Контекстуальна заміна

Заміни

Вилучення

Додавання

Суть полягає в тому, щоб додавати слова в тексті перекладу, щоб не порушити зміст оригіналу та норми мови перекладу. Напр.: множество различных моделей компьютеров – велика кількість різних моделей комп’ютерів.

У деяких випадках під час перекладання можна робити вилучення слів для уникнення порушень норм мови перекладу. Напр.: В качестве примера машинной операции можно взять обычную арифметическую операцию. – За приклад машинної операції можна взяти звичайну арифметичну операцію.

Під час перекладання можна замінювати окремі слова та словосполучення мови оригіналу на такі слова (словосполучення) мови перекладу, що не є постійними (словниковими) відповідниками, але адекватно передають зміст оригіналу. Напр.: Реформа призвана осуществлять перестройку политической, экономической и социальной жизни. – Реформа має здійснити перебудову політичного, економічного та соціального життя.

Особливості контексту іноді змушують підбирати таке слово в мові перекладу, яке можна використати лише в цьому контексті. Існує кілька видів контекстуальних замін:

· конкретизація, коли слово мови оригіналу з більш широким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш вузьким значенням. Напр.: Главный корпус университета в годы войны был уничтожен до фундамента. – Головний корпус університету в роки війни було зруйновано до фундаменту;

· генералізація, коли слово мови оригіналу з більш вузьким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш широким значенням. Напр.: Рождение компьютеров третьего поколения связано с ростом возможностей технологии полупроводников. – Поява комп’ютерів третього покоління пов’язана із зростанням можливостей технології напівпровідників;

· антонімічний переклад, коли стверджувальна конструкція замінюється на заперечну або навпаки. Напр.: Студенты слушали лекцию профессора не без интереса. – Студенти слухали лекцію професора із зацікавленістю.

Отже, перекладання вузькоспеціальних, загальновживаних та загальнонаукових слів мають свою специфіку. Перекладання термінів передбачає розуміння суті конкретного поняття, тоді як перекладання загальнонаукових слів нерідко супроводжується використанням лексичних трансформацій, спрямованих на те, щоб найточніше передати зміст оригінального тексту й уникнути помилок у тексті перекладу.

4. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань

Практика редагування тез доповідей і повідомлень, статей виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор наукового дослідження (редактор) особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.

Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу авторові важливо з’ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу у світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

Структурний аспект.Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу авторові визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин – вступної, основної та заключної – починається вивчення та вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом систематизації зібраного матеріалу; дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення й ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».

Змістовий аспект.Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто наукового, тексту досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виокремимо головні методи: індуктивний (від окремого до загального); дедуктивний (у зворотному, від загального до окремого); логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). При написанні своїх праць учені користуються й складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного – дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття. Метод спіралі – припускає поступове розгортання ознак аналізованого в науковій літературі предмета або явища. Він не тільки відображає структуру наукового матеріалу, але й дає можливість уплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щоразу на новому, більш високому рівні узагальнення. Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме автора/редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватися не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів’я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності. Нерідко саме через багатослів’я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора. Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно написаний текст, а де – побудований на суцільній компіляції (наукова праця, написана на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел).

У науковому тексті, мабуть, як у жодному іншому, використовуються всі відомі засоби відображення змісту – текст, формули, таблиці, ілюстрації; використовуються елементи, зокрема в науково-гуманітарних текстах, публіцистичного та художнього стилів.

Незважаючи на прагнення залишатися об’єктивним ученим, дослідник так чи інакше виражає своє ставлення до предмета й ходу дослідження, він не буває безпристрасним в оцінках праць інших авторів і байдужим до своїх результатів. Експресивність як виразна сила висловлювання може знаходити свій прояв у використанні відповідних мовних засобів або їхньої певної організації, а також в оцінках.

Звичайно, авторська/редакторська оцінка стилю викладу наукового твору базується насамперед на узгодженості авторської манери та норм і стандартів наукової комунікації, жанрових і видових особливостей майбутнього видання. Повинна дотримуватися й основна вимога – доказовість і об’єктивність усіх суджень і оцінок як основа достовірності наукового результату. Однак при цьому емоційні й експресивно-оцінні моменти, особисті пристрасті автора можуть мати місце в тексті наукової публікації. Головне, щоб це було в рамках моралі й етики.

Текст стає цікавим, коли автор дотримується балансу: повідомляє про нове в межах уже відомого, спираючись на попередні фахові знання читачів. Рух у науковому тесті – це зміна фактів і думок, зміна підтем або мікротем. Якщо вони змінюються інтенсивно, то текст буде жвавим, динамічним, напруженим. І навпаки: статичність, повтори й задовгі описи розпорошують увагу.

Спільна риса, яка об’єднує всі різновиди наукових текстів, – широке використання термінів, перевага іменників над дієсловами (ці іменники називають поняття абстраговані, узагальнені, далекі від конкретних побутових предметів і явищ); прикметники як означення теж типізують і узагальнюють; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії.

На особливу увагу автора/редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку й частоти вживання спеціальної термінології. Використання наукової термінології – найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допускати багатозначності терміна в межах одного тексту, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання – це науковий текст). За рахунок ретельного вибору найбільш доцільних термінів та ін. мовних засобів – лексичних, граматичних і синтаксичних – досягаються адекватність і однозначність передачі змісту. Аналіз термінології є однією з обов’язкових складових роботи автора/редактора над підготовкою наукового тексту до видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення існуючих відносин між поняттями, що може виявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чітких меж між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів. Очевидно, що багатозначність терміна в межах одного тексту може виявитися серйозною перешкодою для читача. Термінологічні помилки в науковому тексті лише багатозначністю не обмежуються. Авторові/редакторові необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, приділяючи цьому таку ж увагу, як і роботі над фактичним матеріалом.

Особливістю наукового стилю є широке використання слів і словосполучень, що виконують роль сполучних засобів (беручи до уваги, щодо питання, тепер розглянемо, на нашу думку, варто зазначити тощо). Завдяки їхньому вмілому використанню досягається зв’язність тексту, його логічний розвиток і розгортання; ці мовні засоби слугують оформленню ретроспективних порівняльних оцінок у процесі дослідження, застосовуються в міркуваннях, доказах, є важливим засобом при обґрунтуванні достовірності фактів.

Таким чином, оприлюдненню результатів наукового дослідження передує ретельна й скрупульозна підготовча робота: опрацювання набутку попередників; виокремлення недосліджених аспектів проблеми; постановка мети й завдань дослідження; виклад суті цієї проблеми і шляхів її вирішення; узагальнення одержаних результатів; виокремлення аспектів, які становлять перспективу подальших досліджень проблеми. Усі названі етапи супроводжуються редагуванням як змісту наукового тексту, так і його мовним оформленням.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Переклад термінів	\|	Механічні процеси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.