• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інвестиції в основний капітал

В макроекономіці під інвестиціями розуміють витрати фірм та приватних осіб з метою збільшення нагромадження капіталу, яке, у свою чергу, передбачає створення нового капіталу та відшкодування зношеного. Інвестиції, на відміну від відносно стабільних споживчих витрат, характеризуються мінливістю. Вони дуже чутливі до будь-яких змін в економіці та очікувань економічних суб’єктів. І це має своє пояснення.

Господарча діяльність потребує постійних інвестицій. Вони забезпечують процеси простого та розширеного відтворення, відіграють важливу роль у формуванні макроекономічних пропорцій. Інвестиції невипадково називають барометром економіки: їхні обсяги скорочуються перед кризою, сигналізуючи про майбутній спад в економіці. Стабілізація економіки не може бути довготривалою, якщо не супроводжуватиметься зростанням обсягів інвестування. Це ж стосується і створення фінансової основи економічного зростання. Отже, розробка та впровадження ефективної державної інвестиційної політики є запорукою економічного розвитку будь-якої країни.

Слід зауважити, що необхідною передумовою нагромадження капіталу є виробництво інвестиційних товарів, тобто засобів виробництва (будівельних матеріалів, машин, устаткування, приладів, інструментів тощо). Це дає підстави для визначення впливу інвестицій на економіку з урахуванням часового інтервалу за такими напрямами: перший напрям – пов’язаний із сукупним попитом (короткостроковий період); другий напрям – пов’язаний із капіталоутворенням (довгостроковий період).

Розглянемо кожний із них послідовно.

1. Приріст інвестицій – це приріст попиту на інвестиційні товари, який є компонентом сукупного попиту. У зв’язку із цим збільшення інвестиційного попиту, за інших незмінних умов, викликатиме зростання сукупного попиту та обсягів виробництва, тобто ВВП. Отже, першим результатом зростання інвестицій є збільшення сукупного попиту і ВВП у короткостроковому періоді. Наприклад, коли інвестиції зростають, то у короткостроковому періоді відбувається зростання попиту на інвестиційні товари. Це зростання відбувається за умови, що обсяг інвестицій у наступному періоді (I_t) збільшується порівняно із попереднім періодом (I_t-1). Тоді, якщо у попередньому періоді інвестиції становили (I_t-1), а у наступному — (I_t), то різниця між ними відображатиме приріст інвестицій у періоді t порівняно із періодом (t-1). Отже приріст інвестицій у періоді t порівняно із періодом (t-1) дорівнюватиме:

. (8.9)

2. Інвестиції – це потік, а капітал – запас. Тоді капіталоутворення являє собою тривалий процес перетворення інвестицій в капітал: кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас. Але сказане не означає, що обсяг капіталу збільшується при цьому на величину інвестицій. Слід враховувати, що наявний капітал постійно зношується в процесі виробництва і потребує відновлювальних інвестицій. Це, у свою чергу, означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношення (амортизації), яке зменшує обсяг капіталу.

В сучасній економічній літературі існує декілька підходів до визначення поняття «інвестиції». У самому широкому розумінні, інвестиції – це вкладення в капітал, як грошовий, так і реальний, з метою отримання доходу. Вони здійснюються у вигляді грошових засобів, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, вкладень в рухоме та нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права тощо. Подібне визначення інвестицій можна назвати бухгалтерським, тому що воно охоплює вкладення у всі види активів підприємства.

Інвестиції у відтворення основних фондів і пов’язані з цим зміни обігового капіталу називають капітальними вкладеннями. До них звичайно відносять витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення. Капітальні вкладення – це інвестиції в економічному сенсі, тому що вони пов’язані із відтворенням реального капіталу.

Визначають такі основні форми інвестицій:

· грошова;

· натурально-речова;

· інтелектуальна (патенти).

У залежності від походження, інвестиції поділяються на такіосновні типи:

· виробничі;

· фінансові (кредити, гроші);

· портфельні (цінні папери).

В економічній літературі також існують поняття «валові» та «чисті інвестиції».

Валові інвестиції – це загальний обсяг коштів, інвестованих в нове будівництво, придбання засобів виробництва та на приріст товарно-матеріальних запасів у певному періоді. Звичайно, вони об’єднують суму відновлення і приросту інвестицій.

Чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань. Вони означають тільки додаткові інвестиції, які мали місце у поточному році. Так, в економіці, що зростає, чисті інвестиції – величина позитивна. Кризовій або застійній економіці притаманна ситуація, коли валові інвестиції дорівнюють амортизаційним витратам. За умов зниження темпів економічного розвитку чисті інвестиції можуть бути навіть від’ємною величиною (процес деінвестування).

Розглядаючи зв’язок між інвестиціями та обсягом капіталу, слід зважати на сутнісну відмінність чистих і валових інвестицій. Як зазначалось вище, до чистих інвестицій відносяться витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу, тоді як валові інвестиції охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Враховуючи це, валові інвестиції можна визначити за такою формулою:

, (8.10)

де , – відповідно валові та чисті інвестиції за період t; – норма амортизації; – середня вартість капіталу за період t; – вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва протягом періоду t.

Із рівняння (8.10) видно, що чисті інвестиції – це така частина валових інвестицій, яка відображує їх перевищення порівняно із вартістю зношеного капіталу. Тому, спираючись на рівняння (8.10), чисті інвестиції можна визначити за формулою:

. (8.11)

У свою чергу, перевищення валових інвестицій над вартістю амортизованого капіталу дорівнює створенню нового капіталу, тобто визначає приріст капіталу. Тоді, приріст капіталу залежить не від валових, а від чистих інвестицій, і визначається за формулою:

. (8.12)

Якщо до обсягів капіталу на кінець попереднього періоду (або на початок наступного періоду) додати приріст капіталу (чисті інвестиції) у наступному періоді, то обсяг капіталу на кінець наступного періоду можна визначити за формулою:

. (8.13)

Приріст капіталу збільшує виробничі потужності економіки, тобто довгострокову сукупну пропозицію, яка дорівнює потенційному ВВП. Але при цьому вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП відбувається не у співвідношенні один до одного, а згідно із граничною продуктивністю капіталу або граничним продуктом капіталу. Останній відповідає продукту, який припадає на додаткову одиницю капіталу за незмінної кількості інших факторів виробництва (переважно – праці). Тоді граничний продукт капіталу (МРК) можна визначити за формулою:

.(8.14)

де f(K+1, L) – обсяг продукту, виробленого за (К+1) одиниць капіталу та L одиниць праці; f(K,L) – обсяг продукту, виробленого за К одиниць капіталу та L одиниць праці.

Можна сказати, що граничний продукт капіталу є різницею між обсягом продукту, виготовленого за (К + 1) одиниць капіталу, та обсягом продукту, виготовленого за К одиниць капіталу. Його величина розраховується в натуральних одиницях.

Залежність обсягу продукту від обсягу капіталу за незмінної кількості праці демонструє виробнича функція, графік якої наведено на рис.8.2.

Як видно із рис. 8.2, в міру зростання обсягів капіталу його гранична продуктивність зменшується, тобто зростання капіталу спричиняє зниження швидкості зростання продукту. Така залежність притаманна і іншим факторам виробництва, а її існування пов’язане з дією закону спадної віддачі змінного фактора виробництва.

Рис. 8.2. Виробнича функція

Гранична виручка від використання капіталу (МRK)відображує приріст виручки від реалізації продукції, що припадає на одну грошову одиницю приросту капіталу. MRK демонструє вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП. Вона розраховується у вартісній формі за формулою:

MRK = ∆Y_p/∆K. (8.15)

З’ясування залежності обсягу інвестицій від їхніх чинників можливе за допомогою інвестиційної функції, де інвестиції є залежною змінною, а інвестиційні фактори – незалежні. Як правило, це дослідження проводиться для кожного компонента інвестиційної системи окремо: інвестиції в житлове будівництво, інвестиції в запаси, інвестиції в основний капітал, оскільки їхня динаміка знаходиться під впливом неоднакових чинників.

Враховуючи значення останнього компонента, розглянемо саме кейнсіанськийта неокласичний підходи до функції інвестицій в основний капітал.

В основі кейнсіанської функції інвестицій лежать наступні розміркування.

По-перше, за Кейнсом, інвестор орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. Під останнім він розуміє чисту виручку, що залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань.

По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, коли вони здійснюються, а в майбутньому, на думку Кейнса, спиратися необхідно на прибуток, що очікується протягом всього строку служби основного капіталу. Це, у свою чергу, передбачає врахування фактору часу і зумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків, тобто «оцінку впливу майбутнього на теперішнє».

По-третє, під об’єктом інвестування Кейнс розуміє капітальне майно, вартість якого зумовлюється витратами на його заміщення. Оскільки величина останніх в майбутньому може зростати, враховувати слід не вартість придбання капітального майна, а його відновну вартість.

По-четверте, попит виникає лише на такі інвестиції, вигоди від яких у формі прибутку перевищують інвестиційні витрати. Під інвестиційними витратами Кейнс розуміє вартість капітального майна, а під вигодами від інвестування – дисконтовану вартість очікуваних прибутків. Для їх зіставлення він вводить поняття «гранична ефективність капіталу».

Гранична ефективність капіталу ─ це така ставка проценту, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, що очікуються від використання капітального майна, з вартістю останнього.

Тобто, з одного боку, ми маємо процентну ставку, яка відображує ринкову ціну інвестицій, а, з іншого ─ граничну ефективність капіталу, яка відіграє роль верхньої межі процентної ставки. Чим меншою за граничну ефективність капіталу є процентна ставка, тим більше дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищує вартість капітального майна і тим більшим є попит на інвестиції. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. З урахуванням вище зазначеного, кейнсіанську функцію інвестицій можна представити у вигляді:

I = (I < R^*). (8.16)

На відміну від кейнсіанців, прихильники неокласичної функції інвестицій виходять із наступного.

По-перше, попит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який слід усунути за рахунок інвестицій. При цьому, бажаним обсягом основного капіталу вважається такий, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періоді.

По-друге, оскільки підприємці не можуть цей розрив усувати миттєво, їхній попит на інвестиції у кожному поточному періоді залежатиме не лише від розриву між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, а й від швидкості (інтенсивності), з якою вони мають намір нарощувати основний капітал.

Бажаний обсяг основного капіталу (К^f)залежить від граничних витрат на капітал і обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді.

Рівень граничних витрат на капітал (МСК), на думку неокласиків, зумовлюють наступні чинники:

- Процентна ставка. Щоб мати змогу інвестувати, фірма має брати гроші у позику. За їх використання вона несе витрати, пов’язані з оплатою процентів. У розрахунку на одну гривню основного капіталу ці витрати можуть становити r гривень. Якщо ж фірма фінансує інвестиції із власних джерел, процентні платежі виступають як альтернативні витрати, оскільки вона втрачає дохід у вигляді процента, який можна було б отримати, інвестуючи відповідні кошти в інші активи;

- Норма амортизації. В процесі використання основного капіталу відбувається його зношення, при цьому основний капітал втрачає свою вартість, тобто амортизується. Фірма на величину амортизаційних відрахувань здійснює витрати, спрямовані на підтримання основного капіталу у продуктивному стані. В межах одного періоду на одну гривню основного капіталу амортизаційні витрати становитимуть d гривень;

- Податки. Витрати фірми, пов’язані з оподаткуванням, суттєво впливають на МСК. Саме від податку на прибуток та інвестиційного податкового кредиту залежить чистий прибуток фірми. Податок на прибуток збільшує граничні витрати (зменшує чистий прибуток) фірми, а інвестиційний податковий кредит зменшує її граничні витрати (збільшує чистий прибуток).

Очікуваний обсяг виробництва (Y^e) – це середньорічний обсяг виробництва, який відповідає очікуванням фірми щодо майбутнього попиту на її продукцію. Але на цей попит впливає і поточний обсяг виробництва та тенденції (постійний компонент), які сформувалися у попередній період.

Підсумовуючи, залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва можна представити як:

К^f = f (МСК, Y^e). (8.17)

Із рівняння (8.17) випливає, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції протягом майбутнього періоду. В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу.

Для визначення останньої прихильники неокласичної функції інвестицій в основний капітал запропонували модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному періоді фірма зменшує розрив в основному капіталі на певну частку.

Якщо позначити наявний основний капітал на початок поточного періоду через К_t-1, а частку, на яку усувається розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу, - через k. Тоді приріст основного капіталу у поточному періоді (∆К_t) можна визначити як:

∆К_t = k(К^f - К_t-1). (8.18)

Приріст основного капіталу залежить від чистих інвестицій. Тому приріст чистих інвестицій протягом поточного періоду (NI_t) визначається за формулою:

NI_t = k(К^f - К_t-1). (8.19)

Рівняння (8.19) передбачає поступове регулювання чистих інвестицій за таким принципом: чим більшим є розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, тим більшими є інвестиції. Коли розрив нульовий, чисті інвестиції відсутні.

Враховуючи вище зазначене та з урахуванням попиту на відновлювальні інвестиції (d К_t), поточний попит на валові інвестиції в неокласичній функції інвестицій в основний капітал можна визначити таким чином:

I_t = d К_t + k(К^f - К_t-1). (8.20)

Очікувана норма чистого прибутку та реальна ставка проценту вважаються найвагомішими факторами, які визначають приватні інвестиції. По-перше, прибуток є потужним спонукальним мотивом здійснення інвестиційних витрат, він прямо впливає на їх розмах та інтенсивність. Підприємці придбають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що ці витрати здатні забезпечити їм певний рівень прибутковості. По-друге, на динаміку інвестицій впливає реальна ставка проценту. Це ціна, яку фірма повинна сплатити, щоб зайняти грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Вона обернено впливає на інвестиції навіть тоді, коли вони здійснюються із власних коштів інвестора. Підприємці порівнюють норму прибутку від інвестицій з втраченою можливістю присвоєння проценту за певною реальною ставкою (у випадку передачі відповідних коштів у позику). Якщо реальна ставка проценту більше очікуваної норми прибутку від інвестицій, вони — невигідні, якщо ж реальна ставка менше норми прибутку від них, вони цілком доречні. Отже, капіталовкладення здійснюються, поки норма прибутку від них перевищує реальну ставку проценту.

Слід зауважити, що при прийнятті рішення про інвестування не номінальна, а саме реальна ставка проценту відіграє суттєву роль. Це пояснюється тим, що номінальна ставка проценту визначається в поточних цінах, тоді як реальна – в постійних або скорегованих із врахуванням рівня інфляції.

Приймаючи інвестиційні рішення, поряд зі ставкою проценту, необхідно враховувати податкове законодавство, яке певним чином впливає на процес нагромадження капіталу. А його зміни призводять до змін інвестиційного попиту і впливають на сукупний попит. І хоча вплив податків на стимули до здійснення інвестицій багатоплановий, розглянемо два найбільш важливі види оподатковування корпорацій.

Податок на доходи корпорацій - це податок на їхній прибуток. Його вплив на інвестиції залежить від того, як закон визначає «прибуток» з погляду оподатковування. Якщо трактувати прибуток, як ціну, що стягується за оренду капіталу мінус витрати на одиницю капіталу, то фірмам вигідно інвестувати; якщо ціна, що стягується за оренду, перевищує витрати, і знижувати обсяг інвестицій, якщо ціна менше витрат.

Однак у періоди інфляції амортизація «перекручена» (тому що відтворена вартість перевищує первісну), при розрахунку податку на прибуток корпорацій занижується величина амортизації і завищується прибуток. У результаті закон обкладає податком доходи навіть тоді, коли, з економічної точки зору, прибуток дорівнює нулю, що робить володіння капіталом менш привабливим. По цій і іншій причинах, економісти вважають, що податок на прибуток корпорацій підриває стимули до інвестування.

Інвестиційний податковий кредит - положення закону, що стимулює нагромадження капіталу. Інвестиційний податковий кредит скорочує податкові платежі фірми на певну величину з кожної гривні, витраченої на придбання інвестиційних товарів. Інакше кажучи, інвестиційний податковий кредит веде до зниження витрат на одиницю капіталу і збільшує інвестиції. На думку економістів, інвестиційний податковий кредит є одним з найбільш ефективних способів стимулювання інвестицій.

Рис. 8.3. Крива сукупного попиту на інвестиції

Отже характер кривої сукупного попиту на інвестиції відображає обернену залежність між ставкою проценту (ціною інвестування) та сукупним розміром необхідних інвестиційних товарів. При цьому обов’язково враховують, що інвестиції здійснюють до того моменту, коли ставка проценту дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку.

Така модель інвестиційних рішень дозволяє передбачити важливий аспект інвестиційної політики: держава може змінювати ставку проценту, щоб змінити рівень витрат на інвестиції. При високій ставці проценту будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найвищу норму чистого прибутку. Рівень інвестицій при цьому буде низьким. При зниженні ставки проценту комерційно вигідними стають проекти, очікувана норма прибутку по яких нижча. Відповідно рівень інвестицій зростатиме.

Автономні інвестиції – це інвестиції, що не залежать від таких параметрів, як ставка проценту та рівень доходу, а визначаються зовнішніми економічними факторами (природно-кліматичними умовами, запасами корисних копалин тощо).

До основних чинників автономних інвестицій належать:

· рівень оподаткування (податки на бізнес обернено впливають на чистий прибуток та його норму);

· зміни в технології виробництва (позитивні зміни в технології знижують витрати господарчої діяльності, підвищують прибуток і стимулюють капіталовкладення);

· наявний основний капітал (незавантажені виробничі потужності обтяжують капітал і стримують інвестиції, і, навпаки, їх недостатня кількість при наявності попиту на продукцію, яка виготовляється за їх допомогою, підштовхує капіталовкладення);

· економічні очікування (оптимістичні очікування підприємців розширюють інвестиції, а побоювання поганої кон’юнктури обмежують їх);

· динаміка сукупного доходу тощо.

Зміни в цих факторах викликають відповідний зсув кривої попиту на інвестиції. Наприклад, на рис. 8.4. крива інвестиційного попиту зміщується вправо-угору, тому що при кожному рівні процентної ставки підприємства збільшують свій попит на інвестиції, а, отже, автономні інвестиції збільшуються. І, навпаки, зсув кривої інвестиційного попиту вліво-униз спостерігається у разі, якщо автономні інвестиції скорочуються.

Оскільки інвестиції фінансуються із прибутків економічних суб’єктів, а останні збільшуються із зростанням доходу, то і обсяги інвестування, у свою чергу, зростають зі збільшенням доходу. Таким чином, між рівнем доходу та інвестиціями існує позитивний зв’язок, який відображається за допомогою найпростішої функції інвестицій. В алгебраїчній формі її можна передати за допомогою формули:

,(8.21)

де – обсяг інвестицій;

– автономні інвестиції;

– реальна ставка проценту;

– емпіричний коефіцієнт чуттєвості інвестицій до динаміки ставки проценту;

– гранична схильність до інвестування;

– сукупний дохід.

Функція автономних інвестицій має вигляд:

, (8.22)

де – автономні інвестиційні розходи;

e– автономні інвестиції, що не залежать від таких параметрів, як ставка проценту та рівень доходу і визначаються зовнішніми економічними факторами (природно-кліматичними умовами, запасами корисних копалин тощо);

– реальна ставка проценту;

– емпіричний коефіцієнт чуттєвості інвестицій до динаміки ставки проценту.

Зі зростанням сукупного доходу автономні інвестиції доповнюються стимульованими інвестиціями. Їх розмір збільшується у відповідності зі зростанням ВНП. Так як інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку, а останній зростає у відповідності зі збільшенням сукупного доходу Y, то і інвестиції збільшуються зі зростанням Y. При цьому зі збільшенням сукупного доходу зростають не тільки власне виробничі інвестиції, але і інвестиції у товарно-матеріальні запаси та в житлове будівництво.

Гранична схильність до інвестування – доля перебільшення витрат над інвестиціями в будь-якій зміні доходу:

, (8.23)

де – зміна величини інвестицій;

– зміна доходу.

Взагалі, інвестиції – найбільш мінлива складова сукупного попиту. За своєю динамікою вони можуть інколи не співпадати зі змінами ВВП. Тому визначають такі поширені фактори нестабільності інвестицій:

· тривалість строків служби інвестиційних товарів, що викликає переривчастість їх оновлення;

· нестабільність поточного прибутку та сточування капіталовкладень;

· нерегулярність інновацій;

· мінливість економічних очікувань;

· циклічність коливань ВВП.

Оскільки заощадження, як джерело інвестицій, є функцією від доходу, то зростання останнього сприятиме зростанню фінансово-інвестиційних ресурсів, а його зменшення – скорочуватиме ці ресурси. Звідси, можна стверджувати, що інвестиції опосередковано залежать від доходу. Оскільки динаміка доходу є індикатором ділової активності в країні, зростання доходу свідчить про зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати основний капітал і нарощувати чисті інвестиції.

Зазвичай в макроекономічному аналізі залежність інвестицій від доходу реалізується через найпростішу модель акселератора, який показує, на скільки одиниць змінюються інвестиції у разі зміни ВВП на одиницю. Величина акселератора може бути визначена із простішої формули:

(8.24)

де a – коефіцієнт акселерації; ∆I – похідні інвестиції;

∆Y – приріст доходу внаслідок дії автономних інвестицій;

Аналізуючи (8.24), можна сказати, що фірми намагаються зберігати певні співвідношення між основним капіталом і обсягом виробництва. Нестабільність величини ВВП зумовлює нестабільність інвестицій: у період пожвавлення економіки інвестиції зростають, у період рецесії – зменшуються. Тому ця модель слугує основою для побудови довгострокових інвестиційних функцій.

Здійснення ринкової трансформації економіки України значною мірою залежить від вирішення проблеми інвестування як джерела економічного зростання.

Динаміку інвестицій в Україні визначає цілий комплекс реальних чинників: політико-правова нестабільність, зволікання з проведенням реформ, відсутність права приватної власності на землю, провальні темпи приватизації, фіскальна спрямованість податкової політики, невідповідність існуючої інфраструктури інвестиційної діяльності світовим вимогам, недосконалість організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу, часта зміна законодавства щодо іноземних інвестицій, відсутність надійних гарантій від некомерційних ризиків, низька купівельна спроможність частини населення, що зменшує можливості реалізації на внутрішньому ринку продукції фірм з іноземним капіталом, корупція і висока злочинність тощо.

Звідси, стратегічним напрямком діяльності держави в сфері інвестицій повинно стати створення обґрунтованої комплексної політики щодо формування привабливого інвестиційного клімату та подальшого розвитку інфраструктури, необхідної для забезпечення сталого економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення, а на регіональному рівні – розробка комплексних програм щодо підвищення інвестиційної активності фірм.

Стимулюванню інвестиційного процесу в Україні також сприятиме: удосконалення законодавчої бази в цій сфері, активізація інвестиційної діяльності, яка здійснюється за рахунок власних коштів підприємств, централізація амортизаційних відрахувань, коштів банківської системи і заощаджень населення, збільшення обсягів кредитування комерційними банками реальної економіки, підвищення питомої ваги довгострокового кредитування та зниження облікової ставки; підтримка підприємництва, зняття на його шляху штучних адміністративних бар’єрів; оздоровлення фінансів фірм, прискорена амортизація, ліквідація або реструктуризація фірм-банкрутів тощо.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. Акціонерний капітал і акціонерне товариство.
4. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
5. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. Альтернативні теорії капіталу
8. Аналіз вартості капіталу
9. Аналіз використання капіталу.
10. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
11. Аналіз відхилень — основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності
12. Аналіз достатності банківського капіталу

Переглядів: 5584