• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Утоплення

це одна з форм механічної асфіксії, яка виникає внаслідок потрапляння рідини у верхні дихальні шляхи.

Розрізняють три види утоплення:

1. Справжнє — зумовлене аспірацією рідини у дихальні шляхи за умов збереження спонтанного дихання.

2. Асфіксичне — спричинене припиненням газообміну внаслідок ларингоспазму.

3. Синкопальне — зумовлене зупинкою серця внаслідок відчуття страху або рефлекторних механізмів (удар об воду, холодовий шок).

Справжнє утоплення у 70—80 % випадків супроводжується тимчасовою затримкою дихання, що виникає внаслідок панічного страху та нескоординованості рухів, може виникнути блювання. Вода потрапляє в легені разом із блювотними масами. Смертельна доза аспірованої води становить 20—30 мл/кг. Невелика кількість аспірованої води призводить до непритомності.

Під час заповнення легень прісною водою (гіпотонічна рідина) альвеоли розтягуються, вода проникає до кровоносного русла через зруйновану альвеолярно-капілярну мембрану. Протягом кількох хвилин ОЦК збільшується в 1,5 рази та більше, надалі вода проникає в еритроцити, відбувається їхній гемоліз і розвивається гіперкаліємія. Якщо справжнє утоплення мало місце в морській воді, яка є гіпертонічним розчином, рідка частина крові з білками витягується у просвіт альвеол, а електроліти — в судинне русло. Утворюється стійка білкова піна .

Клінічна картина. Розрізняють три періоди справжнього утоплення:

I — початковий: свідомість збережена, напади кашлю, часте гучне дихання, тахікардія, артеріальна гіпертензія, іноді блювання проковтнутою водою;

II — агональний: наростає ціаноз, шкіра стає фіолетово-синьою (“сині” утоплені), тахікардія переходить у брадикардію, підвищений АТ — в гіпотензію. Потерпілий непритомніє, дихання частішає, стає судомним та супроводжується виділенням рожевої піни з носа та рота;

III — клінічна смерть: свідомість відсутня, різко виражена синюшність шкірних та слизових оболонок. Обличчя одутле, вени шиї набрякли. Відзначають апное, асистолію, арефлексію, розширення зіниць.

Асфіксичне утоплення виникає під час різкого гальмування ЦНС під впливом алкоголю, раптового захворювання або травми. Вода потрапляє у верхні дихальні шляхи, виникає спазм м’язів гортані, який запобігає заповненню легень водою. У разі зімкнення голосових зв’язок виникають псевдореспіраторні вдихи. У легенях різко підвищується негативний тиск, що призводить до утворення піни.

Значна кількість води заковтується у шлунок.

Якщо потерпілого не витягнули з води, у подальшому спазм голосової щілини після термінальної паузи змінюється атонією та вода заповнює легені, що супроводжується виділенням рожевої піни.

Шкіра та слизові оболонки в утоплених мають синій колір, однак ціаноз менший, ніж при справжньому утопленні.

Асфіксичне утоплення характеризується коротким початковим періодом, який швидко змінюється агональним (період клінічної смерті становить 3—5 хв).

Під час синкопального утоплення, яке виникає як результат зупинки серця й дихання при раптовому потраплянні у холодну воду, відразу настає період клінічної смерті. Не виділяється піна та рідина із верхніх дихальних шляхів. Шкіра різко бліда (“білі” утоплені). У разі синкопального утоплення асистолія та апное настають водночас (період клінічної смерті становить 20—ЗО хв і більше).

Невідкладна долікарська допомога:

• той, хто надає допомогу, стоїть на нозі з зігнутим коліном та перегинає потерпілого через своє стегно, натискуючи руками на його спину. Ці заходи слід виконувати тільки для «синіх» утоплених, оскільки не варто гаяти час на видалення води, якої може і не бути у дихальних шляхах «білих» утоплених;

• проводять заходи серцево-легеневої реанімації;

• викликають рятувальну службу;

• після відновлення ознак життя потерпілого транспортують до стаціонару на ношах з опущеним узголів’ям, зігрівають його.

Інтенсивна терапія:

1. Постійна оксигенотерапія.

2. Якщо немає самостійного дихання — переводять на ШВЛ.

3. Туалет трахеї і бронхів.

4. Постійне спостереження.

5. Профілактика або лікування набряку легень, печінково- ниркової недостатності.

6. Контроль і корекція гомеостазу.

7. Боротьба з набряком мозку.

8.Странгуляційна асфіксія. Повішення — це патологічний стан, який виникає внаслідок стискання шиї зашморгом під дією маси тіла, що призводить до механічної асфіксії.

Розташування петлі на шиї в разі повішення може бути типовим та атиповим.

1. Типове положення — вузол петлі розташований на потилиці, а петля — між під’язиковою кісткою і щитоподібним хрящем. Під’язикова кістка відтискається догори, корінь язика перекриває дихальні шляхи, виникає інспіраторна задишка зі спробами глибокого вдиху, яка триває 1—1,5 хв. Після цього виникає експіраторна задишка, що переходить у клонічну судому. Після кількох атональних судомних дихальних рухів виникає параліч дихального центру, потім настає зупинка дихання.

2. Атипове положення має два варіанти:

• вузол петлі розміщений на бічній поверхні шиї. Здавлюються судинно-нервові пучки шиї, унаслідок чого порушується мозковий кровообіг;

• вузол петлі розташований спереду, і петля зміщує другий шийний хребець відносно першого. Зубоподібний відросток цього хребця стискає довгастий мозок, і настає смерть.

Клінічна картина: ціаноз обличчя, висунутий з рота і затиснутий між зубами язик, мимовільні сечовипускання і дефекація, клінічна смерть.

Невідкладна долікарська допомога:

• терміново звільняють потерпілого від петлі;

• кладуть потерпілого на тверду поверхню;

• забезпечують прохідність дихальних шляхів;

• починають елементарну серцево-легеневу реанімацію;

• транспортують на ношах у ВАІТ.

Інтенсивна терапія: лікування післяреанімаційних ускладнень.

9.Астматичний стан — це тривалий напад бронхіальної астми, за якого відсутнє відходження мокротиння та не діють звичайні для лікування астми лікарські засоби. Розрізняють три ступені тяжкості астматичного стану:

I ступінь: бронхи наповнені мокротинням частково, АТ підвищений, біль у ділянці серця, ядуха, нормальний вдих, видих затягнутий;

II ступінь: бронхи наповнені мокротинням на 1/2, дихання часте, поверхневе, синдром “німої легені” — не вислуховуються дихальні шуми в окремих ділянках легень, зростає ціаноз;

III ступінь: кома, бронхи повністю наповнені мокротинням, немає екскурсії легень, дихання рідке, АТ низький.

Інтенсивна терапія:

1. Інгаляція зволоженим киснем через носові катетери.

2. Внутрішньовенне введення значних доз гормонів (60— 90 мг преднізолону) через кожні 1,5—2 год.

3. Інфузія 5 % розчину глюкози (1—1,5 л) для регідратації, діуретики.

4. Переведення на ШВЛ з інгаляцією ІОО % киснем.

5. Легеневий діаліз (лаваж — багаторазове промивання трахеобронхіального дерева лаважним розчином).

6. Лікувальна бронхоскопія .

10.Бронхоспазм— це звуження просвіту дрібних бронхів і бронхіол, яке може виникнути внаслідок різних захворювань органів дихання, а також як прояв алергійних реакцій чи ураження дихальних шляхів токсичними речовинами.

Розрізняють два види бронхоспазму:

1) парціальний — зберігаються ділянки легеневої тканини, які функціонують нормально;

2) тотальний — розвивається повний спазм бронхіол і дрібних бронхів.

Клінічна картина. Ранніми симптомами парціального бронхоспазму є: утруднене дихання з подовженим видихом; підвищення тонусу дихальних м’язів; поява сухих і вологих хрипів у легенях; легкий акроціаноз і ціаноз слизових оболонок. Із переходом парціального бронхоспазму в тотальний, дихання затрудняється на вдиху і на видиху, припиняють вислуховуватися дихальні шуми та хрипи в легенях. За тотального бронхоспазму дихання практично відсутнє та виникають тяжкі порушення газообміну.

Інтенсивна терапія:

1. Положення пацієнта напівсидячи.

2. Введення лікарських засобів, які знімають спазм бронхів (адреналін, ефедрин), бронхолітиків (еуфілін), холінолітиків (атропіну сульфат), спазмолітиків (папаверин), антигістамінних препаратів.

11.Аспіраційний синдром розвивається внаслідок аспірації води при утопленні, твердих і м’яких частинок при регургітації чи блюванні.

Аспірація кислого шлункового соку з рН<2,5 спричинює розвиток кислотно-аспіраційного пневмоніту (синдром Мендельсона); живі активні бактерії шлунка можуть спричинити розвиток інфекційного процесу в легенях.

Аспірація великих за розміром часточок спричинює обтурацію бронхів, що може призвести до механічної асфіксії. Дрібні часточки, закупорюючи дрібні бронхи, зумовлюють утворення ателектазів.

Невідкладна допомога:

• покласти пацієнта на лівий бік у напівбічно-горизонтальне положення: вміст шлунка стікає задньою стінкою глотки до лівого кута рота, минаючи гортань;

• аспірувати вміст шлунка з глотки;

• провести оксигенацію 100 % киснем.

Інтенсивна терапія:

1. Інтубація трахеї, ПІВЛ.

2. Уведення в трахею 10—15 мл ізотонічного розчину натрію гідрокарбонату, підігрітого до температури тіла; глюкокортикоїдів (15—30 мг преднізолону або 4—8 мг дексаметазону).

3. Уведення внутрішньовенно спазмолітичних засобів (еуфілін — 10 мл 2,4 % розчину) .

Читайте також:

1. Утоплення
2. Утоплення !!!!!!!!!!!!!
3. Утоплення.

Переглядів: 1216