• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, ознаки та правова природа адміністративного договору

Тема. Адміністративні договори

Мета. Мета лекції – розкрити поняття адміністративного договору, з’ясувати його правову природу через порівняння конструкцій адміністративного та цивільного договорів, з’ясувати доктринально визначені види адміністративного договору, визначити особливості змісту і структури адміністративного договору.

Вступ.

Адміністративний договір – це нове суперечливе та недостатньо досліджене явище, оскільки природа державного управління полягає в імперативності одностороннього волевиявлення з метою організуючого впливу на суспільство, а природа договорів полягає у рівності сторін та свободі вибору поведінки.

Адміністративний договір — угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права та обов'язки сторін.

Укладення адміністративних договорів, як і надання адміністративних послуг є новим інститутом адміністративного права, який стрімко розвивається і характеризується диспозитивним методом правового регулювання.

Як нами було з’ясовано з попередньої теми, при наданні адміністративних послуг виникають реординаційні відносини, участь у яких беруть керуючий і керований суб’єкт, причому саме керований суб’єкт наділений правом вимоги щодо керуючого. При укладенні адміністративного договору сторони вступають у горизонтальні, координаційні (погоджувальні, рівноправні, партнерські відносини). Це певним чином зближує адміністративний договір із цивільно- та господарськоправовим, хоча і не позбавляє його управлінських якостей.

План.

1.Поняття, ознаки та правова природа адміністративного договору

2.Види адміністративного договору

3.Структура і зміст адміністративного договору

Зміст лекції.

Перш ніж приступати до детального вивчення адміністративних договорів, слід згадати, що їх укладення є однією із правових форм державного управління. Адже, форми державного управління традиційно поділяються на правові – прийняття нормативних актів державного управління, прийняття індивідуальних актів державного управління, укладення адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій і неправові – реалізація організаційних заходів і вчинення матеріально-технічних дій.

Термін «адміністративний договір» часто вживається у теорії адміністративного права, і майже відсутній у нормативно-правових актах.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. При цьому, у статті 3 надано визначення зазначеного правового інституту. Так, адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Визначаючи поняття адміністративного договору, на думку В.Б. Авер'янова, слід відштовхуватися від ознак загальноправового поняття договору і його ознак, а саме:

- свобода волевиявлення, тобто добровільність укладення;

- рівність сторін;

- досягнення згоди по всіх істотних аспектах договору;

- еквівалентний характер;

- взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- забезпечення договору державним примусом, що надає документу юридичної чинності.

Крім наведеного, до ознак адміністративного договору відносять:

- юридичну нерівність сторін, що виражається у виняткових повноваженнях управленої сторони договору;

- публічно-правовий характер договірних зобов’язань;

- імперативно визначені умови договору за способом конструювання;

- мета договору – задоволення публічних інтересів (домінування суспільних цілей).

Особливими ознаками, що притаманні лише адміністративним публічно-правовим договорам є такі:

- вони виникають лише у тих сферах державної влади і місцевого самоврядування, де складаються адміністративно-правові відносини;

- договори в публічному праві здебільшого є договорами нормативного характеру, тобто відрізняються встановленням правил тривалої дії для широкого кола адресатів, які повинні: видати правові акти, укласти угоди, здійснити юридично значущі дії;

- предметом публічно-правового договору є відносини владного характеру, причому лише ті з них, в яких допускається узгодження волевиявлення владних суб'єктів;

- суб'єктами публічно-правового договору є суб'єкти публічно-правових відносин, які наділені насамперед публічно-владними повноваженнями. В адміністративному договорі це органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. Водночас суб'єктами адміністративного договору можуть виступати такі суб'єкти, які не мають владних повноважень, але які можуть у публічно-правовій сфері бути носіями деяких владних функцій (трудові колективи, органи самоорганізації населення тощо);

- в адміністративному договорі завжди виявляється державна воля до створення певної ситуації;

- специфіка змісту публічно-правового договору в тому, що права й обов'язки сторін (учасників) мають наперед заданий, передбачуваний характер, зумовлений компетенційними можливостями тієї чи іншої сторони.

- норми адміністративного права безпосередньо впливають на зміст даних угод, при цьому волевиявлення сторін скеровується нормами адміністративного права, тобто набуває адміністративно-правової форми.

Визначаючи поняття адміністративного договору, окреслимо характерні ознаки останнього:

- виникнення у сфері публічної влади у зв'язку і з приводу реалізації органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування своїх владних повноважень;

- підставою виникнення є правозастосовчий акт, прийнятий згаданими органами;

- організуючий характер;

- метою є задоволення публічних інтересів, досягнення публічного блага, тобто домінування суспільних цілей;

- у адміністративному договорі неможлива (за будь-яких умов) одностороння відмова від виконання договірних умов або їх зміна, норми про форс-мажор тут не застосовуються;

- такий договір або окремі його положення не може бути визнано конфіденційним. У деяких випадках необхідною умовою чинності адміністративно-правового договору є його опублікування;

- значна кількість адміністративно-правових договорів, на відміну від договорів приватного права, має нормативний характер;

- за порушення такого договору до винної особи можливе застосування різноманітних заходів відповідальності — дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової.

Деякі дослідники до ознак адміністративного договору відносять неможливість односторонньої відмови від виконання зобов’язань та неможливість односторонньої зміни умов договору.

Також у вітчизняній науці адміністративного права наголошується на доцільності дотримання загальних вимог договірного права при укладанні адміністративних договорів, зокрема таких, як форма договору, наслідки недотримання встановленої форми, випадки недійсності, терміни тощо.

Ю.А. Тихомиров зазначає про вплив об’єктивних причин на формування договірного регулювання всіх сфер життєдіяльності суб’єктів та розрізняє адміністративні договори як юридичний документ та як правовий акт, який породжує інші акти та більш конкретні правовідносини. Вчений наголошує, що в останньому випадку адміністративні договори набувають ознак нормативного акту та стають джерелом адміністративного права.

Щодо правової природи адміністративного договору дослідники даного інституту адміністративного права є солідарними в одному: нерівність суб’єктів адміністративно-правових відносин не замінюється, а доповнюється рівнопартнерськими відносинами та наповнюють ці відносини новим змістом – субординація та координація зміцнюються погодженням мети та дій, запровадженням методу реординації.

Отже, з огляду на набуття нового змісту адміністративними правовідносинами, доцільно говорити, що адміністративні договори є однією із форм державного управління.

Правова основа договорів, що укладаються державною адміністрацією, різна для адміністративних і приватноправових договорів: відповідно, це норми адміністративного і цивільного права. У той же час, адміністративний договір завжди містить і те загальне (зокрема, соціально-юридичну основу у вигляді узгодження волі, що тягне правові наслідки, загальні принципи), що є основою будь-якого договору і регулюється нормами зобов'язального права. Норми відповідних галузей співвідносяться тут як загальне і часткове, причому адміністративно-правові норми виступають як спеціальні норми. Можна сказати, що область адміністративних договорів регулюється нормами зобов'язального цивільного права за тими виключеннями, доповненнями і обмеженнями, що вносить до неї право адміністративне.

Багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються одночасно нормами декількох галузей. Особливості адміністративного договору визначаються і його суб'єктним складом. Державно-владний суб'єкт (державний орган, посадова особа або суб'єкт із делегованими повноваженнями) — обов'язкова, атрибутивна ознака адміністративного договору. Однією зі сторін адміністративного договору завжди виступає держава в особі своїх органів влади.

В адміністративному договорі державний орган виступає саме як суб'єкт, що реалізує виконавчу владу і наділений владними повноваженнями. У цьому головна відмінність адміністративного договору від договорів приватноправового характеру, зокрема від цивільно-правових. Беручи участь в адміністративному договорі, державний орган виступає як суб'єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. А якщо він стає учасником цивільно-правової угоди в якості звичайної юридичної особи, його правовий статус визначається його цивільною правоздатністю. У першому випадку державний орган підкоряється заборонному типу правового регулювання (заборонене усе, що прямо не дозволено законом), у другому — загально-дозвільному (дозволено усе, що прямо не заборонено законом). Право на укладання адміністративного договору (про делегування повноважень, продаж державної власності, про охорону майна громадян, про видачу фінансової позики і т.д.) повинне бути передбачене в нормах про компетенцію державного органу.

Звичайно в правовому акті встановлюється, коли, з ким і на яких умовах адміністративний договір може бути укладений.

У цьому випадку про адміністративно-правовий характер договору свідчить те, що, по-перше, дані акти приймаються органами виконавчої влади; по-друге, вони визначають зобов'язання сторін, як правило, у бланкетній формі, посилаючись на діюче адміністративне законодавство; по-третє, у таких актах дається типова форма договору, яку не можна істотно змінити за своїм розсудом, і яка покликана уніфікувати адміністративно-договірну практику всіх органів нижчого підпорядкування виконавчої влади.

Атрибутивна участь в адміністративному договорі суб'єкта права, наділеного державно-владними повноваженнями, свідчить про наявність у предметі договору публічних, суспільних, загальнодержавних інтересів. Оскільки держава в особі своїх інститутів покликана виразити, здійснити, захистити єдині для всіх членів соціуму корінні, довгострокові інтереси, нерідко через придушення чисто егоїстичних інтересів окремих осіб, то можна сказати, що метою адміністративних договорів є головним чином реалізація деякого загального блага, публічних інтересів, досягнення суспільно значимих результатів. Це відрізняє адміністративні договори від більшості приватноправових, на меті яких стоїть, в першу чергу, особистий інтерес. Звичайно, в адміністративній угоді присутні і приватні цілі, головним чином невладних суб'єктів, що вступають у договір, але не вони є визначальними.

Особливість адміністративно-правового статусу державно-владного контрагента полягає в тому, що він діє (у всякому разі, повинен діяти) у загальнодержавних інтересах, не здобуваючи вигоду власне для себе. Звичайно, не можна заперечувати існування відомчих інтересів і їхнього реального впливу на дії кожного державного інституту. Проте, укладаючи договір, вступаючи в адміністративні правовідносини, державно-владний учасник повинен, реалізуючи загальне благо, абстрагуватися від якої-небудь своєї власної зацікавленості, підкоритися загальним інтересам. Багато адміністративних договорів є безоплатними, хоча властива договірному процесу еквівалентність так чи інакше зберігається і тут. Адміністративні договори опосередковують суспільні відносини, пов'язані з державною виконавчою владою. До предмету адміністративних договорів входять дії адміністративного, організаційного характеру.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
3. Адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
7. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. АКЦІОНЕРНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА ПІДПРИЄМСТВ
10. Аналіз однієї ознаки
11. Англо-американська правова система
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 4041