Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

План

1. Завдання і зміст розумового (інтелектуального) виховання. Поняття про світогляд. Сутність наукового світогляду, його основні риси і шляхи формування.

2. Суть, завдання і зміст морального виховання з огляду на систему моральних цінностей: загальнолюдських, національних, громадянських, сімейних, особистого життя.

3. Завдання і зміст трудового виховання. Профорієнтаційна робота і вибір професії: зміст, етапи.

4. Художньо-естетичне виховання, його завдання і джерела. Поняття про

прекрасне і потворне у природі, суспільстві, людині. Шляхи і засоби естетичного виховання в сучасній школі.

5. Фізичне виховання в сучасній школі. Оздоровчі, освітні й виховні завдання фізичного виховання.

Література:1.Бех І.Д.Виховання особистості: у 2-х кн./ І.Д.Бех.-К.: Либідь,2003.-Кн.2:Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади.2.Волынская А.Б.Социальные ориентиры жизненных смыслов в юношеском периоде жизни.http://akme31.narod.ru/37.html3.Регіональна Концепція виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2011-2015 роки, схвалена 28 січня 2011 року на крайових зборах директорів ЗНЗ.

4.Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.

5. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: в 5 т. – К., 1976. – Т.1.

 

Основні поняття і ключові слова:зміст виховання, напрями виховання:інтелектуальне, моральне, трудове, естетичне, фізичне, розумові сили, мислення, культура мислення, свідомість, світогляд, науковий світогляд, моральні переконання, трудова свідомість, досвід трудової діяльності, активна трудова позиція, профорієнтаційна робота.

1.Завдання і зміст розумового (інтелектуального) виховання. Поняття про світогляд. Сутність наукового світогляду, його основні риси і шляхи формування.

У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного, гармонійного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне,фізичне.

Розумове виховання –це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. Як вважає український філософ і педагог Г.Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка.

Мисленняє вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість –найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд(світ+огляд – бачення, бачити світ) - система поглядів на об’єктивний світ і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою (С.Гассен).

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання; в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

1) теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;

2) здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;

3) розвиток діалектичного мислення на уроках;

4) підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;

5) корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

6) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

г) проведення спеціальних бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної мислячої людини. Так, вміння бачити в явищах протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій характеризують діалектичне мислення людини; оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висунення гіпотез - її логічне мислення; виділяти загальні та суттєві ознаки і на цій основі формувати абстрактні поняття – абстрактне мислення; коли потрібно зважити та оцінити альтернативно вдаються до критичного мислення і т.д. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи.

Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання, становить три основні групи.

Перша група –форми роботи спрямовані на виховання свідомого ставлення учнів до учіння; збагачення їх навичками самостійного здобуття знань та культурою навчальної праці.

Друга група –форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група –форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

Таким чином, у центрі уваги педагогів у процесі розумового виховання мають бути здібності, нахили, таланти школярів; формування потреби у знаннях; позитивне ставлення до набуття знань та стимулювання мотивації навчання, а це вже моральний аспект.

 

2. Суть, завдання і зміст морального виховання з огляду на систему моральних цінностей: загальнолюдських, національних, громадянських, особистого життя.

У формуванні моральної свідомості учнів старшого віку особливого значення набуває принцип гармонійного поєднання свободи і необхідності. Основним видом діяльності, де це поєднання виступає безпосередньо і найбільш переконливо, є праця – навчальна, громадська, продуктивна. Праця стає для юнаків і дівчат основним критерієм честі, гідності, совісті та всіх інших моральних цінностей.

Що таке моральне виховання, якщо розглядати його з педагогічної точки зору, який його характер та основні закономірності?

Треба сказати, що велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті “Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: “Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”. Там же він наводить відомий народний вислів: “Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”.

Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини і Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в усіх сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання з пріоритетних напрямів реформування виховання в нашому суспільстві є такі:

1) утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

2) прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

3) виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

4) формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.

Основні засади морального виховання старшокласників

У системі роботи шкіл, які здійснюють програмне завдання – всебічний, гармонійний розвиток особи, важливе місце належить моральному вихованню.

Мораль одна з форм суспільної свідомості, як сукупність принципів норм і правил, що регулюють поведінку людей відповідно до суспільних інтересів. Основними регуляторами моральної поведінки є совість, сором та усвідомлення обов’язку. У процесі історичного розвитку людства, відповідно до зміни способів суспільного виробництва розвивалась, змінювалась і мораль.

Усвідомлення моральних норм суспільства і створення моральних переконань, ідеалів і звичок поведінки стимулюють громадську і творчу активність людини, визначають мотиви її діяльності, тим самим впливають і на суспільний розвиток.

Моральне виховання розглядається в педагогіці як цілісний процес, спрямований на формування у дітей та молоді моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки, а також моральних рис особистості. В процесі виховання суспільні норми мають перетворюватися у внутрішні регулятори поведінки кожної людини. Усвідомлені і засвоєні людиною моральні принципи набувають нових функцій саморегуляції, стають основою самовдосконалення особистості, а через це й суспільства.

Моральна свідомість існує як суспільна й індивідуальна. Перша формується суспільним способом життя, друга – є наслідок виховного впливу суспільства і спеціальних виховних організацій. Предметом морального виховання є індивідуальна моральна свідомість. Компонентами моральної свідомості є моральні переконання і моральні оцінки.

Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю, укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей. Завдання школи полягає в тому, щоб учні глибоко усвідомили зміст і значення справжніх моральних цінностей, суть критеріїв моральної краси, справедливості, принциповості, честі, гідності, обов’язку, совісті і відповідно до них поводилися, неухильно керувалися ними на кожному кроці свого життя.

Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина у своєму ставленні до своєї власної поведінки, так і поведінки інших людей, суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом, інформацією про предмет оцінки. Структура моральної оцінки включає об’єктів оцінки, суб’єкт, оціночні критерії.

Моральна оцінка має винятково важливу роль у становленні особистості і її моральної свідомості. Тісно пов’язана із потребами, інтересами, почуттями, вона об’єктивно відображає її ставлення до дійсності, її моральне обличчя. Виявляється моральна оцінка у моральних судженнях. Завдання сучасної школи - формувати й розвивати в учнів пристрасні почуття відданості своєму краєві, любові до Батьківщини, громадської честі, трудового обов’язку, нетерпимості до порушень суспільних інтересів та інші високі і благородні почуття будівника України. Тільки весь комплекс таких почуттів, злитих з відповідними переконаннями, створює морально цілісну особистість.

На основні моральної свідомості і почуттях формуються моральні звички – уставлені, міцно закріплені внаслідок багаторазового повторення практичні способи поведінки людини. Перетворившись на звички, норми поведінки виступають як постійний важіль всієї життєдіяльності особистості. Людина, в якої виробились стійкі моральні звички, завжди діє відповідно до своїх переконань, почуттів, тому, що діяти, поводитися інакше вона просто не може – звички стали її натурою, невід’ємною якістю її характеру. Обов’язок школи, педагогів, батьків – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї в суспільстві, які відповідають вимогам моралі.

Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це єдиний процес, наслідок якого є виховання духовно багатої і щасливої людини нового світу.

Серед провідних завдань морального виховання особливої ваги набуває формування у школярів громадянської відповідальності, активної життєвої позиції, як стрижневої моральної якості.

Завдання і зміст морального виховання старшокласників становить своєрідну модель формування особистості, функціонування якої залежить від віку дітей і способів її використання. Співвідношення між завданнями і засобами морального виховання перебувають у діалектичній єдності.

Виховання моральних якостей відбувається двома основними шляхами:

1) учням роз’яснюють моральні норми суспільства;

2) організовують їхню діяльність відповідно до цих норм.

Нерозривна єдність цих двох сторін виховного впливу робить можливим перехід знань у внутрішні глибокі і стійкі компоненти свідомості, які у свою чергу позначаються на поведінці людини.

Слід підкреслити, що методи морального виховання не можуть бути механічно розмежовані. Вони тісно переплетені між собою, взаємно проникають один в одного і виступають як органічне ціле, як єдина система засобів виховного шляху. В силу цього аж ніяк не можна протиставляти різні методи морального виховання з точки зору їх “більшої” чи “меншої” ефективності.

Моральне життя людини – це наслідок впливу інформації про моральні норми, на її ставлення до суспільства, до інших людей і до самої себе. Учні засвоюють у школі не тільки знання з предметів, передбачених навчальним планом, а й певну систему теоретичних та нормативних знань з етики – науки про мораль. Етичними знаннями вчитель збагачує учнів шляхом роз’яснення принципів і норм моралі в процесі викладання навчального матеріалу, особливо з гуманітарних дисциплін. Цій же меті сприяють спеціальні розповіді вчителя, етичні бесіди та диспути, що проводяться у позанавчальний час, обговорення конкретних питань етики на зборах, в класах (зокрема, після відвідання театру, кіно, музею та ін.), на читацьних конференціях, на факультативах з основ моралі.

Вся система методів морального виховання, які застосовуються у старших класах школи (бесіди, лекції, диспути, громадська діяльність та ін.), має бути спрямована на розвиток самосвідомості учнів, на самовиховання і самовдосконалення.

3.Завдання і зміст трудового виховання. Профорієнтаційна робота і вибір професії: зміст, етапи.

Трудове виховання в сучасній школі – це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів психологічної і практичної готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає (за Н.Мойсеюк):

1) розвиток в учнів індивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших);

2) допомогу педагога у визначенні учнями суб’єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльності і особистим можливостям;

3) формування у школярів уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей; зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей);

4) педагогічну підтримку у навколишньому прояві власного “Я” (самореалізації);

5) спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

- готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повагу до трудової діяльності);

- підготовку до праці (наявність загальноосвітніх знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

- єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

- виявлення і розвиток індивідуальності в праці;

- високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

- залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

- постійності, незперервності, посильності праці;

- наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

- творчого характеру праці;

- єдності праці та багатогранності життя.

Зміст трудового виховання школярів визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття “трудова свідомість”, “досвід трудової діяльності”, “активна трудова позиція”.

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, значення ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об’єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція учнів в трудовому вихованні зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обумовленого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів – обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

Етапи профорієнтаційної роботи: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї:

1) економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки;

2) учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва; бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо; забезпечувати якість результату, який відповідає естетичним потребам споживача; кожен працівник прагне вносити зміни у свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

4. Художньо-естетичне виховання, його завдання і джерела. Поняття про прекрасне і потворне у природі, суспільстві, людині. Шляхи і засоби естетичного виховання в сучасній школі.

Естетичне виховання — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип всезагальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі є ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будува­тися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необ­хідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Ці принципи забезпечують реалізацію системи естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого покоління.

Одним з основних завдань школи на сучасному етапі розвитку естетичного виховання є створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, вихо­вання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв'язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-матема­тичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов'язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Наступна підсистема — позакласна діяльність школярів, пов'язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми і методів пробудження їх інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-ціннісною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім'ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчально-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва. Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття. Виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

2. Естетичні почуття. Почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.

3. Естетичні судження. Передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

4. Естетичні смаки. Постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони пов'язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.

5. Естетичний ідеал. Це своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки тощо), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів — це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. Тут формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім'ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльності тощо.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів. Здійснюється через естетику побуту, систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво, танці, ігри тощо).

3. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів. Передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії, предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної виховної роботи (танцювальні гуртки, хорові колективи, студії образотворчого мистецтва та ін.). У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність спрямована на задоволення інтересів, розвиток здібностей дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності.

5. Діяльність професійних навчально-виховних закладів. Навчаючись у них, майбутні фахівці отримують естетичні знання, беруть участь у діяльності мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «масової культури» ускладнює процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи педагогів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.


Читайте також:

  1. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
  2. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
  3. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
  4. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
  5. ВСТУП. ЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ПРЕДМЕТУ.
  6. ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ОСВІТИ
  7. ДОДАТОК до Лекції № 12
  8. Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні 19 – початку 20 ст.
  9. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЗМІСТ.
  10. ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ І ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ
  11. Закріплення матеріалу лекції
  12. Закріплення матеріалу лекції




Переглядів: 1647

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Процес виховання як система. | ПАРАДОКС ЗАОЩАДЖЕННЯ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.035 сек.