Художня образність як основа мистецького мислення

Мистецтво і наука: спільне та відмінне

Відмінність мистецтва від науки в тому, що воно спрямоване не просто на вивчення речей, на з’ясування загального й закономірного в них заради здобуття важелів предметно-практичного перетворення світу, а на витворення самобутньої системи художніх образів, на парадоксальне поєднання вимислу, ірреальності подій із життєвою й естетичною переконливістю зображуваного. Важливим для справжнього мистецтва є тонке психологічне змалювання особистісних взаємин, внутрішнього світу людей та форм і колізій його комунікативного вияву.

Мистецьке мислення виражає себе особливою “мовою”, і щоб адекватно сприймати її, треба бути неабияк розвинутим емоційно й духовно. Геґель визначав мистецтво як “мислення в образах”. Ми знаємо, що особливість мови мистецтва представлена художніми образами, символами, міфами, зміст і смисл яких передається метафорами, алегоріями тощо. Наука мислить поняттями, що узагальнюють одиничні явища до “безтілесної” абстрактної категорії. Мистецтво також передбачає узагальнення, але воно здійснюється через образ явища, який зберігає безпосередню чуттєву виразність, наочність. Це такий собі “перевернутий” спосіб узагальнення. Загальний смисл у мистецтві не абстрактний, а представлений гранично конкретно (скажімо, будь-який літературний герой ─ то яскраво виражена індивідуальність, але водночас і загальний тип, характер; образ конкретного природного явища, наприклад, першого снігу після похмурої, голої пізньої осені несе метафоричну інформацію про загальнолюдську потребу очищення тощо). Тож здатність до художнього узагальнення і водночас чуттєво-фантазійна виразність, зримість мистецького змісту надає йому дивовижної сили, можливо, вітально потужнішої за досвід буденності чи дискурс науки. Тим-то в естетиці неодноразово констатувалося, що буття художнього образу часто виявляється більш реальним існуванням, ніж життя самої натури.Образність розкриває перед нами не абстрактні сутності та логічні зв’язки між ними (як в науці), а конкретну, фантазійно освоєну дійсність людських доль та переживань. “Особливість пізнавального боку художнього образу полягає в тім, що в процесі його сприймання відбувається пряме вбачання істини, яке не спирається на доведення[8]”. Проте чуттєва виразність художнього образу цінна завдяки тому, що вона втілює у собі художню ідею, художній смисл, художню істину. “Уявлення образне, ─ писав Геґель, ─ розкриває перед нашим поглядом не довільне існування, а таке явище, в якому безпосередньо через само зовнішнє та його індивідуальність ми разом з ним осягаємо субстанційне[9]…” Поєднання чуттєвої наочності образу і концентрованої узагальненості ідеї, втіленої в ньому, виливається в символ[10]. Часто найвиразніші художні символи стають загальнокультурними смисловими знаками, що виражають дух епохи або й вічні цінності людського життя.Згадаймо, образи Дон-Кіхота, Гамлета, Фауста: кожен з них є символом чогось принципово невід’ємного від людської сутності. Мабуть, саме в силу цього до таких образів звертаються митці різних часів і різних цивілізацій, виражаючи за їх допомогою своє бачення людини та її призначення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та смисл художньо-творчого ставлення людини до світу	\|	Персономірність мистецької смислотворчості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.