• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Септичний шок.

Септичний(бактеріємічний, токсикоінфекційний) шок— це гіперімунна реакція організму на мікробні антигени (вірусів, рикетсій, бактерій). Він виникає за наявності в організмі вогнища інфекції, яке у поєднанні з особ­ливою імунно-гуморальною реакцією організму призводить до тяжких порушень гемодинаміки.

За частотою септичний шок посідає третє місце після трав­матичного та кардіогенного, а за летальністю — перше.

Найчастіше септичний шок виникає внаслідок інфекції се­чових і жовчних шляхів, панкреонекрозу, перитоніту. Він може розвиватися під час проведення інтенсивної терапії в дуже ослаблених хворих, особливо тих, які тривалий час пере­бували на ШВЛ і парентеральному харчуванні.

Клінічна картина. Спочатку виникають озноб, різке підви­щення температури тіла, тахікардія, зниження АТ. Хворі часто перебувають у стані ейфорії, не завжди адекватно оцінюють свій стан. Надалі порушується свідомість, шкіра стає холод­ною, блідо-ціанотичною, виникає олігурія, пригнічується ди­хання.

Інтенсивна терапія:

1. Ліквідація вогнищ інфекції.

2. Антибактеріальна терапія з урахуванням виявленої бак­теріальної мікрофлори.

3. Корекція ОЦК — введення кристалоїдів та колоїдів.

4. Проведення оксигенотерапії, якщо потрібно, переведення на ШВЛ.

5. У разі вираженої артеріальної гіпотензії — іноді призна­чення великих доз глюкокортикоїдів.

6. Використання інгібіторів протеолітичних ферментів (контрикал, гордокс).

7. Уживання заходів, спрямованих на профілактику (ліку­вання) дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові (ДВЗ-синдрому) .

8.Опіковий шок.Опіковий шок розвивається, якщо по­верхневим опіком ушкоджено 10—20 % площі тіла людини або глибоким опіком — 5—10 % площі тіла. Його можна розгляда­ти як різновид травматичного гіповолемічного шоку.

Ступінь тяжкості шоку визначають за допомогою індексу Франка, на підставі глибини та площі ушкодження: 1 % опіку II ступеня тяжкості дорівнює 1 ОД, ІІІ а ступеня — 2 ОД, ІІІ б ступеня — З ОД.

Якщо у хворого сума балів (індекс Франка) становить:

• від 15 до ЗО ОД — легкий опіковий шок;

• від 31 до 60 ОД — опіковий шок середньої тяжкості;

• від 61 до 90 ОД — тяжкий опіковий шок;

• понад 90 ОД — надзвичайно тяжкий опіковий шок.

Шок характеризується втратою великої кількості плазми крові та токсичною дією продуктів розпаду тканин .

Клінічна картина. Характерні психомоторні порушення, частий пульс (90—120 за 1 хв), зниження АТ, низька темпера­тура тіла, олігурія менше ніж 20 мл/год, потім анурія, задиш­ка, спрага, нудота, блювання.

Невідкладна долікарська допомога:

• зупиняють процес горіння;

• охолоджують опікові поверхні холодною водою, снігом, льодом (усі інгредієнти мають бути у целофанових пакетах);

• проводять інгаляцію киснем;

• накладають асептичну пов’язку на місця опіків, при обширних опіках — обгортають пацієнта стерильним простирад­лом;

• за наявності різкого болю — вводять внутрішньовенно морфіну гідрохлорид;

• проводять негайну госпіталізацію на ношах до спеціалізо­ваного ВАІТ.

Інтенсивна терапія:

1. Купірування больового синдрому та збудження.

2. Ліквідація гіповолемії, відновлення ОЦК, для чого прово­дять інфузійну терапію, об’єм якої визначається за формулою Паркланда:

Об’єм інфузії = 4 мл рідини • масу тіла хворого (кг) • площу опікової поверхні

Залежно від площі опіку необхідний об’єм інфузії становить від 3—4 до 10—14 л. Загальний об’єм рідини у дорослих не по­винен перевищувати 110—120 мл на 1 кг маси тіла, у дітей до­пускається до 140 мл/кг.

При цьому в перші 8 год потрібно ввести 50 % розрахунково­го об’єму рідини. Інші 50 % слід рівномірно розподілити на по­дальші 16 год першої доби.Таким чином, інфузійну терапію проводять цілодобово. Вво­дять кристалоїди (ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгер-лактату), 5 % і 10 % розчини глюкози, колоїди (рефортан), білкові препарати — плазму, 5 % і 10 % альбумін.

3. Для нормалізації функції нирок після поповнення ОЦК вводять еуфілін, осмодіуретики (манітол).

4. Вводять гепарин для профілактики тромбоутворення.

5. Проводять боротьбу з інфекцією.

Критеріями ефективності виведення пацієнта з опікового шоку є підвищення температури тіла, збільшення діурезу, ста­більна гемодинаміка .

9.КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАЗМОЗАМІННИКІВ ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ГРУПАМИ

Переглядів: 848