Етапи ліквідації підприємства, визнаного банкрутом та черговість задоволення претензій кредиторів

Ліквідаційна процедура – це застосування до підприємства, відносно якого схвалено рішення про визнання його банкрутом чи ліквідацію майна, заходів, пов'язаних із задоволенням вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У певних випадках господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

· припиняється його підприємницька діяльність;

· до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

· уважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

· припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута;

· відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Господарський суд зобов'язаний установити і зафіксувати в рішенні причини, з яких настала неспроможність. Після визнання боржника банкрутом відкривається ліквідаційна процедура – задоволення вимог кредиторів у такій послідовності:

· покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

· зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута (крім внесків до статутного фонду);

· вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та зборів;

· задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;

· повернення членам трудового колективу внесків до статутного фонду;

· вимоги власників корпоративних прав та інші виплати.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги за його зобов'язаннями, він вважається вільним від боргів і продовжує свою господарську (підприємницьку) діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки у випадках, якщо у нього залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для його функціонування згідно із законодавством або клопотанням власників його майна. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

4. Мирова угода: зміст та умови укладання

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавство багатьох країн передбачає можливість такої участі вже в ході провадження справи – через укладення мирової угоди.

Мирова угода – це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Разом із заявою щодо порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає в господарський суд проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про фінансове і майнове становище боржника. У проекті мирової угоди даються пропозиції боржника за такими позиціями:

· форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);

· бажаний період пролонгації заборгованості;

· бажана сума списання боргу;

· обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.

Згідно з вітчизняним законодавством, мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою, і другої та наступних черг кредиторів.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається затвердженим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, дали письмову згоду на укладення мирової угоди. Водночас для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, що підтримали укладення угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника підписує керівник боржника чи арбітражний керуючий (керуючий санацією ліквідатор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника; від імені кредиторів — голова комітету кредиторів.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарським судом. З цією метою керуючий протягом 5 днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Як правило, мирові угоди передбачають комбінацію відстрочення та списання заборгованості. Законодавство деяких країн визначає ще й мінімальну частку заборгованості, яку боржник мусить погасити, щоб мирову угоду було затверджено господарським судом. Розмір такої частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині ця мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% – якщо відстрочку дано на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює, залишаючи це на розсуд комітету кредиторів.

Затвердження мирової угоди є підставою для припинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною – для її відновлення.

Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів у бюджет та в цільові позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Згідно із порядком проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків за укладення мирової угоди у справі про банкрутство ці дії провадяться щодо тих податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, які передбачені Законом України «Про систему оподаткування». Крім того, прощенню (списанню) і розстроченню (відстроченню) підлягають усі види пені, штрафних та фінансових санкцій, а також плата за наданий податковий кредит.

Прощенню (списанню) підлягає нарахована (але не сплачена на дату укладення мирової угоди) заборгованість,яка постала раніше за два повні календарні роки, котрі передували дню подання заяви щодо порушення справи про банкрутство до господарського суду.

Прощенню (списанню) чи розстроченню (відстроченню) на термін до шести років підлягають нараховані, але не сплачені на дату укладення мирової угоди у справі про банкрутство суми заборгованості, які виникли протягом двох останніх календарних років перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду.

Також може підлягати прощенню (списанню) та розстроченню (відстроченню) нарахована, але не сплачена на день укладення мирової угоди сума заборгованості у розмірі 30% від донарахованих за результатами документальних перевірок сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів та фінансових санкцій за всіма видами податків.

Зазначимо, що головною метою державних органів за прийняття рішень щодо відстрочення чи списання частини вимог є відновлення нормальної господарської діяльності боржника та створення умов для сплати наступних платежів на користь держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підстави та порядок порушення справи про банкрутство	\|	Правова та фінансова відповідальність за приховане, фіктивне та зумисне банкрутство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.