, пору-шують білковий, жировий та вуглеводневий обмін.

За показниками гостроі токсичної дії РЗЕ відносяться до речовин 3 — 4 класів небезпеки, тоді як за параметрами зони хронічної дії їх можна віднести до 2 класу небезпеки. РЗЕ підгрупи Ітрію токсичніші РЗЕ підгрупи Церію.

Хронічний вллив сполук РЗЕ на людину спостерігали у ви-робничих умовах при надходженні через дихальні шляхи. Хоч виражених проявів професійної хронічної інтоксикації не спостерігали, в робітників, які були зайняті у процесах одержання та переробки руд і мінералів РЗЕ, спостерігали запалення верхніх дихальних шляхів, а у легенях явища пневмоконіозу І і ІІ ступеня. В осіб, які зазнали впливу суміші сполук РЗЕ ітрієвої підгрупи, спостерігались зниження рівня гемоглобіну, еритропенія та тромбопенія, сухість і лущення шкіри рук, пігментація шкіри і випадіння волосся. У ряду ок-сиди, гексабориди, сульфіди РЗЕ найбільше понижують іму-нітет оксиди, менше гексабориди, а найменше сульфіди.

При нанесенні на депільовану шкіру кролика розчинів хло-ридів і нітратів РЗЕ спостерігали утворення виразок і роз-ростання грануляцій.

ГДК для оксиду церію (ІV) становить 5,0 мг/м³. ТДК для оксидів гадолінію, гольмію, диспрозію, 4,0 мг/м³для кожно-го оксиду окремо. ТДК для оксидів неодиму, празеодиму, самарію дорівнює по 6,0 мг/м³ для кожного оксиду окремо. Всі оксиди РЗЕ належать до класу небезпеки 3.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ групи періодичної системи .	\|	Закон вартості, його сутність і функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.