МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ОБЛІК НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВТЕМА 5 Установчі договори ЄС не передбачають асоційованого членства в ЄС(асоційоване членство означає обмежену участь країни в діяльності міжнародної організації шляхом приєднання до статуту[1]). У той же час вони містять положення про асоціацію із «заморськими країнами та територіями» (неєвропейськими країнами і територіями, залежними від окремих держав-членів ЄС – Великої Британії, Данії, Нідерландів, Франції[2]) з метою підтримки економічного та соціального розвитку цих територій, встановлення тісних економічних зв’язків між ними та Союзом (ст. ст. 198-204 ДФЄС), а також вказують на можливість укладання міжнародних угод про асоціацію з третіми країнами та міжнародними організаціями, що містять взаємні права та обов’язки, спільні дії та процедури (ст. 217 ДФЄС). У цьому разі йдеться про асоційоване партнерство, яке здійснюється через спеціально створені органи та полягає у запровадженні взаємовигідного посиленого співробітництва сторін у різних галузях. Обидва варіанти не є формою членства в ЄС. 7. На державу-члена покладено два широких зобов’язання (ч. 3 ст. 4 ДЄС): - вживати усіх належних заходів, загальних або спеціальних, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що постають з Договорів або випливають з актів установ Союзу (принцип ефективного співробітництва); - сприяти виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню цілей Союзу (принцип солідарності). З цих зобов’язань випливає необхідність дотримуватися принципу верховенства права ЄС. Для реалізації вказаних зобов’язань держави-члени повинні ухвалювати норми національного законодавства, необхідні для впровадження актів Союзу (ч. 1 ст. 291 ДФЄС). Тобто йдеться про принцип «ефективної імплементації права Союзу», що передбачає належне застосування, використання, виконання та дотримання всього цього права у національному правопорядку. При цьому установчі договори не покладають на державу-члена обов’язку здійснювати імплементацію права ЄС у певний спосіб. Тому, якщо у конкретному акті Союзу спеціально не визначається певного способу здійснення імплементації, то держави-члени самі визначаються із найбільш прийнятними для них відповідно до внутрішнього законодавства. При цьому Комісія лише дає оцінку якості імплементованості права ЄС і, у разі необхідності, пропонує внести зміни до внутрішньодержавного законодавчого акта або інших законодавчих заходів[3]. Тобто Комісія не наділена повноваженнями безпосередньо вносити зміни до національного законодавства, що залишається суверенним правом кожної держави. 8. У разі порушення своїх зобов’язань за установчими договорами, держави-члени притягуються до юридичної відповідальності. Зокрема, Комісія може подати позов до Суду ЄС у разі невиконання рекомендацій, викладених у висновку про недотримання державами своїх імплементаційних зобов’язань (ст. 258 ДФЄС). Однак у такому разі Суд ЄС не вправі в примусовому порядку змінювати положення національного законодавства. Як крайній захід передбачено призупинення певних прав відповідної держави-члена, включаючи право голосу представника уряду держави-члена в Раді ЄС, з урахуванням вимог, передбачених ст. 7 ДЄС. Примусово виключити державу зі складу ЄС на основі установчих договорів ЄС неможливо. 9. ЄС також має зобов’язання перед державами-членами: ЄС не має права втручатися у внутрішні справи ЄС, на які його компетенція не поширюються, та порушувати принципи надання повноважень, пропорційності та субсидіарності. Забороняється будь-яка дискримінація, у т.ч. за національною належністю, а Союз повинен поважати розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях (преамбула Хартії про основоположні права ЄС, ст. 4 ДЄС). ЄС поважає культурне, релігійне і мовне розмаїття (ст. 22 Хартії). Союз зобов’язаний поважати та не порушувати національний правовий статус церков, релігійних об’єднань та громад у державах-членах (ст. 17 ДФЄС). На рівні ЄС не регулюються питання шлюбно-сімейних відносин (ст. 9 Хартії). Поважаючи національну самобутність держав-членів, ЄС розвиває власну, загальноєвропейську ідентичність. Суттю європейської ідентичності є формування у громадян держав–членів ЄС відчуття приналежності до Європейського Союзу як наднаціонального утворення, легітимізація його існування та діяльності поряд з національною державою (європейське громадянство, європейська атрибутика тощо). 10. Держави мають право на захистшляхом подання позовів до Суду ЄС про анулювання нормативного акту ЄС на підставі ч. 2 ст. 263 ДФЄС (якщо при ухваленні таких актів інституції вийшли за межі наданих їм повноважень, порушили істотну процесуальну вимогу, положення установчих договорів або будь-яку іншу норму права, пов’язану з їх застосуванням); позови про бездіяльність Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради ЄС, Комісії або Європейського центрального банку (ст. 265 ДФЄС); позови про відшкодування завданої шкоди (ч. 2 ст. 340 ДФЄС). При цьому держави-члени ЄС взяли на себе зобов’язання не піддавати спори щодо тлумачення або застосування Договорів жодним іншим методам урегулювання, крім Суду ЄС (ст. 344 ДФЄС) (безальтернативна підвідомчість). Єдина проблема, яка виникає при цьому, пов’язана з ексклюзивністю повноважень Суду ЄС як наднаціонального органу щодо тлумачення установчих договорів та встановлення ним факту порушення прав та інтересів (ст. 19 ДЄС). У разі незгоди з позицією Суду, відповідне рішення не може бути оскаржене державою, оскільки стає остаточним. У разі крайньої незгоди за державою зберігається суверенне право вийти зі складу ЄС (ст. 50 ДЄС).
[1] На сьогодні статути лише деяких міжнародних міжурядових організацій спеціально закріплюють статус «асоційованого членства» за суверенними державами (СНД, Рада Європи, ФАО, ЮНЕСКО). Наприклад, згідно зі ст. 5 Статуту Ради Європи 1949 р. в окремих випадках Комітет Міністрів може запропонувати європейській країні, яка вважається здатною виконувати принципи верховенства права та здійснення прав та основних свобод людини, стати асоційованим членом Ради Європи. Асоційований член може бути представлений тільки у Консультативній асамблеї. [2] Наприклад, відносини асоціації встановлені з такими заморськими територіями, як Гренландія (Данія), Бермудські о-ви (Велика Британія), о. Св. Єлени (Велика Британія). Повний перелік визначений у Додатку ІІ до установчих договорів ЄС. [3] Interinstitutional Agreement between the European Parliament, Council and Commission on Better Law-Making of 16.12.2003 // Official Journal. – 2003. – Serie C. – № 321. – Р. 1–5.
5.1. Класифікація та оцінка необоротних активів У бюджетних установах не створюються матеріальні блага, тому необоротні активи, які їм належать, не є засобами виробництва, а виступають як основні невиробничі фонди. Необоротні активи бюджетних установ складаються з основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів. До основних засобів відносяться необоротні активи, які мають матеріальну форму, належать установі і призначені для використання в процесі надання нематеріальних послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року, їх вартість становить понад 500 грн за одиницю (комплект). Це — земельні ділянки, капітальні витрати з поліпшення земель, будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі і силові машини, обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, столовий, кухонний і господарський інвентар, обчислювальна техніка, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження і т. д. До основних засобів незалежно від вартості відносяться: сільськогосподарські машини і обладнання; будівельний механізований інструмент; робочі і продуктивні тварини; всі види засобів пересування, призначені для переміщення людей і вантажів; документація з типового проектування. Крім того, до основних засобів відноситься сценічно-постановочний інвентар вартістю понад 10 грн. (декорації, меблі і реквізит, бутафорія, театральні і національні костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки), наукові фільми, магнітні диски, стрічки, касети. До інших необоротних матеріальних активів відносяться: музейні цінності, експонати зоопарків, виставок, бібліотечні фонди, знаряддя ловлі, спеціальні інструменти і пристрої, білизна, постільні речі, одяг і взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, матеріали довгострокового використання для наукових цілей. До нематеріальних активів відносяться необоротні активи, що не мають фізичної і матеріальної форми (права користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об'єкти промислової власності, авторські і суміжні з ними права, гудвіл та інші нематеріальні активи. Така класифікація необоротних активів виступає як організуючий момент, забезпечуючи однорідність групування коштів в обліку і звітності. У бухгалтерському обліку необоротні активи відображаються за первісною вартістю, тобто по фактичних витратах на їх придбання, спорудження та виготовлення або за відновною вартістю (первісною вартістю, зміненою після індексації). Далі відновна вартість розглядається як первісна. Балансова вартість являє собою різницю між первинною вартістю і сумою нарахованого зносу. У бухгалтерській звітності необоротні активи відображаються за балансовою (залишковою) вартістю. За балансовою вартістю формується фонду необоротних активах. Всі три види оцінки тісно пов'язані між собою, виникають в певний час і мають своє призначення. Не збільшують первісної вартості необоротних активів витрати щодо найму транспорту для їх перевезення. Вони списуються на видатки по відповідних кодах економічної класифікації видатків. На збільшення первісної вартості не відносяться також суми ПДВ, сплаченого при придбанні необоротних активів. У залежності від джерела придбання вказані суми відносяться: ö на видатки по відповідних кодах економічної класифікації видатків — при придбанні необоротних активів за рахунок коштів загального фонду кошторису; ö до складу податкового кредиту — при придбанні необоротних активів за рахунок коштів спеціального фонду. При цьому суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні необоротних активів, можуть бути віднесені бюджетною установою до складу податкового кредиту тільки в тому випадку, якщо установа зареєстрована як платник ПДВ. Якщо ж установа не є платником ПДВ, то ці суми списуються на видатки по відповідних кодах економічної класифікації видатків. Зміна первісної вартості необоротних активів відбувається у разі індексації їх первісної вартості відповідно до чинного законодавства, а також при добудівлі, дообладнанні, реконструкції та частковій ліквідації відповідних об'єктів і модернізації, яка привела до додаткового укомплектування необоротних активів. Індексація первісної (відновної) вартості груп необоротних активів може проводитись щорічно згідно з індексом інфляції року і відповідно до порядку, передбаченого підпуктом 8.3.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [6]. Якщо вартість окремих видів необоротних активів після індексації значно відрізняється від вартості аналогічних нових зразків, то такі необоротні активи обліковуються в установі по ринкових вільних цінах на ці види активів, які діють на дату проведення індексації. Витрати на капітальний ремонт не збільшують первісну вартість необоротних активів, а списуються на видатки установи по відповідних кодах економічної класифікації видатків. Необоротні активи, що не мають матеріальної форми, обліковуються по первісній вартості їх придбання або створення. Облік необоротних активів (за винятком бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, білизни, постільних речей, одягу і взуття, матеріалів довгострокового використання для наукових цілей і таких, що мають обмежене використання) ведеться в повних гривнях без копійок. Сума копійок, сплачених за придбання необоротних активів, відноситься на видатки установи. Читайте також:
|
||||||||
|