• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етнонаціональна політика і та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.

За даними ЮНЕСКО, у світі налічується 4 тисячі етносів, з яких лише 800 досягай стадії нації. Націй, які налічують 10 млн. чоловік, лише 67. Серед найбільших націй світу китайці, які становлять 934,0 млн., хіндустанці - 180,5, американці - 172,2, росіяни - 138,6, араби - 133, японці - 115,7 млн. та ін. Водночас понад 3 тис. етносів ще не досягли такої стадії розвитку, переважна більшість з них надто малочисельна.

Україна теж належить до багатонаціональних країн. В Україні у грудні 2001 року проводився Всеукраїнський перепис населення, згідно з яким станом на 5 грудня 2001 року її населення налічувало 48 457 тис. осіб, що становить 94,2% у порівнянні з 1989 роком (51 452 тис. осіб). Склад населення за національною ознакою ілюструє таблиця

За матеріалами газети „Урядовий Кур'єр”, № 244 за 2002 р.

На Житомирщині 9,7% складають не українці, 5% становлять росіяни, а 3,5% - поляки.

Зрозуміло, що багатомнітність національностей, що складають населення більшості країн (у тому числі і України) породжує багато проблем, які повинна вирішити етнополітика.

Основними завданнями етно­політики є:

• - оптимальне поєднання і гармонізація інтересів нації й етнічних груп, що її утворюють;
• вироблення таких форм співпраці, за яких кожний етнос був би зацікавлений у їх розвитку як основи власного добробуту;
• створення умов для забезпечення економічної та полі­тичної самостійності, суверенітету регіонів з компактним проживанням одного чи кількох етносів;
• забезпечення ефективної взаємодії центральних і місце­вих органів управління на основі принципів демократії і плюралізму;
• вироблення моделі самоврядування в етногеографічних регіонах;
• забезпечення умов для вільного розвитку мов, етнокуль­турної автономії (якщо ця вимога висувається) для етно­сів, які складаються з єдинодержавних громадян;
• зміцнення правових гарантій культурно-етнічних спільнот, які не мають адміністративно-територіального ста­тусу;
• здійснення заходів щодо збереження середовища про­живання, відтворення умов для нормального розвитку етносів, у тому числі нечисельних, соціально-політична реабілітація та адаптація депортованих етносів.

До найважливіших з них належать:

• запобігання дестбілізації міжетнічних відносин;
• захист етнічних груп (національних меншин), при чому етнічні групи, які мешкають у кожній розвиненій країні, правильніше було б кваліфікувати не як національні меншини (тим більше, що до них зараховують навіть групи, які налічують мільйони чоловік, як це ми бачимо з росіянами в Україні), а як частину нації, етнічні спільноти, що мають специфічні соціокультурні й політичні інтереси в межах певного національно-державно­го утворення.

Ключо­вими принципами етнополітики виступають:

11. безумовне визнання права кожного етносу, етнічної групи на самовизначення на основі демократичного вибору й плю­ралізму;

1. пріоритет загальнолюдських вартостей над національни­ми і класовими, а інтересів особистості - над етнічними;
2. визнання за кожним громадянином незалежно від націо­нальності права вільно користуватися всіма свободами, про­голошеними Загальною декларацією прав людини.

Реалізація даних принципів можлива лише за умови демо­кратичних перетворень у суспільстві, послідовного утвердження толерантності й гуманізму в міжетнічних відносинах. Тоді етнополітика стає важливим важелем політичної стабілізації, суверенізації, гармонізації міжетнічних та соціальних відносин, а стабільність поліетнічного суспільства, співвідношення інтегративних та дезінтегративних тенденцій значною мірою визначаються характером політичної культури, станом істо­ричної пам'яті етносу, яка є складовою етнічної самосвідомості.

Ефективність етнополітики визна­чається тим, наскільки адекватно її принципи відображають соціально-економічні та політичні процеси, відповідають інте­ресам і потребам суверенізації етносів, гармонізації відносин між ними.

Українська держава будується як дер­жава української нації, де нація розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Ко­рінна (титульна), нація опікає кількісно невеликі етнічні групи, беручи їх під свій захист. Від неї багато в чому залежить етнокультурний і пра­вовий розвиток національних груп.

Верховна Рада України 1 листопада 1991 р. прийняла Дек­ларацію прав національностей України. Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, Акта про незалежність України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості, Українська держава гарантує всім етніч­ним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискриміна­ція за національною ознакою забороняється й карається зако­ном. Держава гарантує всім етнічним групам права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування на­ціонально-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку їх мов і культур.

Красномовним свідченням демократичної етнополітики Української держави є Конституція України, прийнята в 1996 р. Зокрема, ст. 11 Основного Закону гарантує державне сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно із ст. 24 не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження. Ст. 53 га­рантує „громадянам, які належать до національних меншин”, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

До завдань, які реалізуються у сфері етнополітики, належать:

14. 1. неприпустимість виникнення відцентрових тенденцій народів України, всебічний розвиток етносів, що населяють її територію;

1. 2. збереження цілісності України як динамічної багатонаціональної держави;
2. 3. відтворення і забезпечення умов для нормального розвитку національних меншин;
3. 4. неухильне і безумовне забезпечення прав кожної людини незалежно від національності, неприпустимість будь-яких порушень правових норм і законів;
4. 5. розвиток культурних традицій та інтересів усіх етнонаціональних груп населення, які проживають в Україні.

Важливим здобутком етнополітики в Україні є організація добровільного повернення кримськотатарського народу та пред­ставників інших етнічних груп, яких було незаконно депорто­вано. У 1941 р. з південних районів України вивезено майже 400 тис. етнічних німців, у 1944 р. з Криму - 200 тис. крим­ських татар, 12,5 тис. болгар, 15 тис. греків, 9,6 тис. вірмен. Нині державою вишукуються чималі кошти на облаштування їх в Україні. На 1 липня 1995 р. вже прибуло близько 260 тис. кримських татар, 1387 болгар, 4785 вірмен, 3437 греків, 2066 німців.

В Україні відбувається активний процес створення етно­культурних товариств, об'єднань, асоціацій тощо. На початку 1995 р. їх налічувалося 260, а в 2004 році - понад 1 200. Помітно розширилася мережа культурно-освітніх закладів, збільшилася кількість періо­дичних видань (зокрема, 48 газет), що задовольняють куль­турні потреби етнічних груп України.

Державну програму випуску літератури мовами етнічних груп реалізують відповідно до постанови Кабінету Міністрів 1992 р. „Про спеціалізовані редакції для випуску літератури мовами національних меншин України” всеукраїнські дер­жавні видавництва „Каменяр” у Львові (польською мовою), „Карпати” в Ужгороді (угорською, чеською, словацькою), „Маяк” в Одесі (єврейською, болгарською, гагаузькою), „Дон­бас” у Донецьку (мовою греків Приазов'я), „Січ” у Дні­пропетровську (німецькою), „Таврія” у Сімферополі (крим­ськотатарською). За три роки діяльності цих редакцій побачили світ понад 260 видань 20 мовами етнічних груп.

Для задоволення освітніх потреб етнічних груп Міністер­ством освіти спільно з Міністерством у справах національ­ностей та міграції розроблено і затверджено Державну про­граму відродження й розвитку освіти етнічних груп в Україні на період 1994-2000 рр.

У 1995 р. Кабінет Міністрів схвалив Концепцію розвитку культур етнічних груп. Було створено Центр циганської куль­тури в Києві та болгарський культурний центр у Болграді Оде­ської області. Прийнято низку постанов про заходи щодо розв’язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем кримськотатарського населення в Автономній Республіці Крим.

ЛЕКЦІЯ №14(11)

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Автоматизоване робоче місце метролога
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Аграрна політика
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Активна і пасивна державна політика.
7. Активна політика зайнятості
8. Антиінфляційна державна політика
9. Антиінфляційна політика держави
10. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
11. Антимонопольна політика держави.
12. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій

Переглядів: 900