• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості масових комунікацій.

Лекцыя Т. 6. Сутність та закономірності масових комунікацій

Література

Методи само(ауто)презентації менеджера.

Формування особистісного магнетизму:

- здатність привертати до себе увагу (приємний тембр голосу, уникнення бормотання або різких криків, відповідність свого тону з тоном співрозмовника….);

- порядність;

- професіоналізм;

- привітливість та комунікабельність;

- тактовність;

- погляд на перенісся;

- золота середина в одязі ( охайність, але простота…);

- доречне використання запахів (духів, косметичних засобів тощо);

- демонстрація почуття власного достоїнства і самоповаги;

- відкритість, але певна загадковість (ВВМ: Таємниця має притягальну силу);

- раціональне співвідношення службових та позаслужбових контактів;

- стриманість, але не остах;

- здатність передбачати;

- гнучкість;

- об’єктивність.

Висновок:

Комунікативна компетентність це:

· здатність установлювати й підтримувати контакти; система внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій; досвід усвідомлюваний і такий, що розвивається; ідейно-моральна категорія; підготовленість до виконання суспільних функцій;

· орієнтованість у ситуаціях спілкування; індивідуальні якості, внутрішньособистісні психологічні детермінанти;

· готовність і здатність здійснювати спілкування; цілісно-особистісне утворення.

1. Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. – Киев - Донецк: Ровесник, 1993. – 32 с.

2. Зубенко Л. Г., Немцов В. Д. Культура ділового спілкування: Навч. посібник / Л.Г. Зубенко, В.Д. Немцов. — К.: ЕксОб, 2002. — 200 с.

3. Оганесян Н.Т. Методы активного социально-психологического обучения. /Н.Т. Оганесян– М.: Изд-во «Ось-89», 2002. – 176 с.

4. Орлан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: підручник: у 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування / Л.Е. Орлан-Лембрик – К. : Либідь, 2004. – 576 с.

5. Почепцов Г.П. Теория коммуникаций. – М.: Изд-во Ваклер, 2001.

ПЛАН

1. Особливості масових комунікацій.

2. Природа та механізми дії масових комунікацій.

3. Поняття про масовий інформаційний простір.Види масових комунікацій.

4. Поняття про інформаційні загрози.

Масова комунікація формується й виявляється в ході соціальних відносин і масового спілкування. Саме в процесі взаємодії та обміну інформацією виникають і реалізуються гро­мадська думка, інтереси, чутки, традиції та інші масові соціально-психологічні явища. Масово-інформаційні джерела здійснюють свою діяльність у напрямку більшої поширеності громадської дум­ки, активізації суспільного інтересу, їх тиражування, трансляції. Одним із суттєвих елементів, який робить безпосередній вплив на досягнення тих чи інших ефектів інформованості, є ступінь об'єк­тивності змісту інформації, яка поширюється пресою, радіо, телеба­ченням, масовою усною комунікацією.

В наш час масова комунікація стає дедалі більш складним соціально-психологічним феноменом, який стосується різних видів діяльності і є невіддільним від політичної, соціальної, економічної, культурної, науково-освітньої, технологічної еволюції. Під масовою комунікацією розуміють різновид масового спілкування людей, а са­ме спілкування великих соціальних груп, яке здійснюється шляхом поширення інформації (знань, цінностей, моральних і правових норм тощо) на великі спільноти й розосереджені аудиторії. Це та­кий соціальний процес розподілення інформації в суспільстві й соціально орієнтований вид спілкування, який охоплює широкий спектр типів психологічного впливу від повідомлення (інформуван­ня), навчання аж до переконання й навіювання. Масова комуні­кація забезпечує опосередкований характер спілкування, що пропо­нується сучасною технікою передавання й прийому інформації. Вона здійснює кореляцію стосунків усередині спільноти, між її еле­ментами з метою підтримання динамічної єдності й цілісності даної соціальної структури.

За даними дослідників сучасна масово-комунікативна ситуація характеризується низкою тенденцій. Передусім продовжує інтенсив­но розвиватися комунікаційна технологія. Вона справляє суттєвий вплив на природу, обсяг і зміст інформації. Далі, зростає увага ве­ликих соціальних груп і окремих індивідів до циркуляції інформації. Нарешті, посилюється інтеграція національних масово-комуніка­тивних мереж у транснаціональні. Все це, своєю чергою, сприяє зростанню інтересу до дослідження проблем масової комунікації.

Організована масова комунікація управляється соціальними інституціями, які врешті-решт реалізують основні інтереси тієї чи іншої великої соціальної групи. Передусім ідеться про соціальні інтереси владних кіл суспільства. Масова комунікація через свої за­соби (телебачення, радіо тощо) виступає регулятором масових форм поведінки, формуючи сукупність ідей, уявлень, відчуттів, настроїв, які відображають певні царини життя суспільства. Засоби масової інформації широко висвітлюють різні сфери виробництва, еко­номіки, політики, мистецтва, спорту, враховуючи при цьому міру інформованості мас, їхні пізнавальні можливості, рівень потреб та інтересів, сукупність ціннісних орієнтацій і установок. Російський дослідник Н. Богомолова виокремлює певні характерні ознаки та особливості масової комунікації:

• спілкування великих соціальних груп;

• опосередкованість спілкування технічними засобами;

• яскраво виражена соціальна орієнтованість спілкування;

• організований, інституціональний характер спілкування;

• відсутність безпосереднього, зворотного зв'язку між комуніка-тором та аудиторією в процесі спілкування;

• «колективний» характер комунікатора;

• «масовий» характер реципієнтів, котрі виступають як анонім­на, розрізнена аудиторія;

• масовість, публічність, соціальна актуальність і періодичність повідомлень, підвищена вимогливість у дотриманні узвичає­них норм спілкування;

• односпрямованість інформації та фіксованість комунікативних ролей;

переважання «двоступеневого» характеру сприймання повідом­лень.

У масовій комунікації комунікатор набуває «колективного» ха­рактеру, оскільки в ролі комунікатора тут виступає не конкретна людина, а соціальна група, яка певним чином «персоніфікується» в кожному конкретному комунікаторі. Це виявляється в тому, що в підготовці й передаванні інформації, з якою комунікатор виступає в засобах масової комунікації, бере участь багато людей. При цьому конкретна форма і ступінь вираження інтересів великої соціальної групи в кожному конкретному випадку (виступі комунікатора) знач­но варіюють. Водночас найчіткіше вони виявляються в тих випад­ках, коли комунікатори виступають у ролі трансляторів чужих повідомлень. Ідеться передусім про дикторів радіо й телебачення. Специфіка інформації, яка передається за таких умов, має характе­ризуватися актуальністю для великих соціальних груп, опера­тивністю, універсальністю, а також періодичністю. Як канали масової комунікації використовуються всі найдосконаліші технічні засоби, які дають змогу здійснювати швидке передавання великих обсягів інформації на великі відстані і для багатьох людей. На­явність відстроченого зворотного зв'язку (у вигляді відгуків ауди­торії на певні повідомлення) і дій у відповідь «колективних комунікаторів» (авторів, редакторів тощо) можна вважати проявом інтерактивності масової комунікації. Отже, хоча в масовій ко­мунікації окремі фази взаємодії комунікатора й аудиторії роз'єднані в просторі і часі, однак вони реально існують.

За умов масової комунікації має місце одночасне сприймання комунікатора численними розрізненими реципієнтами. Результатом масової комунікації є створення умов, коли для кожного реципієнта одним із засобів орієнтування в комунікаторі та його повідомленні є не лише власне сприймання даного комунікатора, але й думка про нього інших реципієнтів. Цю думку можна розглядати як одну з форм зворотного зв'язку в масовій комунікації, важливій не лише для комунікатора, але й для реципієнтів. При цьому зростання потоків інформації, що передаються різними засобами масової ко­мунікації, робить процес їх сприймання дедалі складнішим і спону­кують до пошуку додаткових засобів орієнтування в них. Водночас, ускладнення структури зовнішнього світу, прискорення процесів, що в ньому відбуваються, роблять реципієнтів чимраз залежнішими від інформації. А це, своєю чергою, приводить до того, що реакція інших людей справляє зазвичай значний вплив на сприймання ко­мунікатора та його повідомлення кожним окремим реципієнтом, Отже, можна погодитися з дослідниками, які стверджують, що в масовій комунікації сприймання комунікатора та його повідомлен­ня окремим реципієнтом певною мірою опосередковується ре­акцією на них інших реципієнтів. Саме цим пояснюється таке емпірично виявлене явище, як «двоступеневий» характер сприйман­ня масової комунікації. До того ж для кожного окремого реципієнта матиме значення не лише думка його референтних груп і осіб («лідерів думок»), але й масова реакція аудиторії. Результати експе­риментальних досліджень свідчать, що один і той самий комунікатор, котрий виступає по телебаченню з одним і тим самим повідом­ленням, сприймається реципієнтами значно позитивніше, коли під час його виступу транслюється позитивна реакція аудиторії, і наба­гато негативніше, коли передається негативна реакція аудиторії на це повідомлення. Також експериментально доведено, що коли комунікатор є членом «своєї» групи, зокрема належить до тієї ж соціально-демографічної групи, що й реципієнт, то він сприймаєть­ся позитивніше, аніж комунікатор — член «чужої» групи.

Повідомлення масової комунікації слугують засобом інтеграції великих і малих соціальних груп, розширення соціального досвіду особистості, соціального орієнтування, формування когнітивного багажу особистості. Оскільки за умов масової комунікації в процесі взаємодії, передавання інформації, сприймання комунікатора одно­часно беруть участь як малі, так і великі соціальні групи, то доціль­но аналізувати ці процеси на рівні малих і великих груп.

Масова комунікація конкретно втілюється у відповідних функ­ціях: пропаганда та поширення знань про дійсність; інформування населення про певні події; соціальний контроль і управління; інтег­рація суспільства і його саморегуляція; формування суспільної дум­ки; соціальне виховання; поширення культури; соціальна активація особистості; соціальна релаксація й т. п. Щодо соціально-психо­логічних функцій масової комунікації, то вони визначають соціаль­но-психологічні потреби аудиторії в цілому й окремих соціальних груп, що входять до неї. Класифікуючи ці функції, дослідники про­понують використовувати систему ставлення індивіда (або групи) до суспільства, до групи, до іншого індивіда й до самого себе, а також враховувати емоційні та утилітарні (ті, що пов'язані з практичним застосуванням) аспекти взаємодії. Виходячи з цього можна виокре­мити такі соціально-психологічні функції масової комунікації:

• соціального орієнтування (індивід — суспільство) і участі у формуванні суспільної думки;

• аффіліації (від англ. — приєднувати), встановлення зв'язків на рівні «індивід — група», соціальної ідентифікації (прилучення до групи);

• контакту (індивід — індивід) з іншою людиною;

• емоційного збудження й розрядки під час сприймання та осмислення інформації;

• самоутвердження, самопізнання, самореалізації на рівні «інди­від — він сам».

Із зазначених функцій видно, що, окрім інформативної спрямо­ваності, комунікативні акти мають експресивні й соціально-кон­тактні особливості. З погляду соціальної психології досліджувати масові інформаційні процеси означає зрозуміти, які саме утворення у свідомості людей підлягають змінам, як ці зміни впливають на стан свідомості великої групи людей, на їхню поведінку. Щодо соціальної психіки, то масова комунікація виконує кілька важливих ролей:

• регулятора динамічних процесів соціальної психіки;

• інтегратора масових настроїв;

• каналу циркуляції психоформувальної інформації.

Розгляд взаємодії в системі «масові комунікації — особистість» можливий з позицій маніпулятивної або формувальної програм впливу. Від вибору однієї з двох названих програм залежить харак­тер і спрямованість впливу масової комунікації на особистість. За­значені програми суттєво різняться між собою за функціональним впливом на всі елементи структури особистості (див. табл. 8, за В. Боревим та А. Коваленко). Так, маніпулятивна програма, зорієн­тована на створення керованої маси роз'єднаних одинаків, передба­чає роз'єднання суб'єктів комунікації. Формувальна програма спря­мована на просвітницьку діяльність, на формування комунікативно-компетентної особистості. У реальній практиці ці програми впливу в чистому вигляді не трапляються. Водночас перелічені функції вка­зують на основні цілі, яких масова комунікація прагне стосовно особистості.

Загалом, масова комунікація є важливим засобом впливу як на конкретну людину, так і на велику соціальну групу. При цьому ко­мунікативний вплив змушений долати певну інертність, певний внутрішній супротив аудиторії. У ході масових інформаційних про­цесів долаються перешкоди й бар'єри. Стосовно перешкод…

Офіційні повідомлення засобів масової комунікації доповнюються іншими джерелами - інформації, зокремачутками, дезінформаціїякі не лише доповнюють спеціально організовані повідомлення, але й слугують засобом перевірки цієї інформації.

Під чуткамирозуміють специфічну форму недостовірної або частково достовірної інформації, що надходить від однієї особи або групи, про певні події чи ситуацію. У процесі комунікації зміст, пе­реданий за допомогою чуток, стає надбанням великої групи людей. Чутки відтворюють громадську думку, настрої, більш загальні соціальні стереотипи та установки аудиторії, власне інформаційну ситуацію в регіоні.

Психологічний вплив чуток містить три взаємопов'язані етапи:

· операційний (вплив суб'єкта),

· процесуальний (прийняття/неприй­няття впливу об'єктом),

· результат (реакції у відповідь).

Є кілька найважливіших чинників і мотивів, котрі впливають на виникнен­ня й поширення чуток. Перш за все, йдеться про компенсацію емоційної недостатності. Тобто той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення від реакції слухача. Слухач, своєю чергою,також отримує задоволення від сприймання нового, раніше не чутого, не відомого, такого, яке, на його думку, є надзвичайно важливим. Од­ним з основних чинників, який впливає на виникнення й поширен­ня чуток, називають утвердження особистості. Сутність його поля­гає в тому, що за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, сприятливе ставлення до себе членів групи. Справжнє бажан­ня людей попередити інших про певну небезпеку, а також неусвідомлене прагнення зменшити власне особистісне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі слухачами також відносять до вагомих чинників поширення чуток. Особливо це стосується панічних чуток. Спричинити виникнення й поширення чуток може й особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших. Названі мотиви передусім слугують для поширення агресивних чуток. Сприятливим підґрунтям для поширення чуток є аудиторії, де па­нує бездіяльність, одноманітність, нудьга. У даному разі чутка вис­тупає як засіб збудження аудиторій. За таких умов тут можуть по­ширюватися й циркулювати неймовірні чутки.

Чутки з'являються тоді, коли засоби масової комунікації не дають певним подіям роз'яснень, котрі б знімали психічне напру­ження. Інформація, яка міститься в чутках, зазвичай задовольняє певну психічну потребу, інтерес людини чи групи людей, які не задоволені іншими шляхами. Тобто можна вважати, що незадоволений інтерес і очікування задоволення від інформації є важливим мотивом сприймання й відтворення почутого. Не менш вагомою умовою, яка також сприяє поширенню чуток, є дефіцит надійної інформації. При цьому важливу роль відіграє джерело інформації: воно має бути для даної аудиторії престижним і таким, якому довіряють.

Класифікація чуток

Чутки прийнято класифікувати за різними ознаками (див. табл. ). Синтез названих видів ознак дає загальну більш-менш повну харак­теристику чуток щодо вияву психічного стану аудиторії, в якій чут­ка циркулює, а також стосовно визначення заходів для припинення циркуляції чутки через поповнення дефіциту інформації і через зміну психічного стану аудиторії іншими засобами. Безперечно, межі між названими типами чуток достатньо умовні. Практика мо­же надати пограничні випадки походження та поширення чуток. Із великого розмаїття чуток неважко помітити, що агресивні чутки особливо небезпечні, адже їхня дія порушує нормальний стан справ, погоджену діяльність суспільства. Почуття підозрілості, яке виникає при цьому, серйозно послаблює взаємодію між людьми, спонукує до пошуків доказів нелояльності, які за допомогою уяви швидко відшуковуються. Як виявилося, циркуляція чуток, перш за все чуток-страховищ, здатна в деяких випадках знижувати емоційне напруження у великій групі (через ідентифікацію за аналогією «всім погано»). Емоційне напруження саме по собі слугує додатковим чинником виникнення чуток. Водночас довготривала, позбавлена емоцій і значущих подій ситуація, сприяє тому, що потреба у вра­женнях реалізується за рахунок циркуляції чуток. Загалом, коли йдеться про достатньо масштабні аудиторії і про політично значущі події та проблеми (більшу частину відомостей про які люди часто отримують не емпірично, а через різні канали масової і міжосо-бистісної комунікації), то дефіцит надійної інформації визначається підношенням двох складових: кількості офіційних повідомлень на цю тему на даний час і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень.

Півстоліття назад визначний американський психолог Г. Олпорт сформулював базовий закон чуток. Він вивів формулу інтенсивності чуток:

Ч ~ S х а.

формула означає, що кількість циркулюючих чуток (Ч) мінятиметься із зміною важливості питання для зацікавлених осіб (S), помноженою на неоднозначність інформації, яка стосується обговорюваної теми (а).

· Дві необхідні умови — важливість і дво­значність чутки.

· За певних обставин, чим більше засоби масової інформації приділяють уваги повідомленню, тим під численніші перекручення воно підпаде в чутках.

· Якщо розглядати чутки в контексті інформаційного додаються, а перемножуються.

· Якщо ж чи то важли­вість, чи то двозначність дорівнюють нулю, чуток немає.

Отже, за Г. Олпортом, чутки поширюються тоді, коли події мають важливе значення в житті людей, а отримані відносно цих подій повідом­лення або недостатні, або суб'єктивно двозначні. При цьому дво­значність може зростати, якщо інформація передана неясно або якщо до людини дійшли суперечливі версії повідомлень чи особа не в змозі зрозуміти отриману нею інформацію. Показовими й ціка­вими є приклади, які наводить учений. Так, якщо людина отримує спадок і знає його розміри, то вона не сприймає чутки, котрі перебільшують величину цього спадку. Тобто, де немає невизначе­ності, там не може бути чуток. Неймовірно, щоб американський житель поширював чутки про ринкову ціну на верблюдів в Афганістані, позаяк предмет для нього не важливий і його це не турбує, хоча неоднозначність наявна. Отож, варто враховувати і той факт, що одна лише неоднозначність не запускає й не підтримує чутки. Нестача інформації, так само як і її велика кількість, породжують чутки. Водночас, якщо суспільні події незначні, то малоймовірно, що вони породять забезпечен­ня сфери управління та економіки, то, як засвідчує суспільна прак­тика, специфічним джерелом інформації (а заодно й дезінформації) в управлінській та підприємницькій діяльності є чутки. Залежно від обставин вони впливають на поведінку не лише значних контин­гентів населення, а й певних груп фахівців. Використання тут чуток нерідко дає вигоду одним суб'єктам, завдаючи втрат іншим. Зро­зумілим щодо цього можна вважати приклад впливу чуток на

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
9. Анатомо-фізіолгічні особливості
10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
11. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
12. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.

Переглядів: 2875