Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Персономірність мистецької смислотворчості

Прикметною рисою мистецького ставлення людини до світу є те, що освоєння чогось загальнозначущого здійснюється тут в суб’єктивно-особистісній формі, значення якої тут набагато вище, ніж у науці. Існує афоризм:“якщо наука ─ це “ми”, то мистецтво ─ це завжди “я”. Чим узагальненішим і неспростовнішим є науковий висновок, тим менше його форма має на собі відбиток авторської особистості, натомість у мистецтві, чим значущішим є твір, виразнішим є авторський почерк, стиль, творче обличчя. Якби Коперник чи Айнштайн як особистості не зробили своїх відкриттів, то сама логіка розвитку науки все одно призвела б до здійснення цих відкриттів іншими науковцями. Тим часом надбання, скажімо, Петрарки чи Сергія Параджанова у їхній мистецькій самобутності, були б в принципі неможливі, коли б не ці особи. Мистецтво, звісно ж, не перестало б існувати, але таких художніх винаходів, такої смислової реальності в ньому не було б. Як зазначає Г.Винокур, “Стилістичні форми поезії [і мистецтва загалом] суть водночас стилістичні форми особистого життя.[11]”

У цьому контексті варто хоча б побіжно долучитися до проблеми художньої геніальності.Таїна мистецької геніальності повсякчас бентежить філософів-естетиків, психологів, культурологів. Скажімо, Кант зосереджував увагу на такому питанні, як природа й виховання генія. Формулюються чотири якості художнього генія:1)геній абсолютно оригінальний; 2)творчість генія мусить бути взірцевою; 3)геній ─ це здатність створювати власні правила; 4)генії трапляється лише в мистецтві. Шлях творчості великого митця ґрунтується не на розсудкових правилах, а на природженій силі внутрішнього єства генія. Само єство генія дає мистецтву правило, “тому автор твору, яким він завдячує своєму генію, сам не знає, яким чином в нього здійснюються ідеї для цього, і не в його владі довільно чи за планом придумати їх і переказати іншим”. Судити генія, наголошує Кант, неможливо за тими правилами й критеріями, які склалися в мистецтві до нього. Будь-який новий значущий крок в історії мистецтва може здійснитися лише в тому разі, коли з’явився автор, що не вписується в наявні стандарти, винаходить власну систему образного мислення, оригінальну творчу мову, неповторний стиль і, отже, встановлює нові мірила художності (згадаймо пушкінську характеристику генія як “друга парадоксів”). Мірила художності, отже, не є раз і назавжди сформованими. Треба, проте, розуміти, що, хоч великий мистецький талант має під собою природжені, несвідомі імпульси креативної самобутності, однак проявляється він на ґрунті осмисленої творчо-методологічної, стилістичної самоорганізації і самодисципліни митця. З цього приводу Горацій писав: “Хист чи майстерність потрібніша віршам? — Ось де питання./ Та, як на мене, то й пильність сама, без природного хисту, / Як і без пильності хист, — це слово пусте: вони в парі, / В дружбі й у праці взаємній і сили, й ваги набирають.” Талановита людина відповідальна за те, щоб її обдарованість виявлялася якнайповніше, якнайфілігранніше. “Усі великі генії, ─ наголошує Ніцше, ─ були великими трударями; вони не лише невтомно винаходили, а й невтомно відкидали, перевіряли, вдосконалювали, впорядковували[12]”. Цікаво, до речі, дослухатися й до міркувань Ніцше щодо “виникнення генія”. “Проникливість, з якою ув’язнений шукає засобів звільнитися, якнайхолоднокровніше та якнайупертіше використання навіть мінімальної переваги можуть навчити нас, до яких заходів вдається природа, щоб здійснити генія: вона кидає його у в’язницю і до крайніх меж роз’ятрює його жадання вивільнити себе. Або в іншому образі: людина, що геть заблукала в лісі, але дивовижно енергійно прагне вийти на простори в якомусь напрямі, може ненароком відкрити новий шлях, якого ще ніхто не знав; так постають генії, що здобувають славу оригінальності… Каліцтво, спотвореність, істотна вада якогось органа часто дають привід, щоб інший орган розвинувся напрочуд добре, бо ж він мусить виконувати і власну функцію і, крім того, ще іншу. Так можна збагнути джерело багатьох блискучих обдарувань[13]…” Якщо інтерпретувати ці міркування в широкому філософсько-антропологічному контексті, то можна твердити, що геній ─ це істота, в чиїй душі фокусується вселюдське прагнення свободи й безсмертя, гранично роз’ятрене неволею людської смертності, скінченності, “гріховності”. Й енергія цієї роз’ятреності виливається в шедевральні витвори, через які людство, сказати б, естетично “компенсує” власну онтологічну та моральну неповноту. Кожен геніальний витвір мистецтва є такою собі спробою відшкодувати перед лицем всесвіту все те нице, що є в людині. Достоєвський, наприклад, писав: “Я оголошую, що Шекспір і Рафаель вищі за звільнення селян, вище за соціалізм, вищі за юне покоління, вищі за хімію, вищі майже за все людство, бо ж вони вже плід, справжній плід усього людства і, можливо, вищий плід, який може бути: форма краси вже досягнута, без досягнення якої я, може, й жити не погоджуся[14]…”Але прийнявши у свою індивідуальну душу вселюдську напругу переживання буття людини у світі, відчайдушно взявши на себе вселюдську місію творчості, геній здебільшого ризикує будь-якої миті “вибухнути” й загинути як особа ─ чи то фізично, чи психічно. Ось як про це писав скульптор Антокольський: “Великі люди близькі до божевілля. Лише з натягнутої струни ми можемо видобувати чарівні, гармонійні звуки, та воднораз щогодини, щохвилі ризикуємо, що струна порветься”…




Переглядів: 568

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Художня образність як основа мистецького мислення | Логіка історії (історіософія) художньої культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.026 сек.