Правосуб'єктність міжнародних організацій

Як відомо, міжнародні (міждержавні, міжурядові) організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права, 3 погляду історії міжнародного права проблема правосуб'єктності міжнародних організацій є порівняно нового. Вона пов'язана з історією XX ст., коли поширилися й значно розвинулися самі міжнародні організації, які пройшли, шлях від Ліги Націй до ООН. Нині налічується близько 500 міжнародних організацій, створених державами для співробітництва у певній галузі, забезпечення й охорони їхніх спільних інтересів у міжнародному спілкуванні.

Проте кодифікація і прогресивний розвиток норм як засіб зміцнення правової основи відносин між державами (основними суб'єктами) І міжнародними організаціями (вторинними суб'єктами міжнародного права) почали активно й цілеспрямовано вестися тільки наприкінці 80-х рр. XX ст. Основою цього процесу стала Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, підписана 21березня 1986р.

Уже у преамбулі Віденської конвенції міжнародні організації згадуються "як суб'єкти міжнародного права, відмінні від держав". Така правосуб'єктність, як зазначається далі у преамбулі, є для міжнародної організації цілком достатньою "для виконання нею функцій і досягнення нею цілей". У статті 3 конвенції ще більш виразно держави і міжнародні організації визначаються як суб'єкти міжнародного права.

Після 1986 р. робота з подальшого розвитку відповідного міжнародно-правового регулювання міжнародного спілкування за участю вторинних суб'єктів міжнародного права ведеться інтенсивніше. На порядку денному Комісії міжнародного права постало питання про розробку проекту Конвенції про юридичний статус, привілеї та імунітети міжнародних організацій та їхнього персоналу.

Хоч у даний час питання про правосуб’єктність міжнародних організацій не виникає, у загальному вигляді воно зводиться до питання про те, чи врегульовані і як нормами Міжнародного права відносини кожної з них, зокрема з іншими суб'єктами .міжнародних відносин. Позитивна відповідь на це питання безперечна і випливає з концептуальної і значеннєвої основи самої Віденської конвенції.

Водночас вичерпні особливості й ознаки, притаманні міжнародним організаціям як суб'єктам; міжнародного права, виходячи з тексту, зокрема, Віденської конвенції, ;важко визначити. Такі ознаки виявлено і визначено у ряді наукових досліджень, проведених як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками [20]. На нашу думку, більш глибоко розробила цю теоретичну проблему російська юристка - міжнародниця О. Шибаєва. Вона виявила і сформулювала п'ять ознак (елементів), що становлять поняття міжнародної організації:

• договірна основа;

• наявність визначених цілей;

• відповідна організаційна структура;

• самостійні права та обов'язки;

• заснування і діяльність відповідно до міжнародного права [21].

Залежно від ступеня деталізації, можна виокремити й інші складові характерні ознаки (елементи) міжнародних організацій, що зрештою можуть бути зведені до перелічених вище п’ятьох.
Слід відзначити, що правосуб'єктність будь-якої міжнародної організації визначена тими конкретними завданнями і цілями, які встановлені державами в установчому акті, що створює організацію. У зв'язку з цим кожна міжнародна організація має своє, властиве тільки їй коло прав та обов'язків. Проте усім міжнародним організаціям мають бути властиві також невід'ємні принципи їх створення і діяльності, зокрема такі, як:

• невтручання у внутрішні справи держав;

• суверенна рівність членів;

• сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

• договірна правоздатність;

• відповідальність у разі порушення загальновизнаних міжнародно-правових принципів і норм.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародна правосуб'єктність нації	\|	Поняття, джерела та система права зовнішніх зносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.