• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У разі його ліквідації

Черговість та порядок задоволення вимог до банку

Та ліквідації комерційних банків.

Порядок призначення тимчасової адміністрації, реорганізації

Більш жорстким заходом впливу на банки є призначення тимчасової адміністрації. Законодавчо цей захід впливу за­кріплений у ст. 75-86 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та розділі 5 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ 28.08.2001 № 369. У цих нормативно-правових актах визначено порядок призначення та діяльності тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація є спеціальним органом для тимчасового управління банком у стані фінансової скрути. Вона створю­ється та призначається рішенням Правління НБУ відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 75).

Процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою забезпечення схоронності капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його плато­спроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану. Тимчасова адміністрація призначається в разі істотної загрози платоспроможності банку. Під істотною загрозою платоспроможності банку слід розуміти таке:

а) банк не усунув виявлені порушення або недоліки у своїй діяльності в терміни, визначені Національним банком у письмовому застереженні або встановлені за прийнятою банком програмою фінансового оздоровлення чи письмовою угодою з Національним банком, і банк має загальну рей-тингову оцінку "4" або "5" за системою САМЕLS;

б) банк не усунув порушення чи недоліки у своїй діяльності в терміни, визначені Національним банком у письмовому застереженні або встановлені за прийнятою банком програ­мою фінансового оздоровлення чи письмовою угодою зНаціональним банком, та є хоча б одна з наведених нижче підстав:

- невиконання вимог Національного банку щодо звіль­нення з посади керівників виконавчих органів, головного бухгалтера банку відповідно до статті 60 Закону України "Про Національний банк України" або керівників банку відповідно до частини третьої статті 73 Закону про банки;

- наявність конфліктної або некерованої ситуації в керівництві банку (конфлікт інтересів ради банку та правління банку тощо), що загрожує фінансовому стану банку;

- подання недостовірної інформації і звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку (зокрема внаслідок відсутності контролю з боку банку за визначенням фактичної частки прямої і непрямої участі найбільших акціонерів у статутному капіталі банку), непо­дання або несвоєчасне їх подання;

- неподання документів на письмову вимогу уповно­важених працівників Національного банку;

- приховування рахунків, документів, активів тощо. Національний банк має право призначити тимчасову

адміністрацію банку в разі:

- систематичних порушень банком законних вимог Національного банку;

- зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців при одночасному порушенні хоча б одного економічного нормативу;

- неплатоспроможності банку (якщо банк протягом 15 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх про­строчених зобов'язань);

- арешту керівників банку або визнання їх судом вин­ними у вчиненні злочину. Застосовується, якщо керівники банку затримані до судового засідання після пред'явлення звинувачень і спостережна рада банку не звільнила цих керівників з посади;

- приховування банком рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;

- необгрунтованої відмови банку в наданні уповнова­женим представникам Національного банку на їх письмову вимогу документів чи інформації, що передбачені нормативно-правовими актами Національного банку;

- наявності клопотання банку про призначення тимча­сової адміністрації.

Функції тимчасової адміністрації виконує тимчасовий адміністратор - юридична або фізична особа, призначена Національним банком, для якого визначається термін та повноваження. Під час виконання своїх обов'язків тимчасовий адміністратор за своїм статусом прирівнюється до пред­ставника Національного банку. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу тимчасового адміністратора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно з законодавством України.

З дня призначення тимчасового адміністратора повнова­ження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. Угоди, укладені керівниками банку після призначення тимчасового адміністратора, є недійсними з часу їх укладення. Термін повноважень тимчасового адміністратора не може перевищувати одного року з дня його призначення.

До участі в тимчасовій адміністрації допускаються лише особи, які мають сертифікат Національного банку на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію (у тому числі, якщо їх незаконні дії в минулому не спричинили банкрутства банку або іншого суб'єкта підприємницької діяльності), економічну чи юридичну освіту та досвід роботи в банківській системі. Для керівника тимчасової адміністрації та тимчасового адміністратора - фізичної особи досвід роботи в банківській системі має становити не менше п'яти років, у тому числі на керівних посадах не менше трьох років. Керівник тимчасової адміністрації приймає рішення одноосібно в межах своїх повноважень, а також виконує функції загальних зборів, ради банку, правління (ради директорів) щодо контролю та управління банком, а також організаційно-розпорядчі функції, пов'язані з виконанням обов'язків керівника банку (підписує накази про звільнення, переведення працівників банку, підписує від імені банку претензії до боржників, а також позови та заяви до суду тощо).

Після оцінки фінансового стану банку тимчасовий адміністратор складає план тимчасового адміністратора на період його призначення, який надалі може змінюватися залежно від проблем, що можуть виникати під час тимчасового управління банком. План тимчасового адміністратора має містити:

• цільові показники, яких планується досягти за період тимчасового управління;

• комплекс заходів для досягнення поставлених цілей (заходи фінансового оздоровлення або санації банку, підго­товки банку до продажу, реорганізації або ліквідації);

• інше, залежно від проблем, що виникли у діяльності банку.

Тимчасовий адміністратор щомісяця звітує про свою діяльність.

З метою стабілізації діяльності банку (фінансового оздоров­лення) або підготовки банку до продажу тимчасовий адміністра­тор (залежно від конкретної ситуації, що склалася в банку):

а) розробляє (у разі потреби) разом з фахівцями банку програму фінансового оздоровлення з визначенням еконо­мічного ефекту реалізації запланованих заходів у грошовому вираженні, організовує і контролює її виконання;

б) приймає рішення (у разі потреби) про збільшення статутного капіталу банку шляхом видання наказу та здійснює процедуру збільшення статутного капіталу згідно з чинним законодавством;

в) приймає рішення (у разі потреби) про скликання загальних зборів учасників шляхом видання наказу та здійснює процедуру скликання та проведення загальних зборів учасників згідно з чинним законодавством України;

г) обмежує чи зупиняє проведення окремих операцій банку, які визнає низькорентабельними або збитковими, або надто ризиковими для банку. Обмежує залучення вкладів (депозитів) за новими угодами з фізичними особами з метою захисту інтересів вкладників;

ґ) уживає заходів щодо погашення простроченої та пролонгованої заборгованості за наданими кредитами та іншої простроченої дебіторської заборгованості;

д) у разі виявлення збиткових або неефективних для банку угод розриває їх у порядку, установленому чинним законо­давством України;

є) продає активи банку та вживає заходів щодо погашення заборгованості за активними операціями банку, які на думку тимчасового адміністратора (залежно від причин, що зумовили погіршення фінансового стану банку) мають бути відповідно продані або повернені з метою підвищення платоспро­можності, ліквідності банку та/або погашення боргу перед кредиторами;

є) подає позови до суду;

ж) зупиняє виплату дивідендів чи розподіл капіталу банку в будь-якій формі до завершення виконання заходів фінан­сового оздоровлення та стабілізації діяльності банку;

з) надає територіальному управлінню для розгляду на засіданні Правління Національного банку пропозиції про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;

і) організовує за згодою Національного банку продаж чи реорганізацію банку;

ї) виконує інші функції щодо оздоровлення банку.

Контроль за діяльністю тимчасового адміністратора покладається на територіальне управління Національного банку.

З метою створення сприятливих умов для покращання та стабілізації фінансового стану банку Національний банк має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на термін не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів може застосовуватися під час тимчасової адміні­страції за постановою Правління Національного банку. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується, зокрема, на термін підготовки програми санації (продажу) банку або програми фінансового оздоровлення.

Припинення діяльності тимчасової адміністрації означає відновлення повноважень правління (ради директорів), ради та загальних зборів банку - у разі стабілізації діяльності банку або набуття повноважень ліквідатором - у разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Керівники банку, які відсторонені на період діяльності тимчасової адміністрації від виконання своїх обов'язків, у разі продовження діяльності банку продовжують виконувати покладені на них обов'язки, якщо не прийнято рішення про їх звільнення з посади.

Якщо банк має недостатній рівень капіталізації (значно недокапіталізований або критично недокапіталізований) і має розрахункові документи, що не сплачені з вини банку, чи незадоволені вимоги кредиторів або значення нормативу миттєвої ліквідності (НЗ) становить менше 10 відсотків і надходжень не достатньо для підвищення ліквідності до нормативного рівня, то фінансове оздоровлення банку можливе лише із залученням додаткових коштів акціонерів/ учасників банку або його продажу іншим юридичним та/або фізичним особам (далі - інвесторам) для збільшення капіталу банку та погашення вимог кредиторів (тобто його санації).

Фінансове оздоровлення банку шляхом продажу його інвесторам здійснюється за програмою санації. Програма санації банку включає:

а) реструктуризацію капіталу банку (у т. ч. статутного капіталу банку та субординованого боргу, якщо він є). Реструктуризація капіталу банку передбачає виконання заходів, що забезпечують збільшення регулятивного капіталу до необхідного рівня;

б) реструктуризацію боргових зобов'язань банку (якщо є незадоволені вимоги кредиторів або очікується їх виникнення протягом наступних шести місяців);

в) заходи та термін підвищення (відновлення) платоспро­можності та приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства (прогнозні показники діяльності банку на час завершення програми санації мають відповідати встановленим Національним банком економіч­ним нормативам).

Якщо тимчасовий адміністратор визнав, що фінансове оздоровлення банку можливе шляхом реорганізації, то він повинен отримати згоду Комісії Національного банку. Для отримання згоди Комісії він надає територіальному управ­лінню Національного банку (самостійному структурному підрозділу банківського нагляду центрального апарату) такі документи:

- прогнозний баланс на останню звітну (місячну) дату після проведення загальних зборів учасників банку-право-наступника, банку, що реорганізовується, - у разі його реорганізації шляхом виділення та прогнозний розрахунок показників діяльності банку і значень економічних нормативів за ним;

- план реорганізації;

- у разі реорганізації шляхом злиття - копію рішення загальних зборів учасників іншого банку, що реорганізовується;

- у разі реорганізації шляхом приєднання - копію рішення загальних зборів учасників банку-правонаступника.

Реорганізація банку— це злиття, приєднання, виді­лення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, кош­тів, прав та обов'язків правонаступникам.

Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у ре­зультаті злиття.

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку.

Поділ означає припинення діяльності одного банку як юриди­чної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровіль­ною та примусовою (обов'язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативою самого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізація застосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України (щодо державних банків) у порядку, визначеному Зако­ном України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.

Порядок здійснення добровільної реорганізації

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згід­но із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.

Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національ­ного банку України подається заява з доданням необхідного об-, грунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позити-¹ вних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, ство­рений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстра­ції банків і ліцензування їх діяльності.

Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реор­ганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання за­яви банку на реорганізацію.

Примусова реорганізація проблемних банків

Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має міс­тити інформацію про:

1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;

2) призначення персонального складу комісії для проведення

реорганізації;

3) призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків);

4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат На­ціонального банку України;

5) строки проведення реорганізації;

6) склад правління (ради директорів) після реорганізації.

Реорганізація розпочинається після затвердження Національ­ним банком України плану реорганізації, який крім інших необ­хідних заходів повинен передбачати подання Національному ба­нку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Націо­нальним банком України змін до Державного реєстру банків.

У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пункта­ми 2—6 частини першої статті 28 Закону «Про банки і банківську діяльність», приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.

Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реор­ганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.

Угода про злиття або приєднання містить положення, що ре­гулюють питання, визначені у статті 28 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність».

Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з мо­менту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків.

Ліквідація комерційних банків

Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк, ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безу­мовно, пов'язано із особливим правовим статусом банку, специ­фікою здійснюваної ним діяльності. Враховуючи, що банк є ве­ликим фінансовим посередником, припинення його діяльності не може не позначитися на значній кількості фізичних та юридич­них осіб — клієнтів цього банку та пов'язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікації К. Раєвський та М.Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку⁹⁵. У зв'язку з цим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедури банку. Проаналізуємо по­ложення банківського законодавства України, якими регламен­туються зазначені відносини.

Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і ба­нківську діяльність» ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до поло­жень цього Закону.

Банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товарист­ва, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від ін­ших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності

Однією з найпоширеніших підстав припинення банку як юри­дичної особи є його неплатоспроможність.

Право звернення до суду із заявою про визнання банку непла­тоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Кредитори направляють рекомендованим листом до Націона­льного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зо­бов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Націо­нального банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом спра­ви про визнання банку неплатоспроможним застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтова­ний висновок Національного банку України щодо доцільності лі­квідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. На­ціональний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Законодавством передбачена вирішальна роль Національного банку у зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зо­бов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей

щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банків­ської ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає лік­відатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимо­гам Закону.

У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру лікві­датора або призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призна­ченого Національним банком України, може бути наявність кон­флікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяль­ності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізні­ше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.

Національний банк України має право продовжувати проце­дуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутво­рюючих банків — на термін до двох років.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про від­криття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України» за рахунок банку у строки, передбачені закона­ми України, з дня прийняття Національним банком України рі­шення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку.

Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні місти­ти найменування та інші реквізити банку, що ліквідується, дату прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або дату прийняття рішення власника банку про ліквідацію банку і призначення ліквідатора, відомості про ліквідатора.

Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку. Не дозволяється опублі­кування або розголошення іншим чином відомостей про неплато­спроможність банку до дня прийняття рішення про його ліквіда­цію. Особи, винні у розголошенні даної інформації, несуть відповідальність згідно з законами України.

Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бути призначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бу­ти призначено:

1) фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються За­коном до тимчасового адміністратора;

2) юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність що­до тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та лікві­дації банку.

Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконувала функції тимчасового адмініст­ратора у цьому банку.

Фінансова відповідальність, життя та здоров'я ліквідатора мають бути застраховані згідно з законодавством України норма­тивно-правовими актами Національного банку України та дого­вором про ліквідацію банку відповідно до закону.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призна­чення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостереж­ної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового ад­міністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням тех­нологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприяти­ме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зо­бов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових плате­жів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час про­ведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквіда­ційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження:

1) приймає до свого відання майно банку, вживає заходів що­до забезпечення його збереження;

2) виконує функції з управління та розпорядження майном банку;

3) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з за­конодавством;

4) виконує повноваження органів управління банку;

5) очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

6) пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор­ської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;

7) має право отримувати кредит для виплати вихідної допомо­ги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банку;

8) з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє праців­ників банку про звільнення та здійснює його відповідно до зако­нодавства України про працю;

9) заявляє в установленому законодавством порядку запере­чення по заявлених до банку вимогах кредиторів;

10) заявляє відмову від виконання договорів та в установле­ному законодавством порядку розриває їх;

11) вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банку, що знаходиться у третіх осіб;

12) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

13) вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальну виручку від продажу активів у найкорот-ший строк;

14) реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

15) повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та

надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

16) здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права ке­рівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухи­лення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства

України.

При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адмініст­ративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавст­вом. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу лікві­датору в його роботі на підставі письмового звернення.

Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закін­чення одного місяця з дня опублікування оголошення про поча­ток ліквідаційної процедури.

Ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування ого­лошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі за­ходи щодо задоволення вимог кредиторів:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відно­сить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги у разі їх непідтвердження;

3) відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб надає Фонду протягом двадця­ти робочих днів із дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає

відшкодуванню;

4) складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження

Національним банком України;

5) сповіщає кредиторів про акцептування вимог;

6) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитися з переліком вимог, та про дату подання цього переліку Національному банку України.

Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечен­ня щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отри­мання повідомлення.

Ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання пе­реліку вимог та його затвердження Національним банком Украї­ни лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної

процедури.

Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призна­чення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучи­ти свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури.

Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному збе­ріганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у по­відомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претен­дувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним влас­никам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процеду­рі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодав­ством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок лі­квідаційної маси, якщо інше не встановлено Національним бан­ком України.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку лікві­датор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Наці­ональним банком України не встановлено інший порядок його продажу.

Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки при­дбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із законо­давством України.

Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, про­дається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь осо­би, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного законодавства України.

Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законо­давством України.

Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цінні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановлено Національним банком України.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спря­мовуються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що ви­никли у випадках, визначених законодавством про гарантування

вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі:

• на оплату державного мита;

• на публікацію оголошення про ліквідацію банку;

• на публікацію в органах інформації про порядок продажу

майна банку;

• витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням

активів банку;

• на проведення аудиту;

• на оплату праці працівників, залучених для здійснення лік­відації;

д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди жит­тю та здоров'ю громадян.

Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквіда­тором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено За­коном;

2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізи­чних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зо­бов'язань банку перед працівниками;

3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру над­ходження на рахунок коштів від продажу майна банку після пов­ного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимо­ги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кож­ному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установ­леному порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком іс­тотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управлін­ня визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборго­ваності кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків — відповідно­му органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержа­ні від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бю­джету України.

Майно кооперативних банків, що залишилося після задово­лення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Окремі положення законодавства присвячені ліквідації бан­ківських об'єднань. Так, банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банків­ського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільнос­ті банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників.

Читайте також:

1. Виявлення потенційних небезпек та визначення можливих управлінських дій щодо їх ліквідації.
2. Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання НС, а також забезпечення готовності до локалізації та ліквідації їх наслідків.
3. Дієслова з префіксом дис-виражають значення ліквідації дії, названої безпрефіксним дієсловом, наприклад: гармонізувати – дисгармонізувати, асоціювати – дисасоціювати.
4. Дії по створенню спеціальних комісій з ліквідації НС. Призначення уповноваженого керівника. Створення Штабу з ліквідації НС.
5. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
6. Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва
7. Етапи ліквідації підприємства, визнаного банкрутом та черговість задоволення претензій кредиторів
8. Загальні засади створення та ліквідації суб'єктів аграрного господарювання.
9. Загальні положення безпеки при ліквідації аварійних ситуацій з небезпечними вантажами.
10. Засоби захисту і заходи для ліквідації наслідків застосування бактеріологічної (біологічної) зброї.
11. Карантин – це система заходів, що проводиться для попередження розповсюдження інфекційних захворювань з епідемічного вогнища і ліквідації самого вогнища.
12. Необхідні заходи при ліквідації аварії на мережі

Переглядів: 1069