Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






ВИДИ МИСЛЕННЯ

ЗА ПСИХІЧНИМ ЗМІСТОМ
ПРАКТИЧНЕ ТЕОРЕТИЧНЕ (АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНЕ)
НАОЧНО-ДІЙОВЕ мислення, що відбувається в ситуації сприймання конкретних об’єктів і дій з ними НАОЧНО-ОБРАЗНЕ мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про об’єкти ТЕОРЕТИЧНЕ ПОНЯТІЙНЕ здійснюється в фор- мі абстрактних понять, суджень та логічних операцій, більш точно відтворює дійсність ТЕОРЕТИЧНЕ ОБРАЗНЕ (творче) доповнює узагальнене відтворення світу суб’єктивними творчими образами та допомагає його перетворювати
ЗА ЗМІСТОМ ЗАВДАНЬ ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ ЗА СТУПЕНЕМ РОЗГОРНУТОСТІ
ПРАКТИЧНЕ мислення, що безпосередньо здійснюється у процесі вирішення практичних завдань РЕПРОДУКТИВНЕ мислення, що відбувається за вже відомим алгоритмом ІНТУЇТИВНЕ мало усвідомлене, з відсутністю чітко виражених етапів, швидке мислення
ТЕОРЕТИЧНЕ мислення, що спрямоване на відкриття законів, властивостей, властивостей об’єктів ТВОРЧЕ мислення, в процесі якого відбувається пошук (створення) невідомого алгоритму вирішення завдання ДИСКУРСИВНЕ чітко усвідомлене, при наявності плану, відносно повільне мислення
ЗА СФЕРОЮ ЗАСТОСУВАННЯ
ПОБУТОВЕ мислення, за допомогою якого вирішуюся побутові проблеми ХУДОЖНЄ мислення, що використовується в художнійній творчості НАУКОВЕ мислення, що використовується в науковій діяльності
           

Мислення завжди виникає тоді, коли з’являються проблеми, що мають бути вирішеними. Тобто, мислення – це пошук рішення відносно якогось питання. Існує два засоби пошуку такого рішення – конвергенція та дивергенція. Звідси і мислення може бути конвергентним або дивергентним.

КОНВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯце мислення, за яким всі розумові зусилля концентруються на пошуку єдиного правильного рішення для чого використовуються переважно наявні знання та логічні судження.

ДИВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯце мислення людей, яким властивий пошук максимальної кількості варіантів вирішення проблеми.

Дивергентне мислення зазвичай притаманне творчим особистостям, схильним утворювати нові комбінації з тих елементів, які інші використовують лише звичним чином. Показово, що особливостями такого мислення є: ПЛАСТИЧНІСТЬ – коли пропонується не одно, а декілька варіантів вирішення проблеми; РУХЛИВІСТЬ – легкість, з якою людина переходить від одного боку проблеми до іншого; ОРИГІНАЛЬНІСТЬ – нестандартність рішення.

АНОМАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

Суттєво, що мислення може бути не тільки нормальним, але й аномальним, тобто мислення з більш або менш грубими порушеннями відносно процесу пошуку істини. Існують такі види аномального мислення:

- мислення архаічне, що оперує застарілими поняттями та уявленнями;

- мислення інертне, стереотипне, для якого властива недостатня рухливість пошуку нового, нездатність вийти за коло звичних уявлень;

- мислення в’язке, схильне до надмірної деталізації і яке нездатне відрізняти головне від другорядного;

- мислення примітивне, що оперує конкретними судженнями, бідне на логічні узагальнення;

- мислення резонерське, для якого властива схильність до багатослівних

бесплідних міркувань, що базуються на формальних та зверхніх аналогіях;

- мислення конфабульоване, схильне до надмірних вигадок, які викорис-

товуються для вирішення проблем.

 

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МИСЛЕННЯ

Мислення різних людей має свої індивідуальні особливості, які залежать від:

- співвідношення в ньому чуттєвого і мисленєвого компонентів, образу та слова, що дає нам абстрактне або образне мислення;

- співвідношення аналізу і синтезу в процесі мислення, що породжує аналітичний або синтетичний розум;

- типологічних особливостей нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю, рухливістю процесів збудження і гальмування;

- на індивідуальні особливості мислення накладає свій відбиток також особливості навчання, виховання та професійна спрямованість.

В цілому індивідуальні особливості мислення знаходять своє відображення в наступних його властивостях:

ШВИДКІСТЬ МИСЛЕННЯ, що характеризується часом, протягом якого людина справляється з інтелектуальним завданням;

САМОСТІЙНІСТЬ МИСЛЕННЯ як відносна незалежність власної думки від розповсюджених уявлень;

КРИТИЧНІСТЬ МИСЛЕННЯ, тобто максимально об’єктивна оцінка себе та інших;

ГЛИБИНА ДУМКИ як здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві зв’язки;

ГНУЧКІСТЬ ДУМКИ, що відображується в умінні знаходити різні шляхи вирішення проблеми;

ДОПИТЛИВІСТЬ ДУМКИ як потреба завжди шукати найкраще рішення;

ПОСЛІДОВНІСТЬ МИСЛЕННЯ, що знаходить своє відображення в умінні проводити одну й ту ж ідею через весь процес міркування.

 

МИСЛЕННЯ ТА МОВА І МОВЛЕННЯ

Велике значення в психічній активності людини відіграє мовлення, що пояснюється його поліфункціональністю. Так, наприклад, воно є і засобом спіл- кування, і носієм свідомості та пам’яті, і також засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. Відповідно множині своїх функцій мовлення є поліморфною діяльністю, тобто маємо мовлення зовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне і т.п. Зауважимо, що хоча всі ці форми та тісно пов’язані між собою, але призначення їх різне. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє – як засіб мислення. Письмове мовлення – це основа фіксації інформації, її збереження, а усна використовується як засіб безпосереднього спілкування.

Необхідно розрізняти мовлення та мову.

МОВА – ЦЕ СИСТЕМА УМОВНИХ СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ), ЩО МАЮТЬ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПЕВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА СЕНС.

МОВЛЕННЯ – ЦЕ СУКУПНІСТЬ ЗВУКІВ, ЩО СПРИЙМАЮТЬСЯ ТА ВИМОВЛЯЮТЬСЯ ТА МАЮТЬ ТІ Ж САМІ ЗНАЧЕННЯ ТА ТОЙ ЖЕ САМИЙ СЕНС, ЩО Й ВІДПОВІДНА СИСТЕМА СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ).

Хоча мова у різних людей має свої індивідуальні відмінності, в першу чергу, за рахунок тих сенсів, які кожна людина приписує знакам (словам), все ж головне є те, що мова єдина для усіх людей, які користуються нєю, тобто вона надіндивідуальне явище. Мовлення ж завжди є носієм індивідуальної своєрідності людини. Інакше кажучи, якщо в мові відображена психологія цілого народу, то в мовленні відображається психологія окремої людини або групи людей. Суттєво також з цього боку і те, що хоча мовлення без засвоєння мови неможливе, остання може існувати і розвиватися відносно самостійно від окремої людини за законами, не пов’язаними ні з її психологією, ні з її поведінкою.

Як у мові, так і у мовленні чільне місце займає ЗНАЧЕННЯ СЛОВА – узагальнене відображення дійсності, яка існує зовнє і незалежно від індивідуальної свідомості. Здійснюється це за допомогою ПОНЯТТЯ, тобто слова, що відноситься не до одного предмету або явища, а до цілого їх класу. Важливо, що поняття фіксує не другорядні ознаки, а суттєві якості та властивості, притаманні предметам, явищам, що відображаються в ньому. Пояснюється це тим, що в понятті ми маємо загальнолюдський досвід, якому в значно меньшій мірі ніж окремій людині властиво помилятись відносно головного та другорядного. Слова-поняття дозволяють нам узагальнювати та поглиблювати свої знання, виходячи при цьому за межі чуттєвого пізнання. Це стає можливим завдяки тому, що поняття розвиваються за рахунок збагачення свого об’єму та змісту. Тому нове знання може входити в стару систему понять і відображатися за допомогою вже відомих слів.

Якщо ж звернути увагу на сенс поняття-слова, а не на його значення, то тут ми маємо іншу картину. Сенс слів – це індивідуальний досвід людини відносно значення слова. Тому різні люди завжди розуміють одні й ті ж слова дещо інакше, а інколи й вельми по-різному. А оскільки психологія людини є її досвід, остільки в мовленні завжди відображається психологічна особливість носія мови.

Головною функцією мовлення є те, що воно виступає інструментом мислення. Це можна побачити навіть по дії голосового апарату людини. Так, коли вона вирішує складні питання, у неї реєструється підвищена активність мовнорухового апарату. Якщо ж якимсь чином заблокувати цю активність, то наслідком цього є зниження ефективності мислення. Не випадково молодші школяри, коли вирішують завдання, роблять це вголос. Але ж залежність мислення від мовлення не можна трактувати як їх тотожність. В онтогенезі мислення має власні, незалежні від мовлення витоки і тільки з часом вони зливаються, хоча ніколи і не співпадають повністю.

Таким чином, ми мислимо за допомогою мови, використовуючи слова-поняття, і за допомогою мовлення, промовляючи ці слова.

 

ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ МОВЛЕННЯ:

 

1) Мовна діяльність пов’язана з роботою великих півкуль головного мозку. При цьому ліва півкуля є ведучою в мовній діяльності, права впливає на модуляцію голосу, тембру і т.ін.

2) Мовна аферентація йде по трьох каналах – руховому, слуховому, зоровому.

3) Мовні звуки виникають при подачі повітря із легень: у вібратори (голосові зв’язки гортані) і у щілини та отвори, які утворюються в роті при артикуляції язика і губ;

4) Мовні зони представлені декільками аналізаторами, які тісно пов’язані між собою;

5) Мовлення носить рефлекторний характер. Його мозкову структуру складають як другосигнальні зв’язки так і зв’язки першосигнальні.

 

В великих півкулях головного мозку виділяють декілька центрів, що визначають різні аспекти мовлення. Так, наприклад, у скроневій звивині лівої півкулі знаходиться центр Верніке, який пов’язаний з розумінням змісту мовлення. На процес читання впливає зоровий центр, який розміщений в потиличній долі лівої півкулі. Центр письмового мовленням знаходиться в середній лобовій звивині лівої півкулі. З гучністю вимовляння пов’язана зона, що розміщена у верхній лобовій звивині лівої півкулі.

Локальні пошкодження кори лівої півкулі головного мозку (у правшей) викликає АФАЗІЇ – порушення мовлення як системного розладу різних видів мовної діяльності. До найбільш поширених афазій відносяться:

ДИНАМІЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх і задньо-лобових відділів кори. При цій афазії порушена здатність планування мовлення, що призводить до порушення зв’язності усного та письмового мовлення, труднощами актуалізації слів, які означають дії.

ЕФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені нижчих відділів премоторної кори лівої півкулі, що призводить до порушення здатності переключення з одного слова до другого.

АФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при ураженнях нижчих відділів постцентральної кори. При цьому порушується здатність вимови слів, заміни одних звуків іншими.

СЕМАНТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені тім’яно-скронє-потиличної зони кори. При цьому порушується розуміння деяких логіко-граматичних конструкцій і здатність лічити.

СЕНСОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньої третини скронєвої звивини лівої півкулі, що порушує фонематичний слух і людина вже не здатна розуміти усне мовлення.

АКУСТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх відділів лівої скроневої зони, що призводить до порушення слухомовної пам’яті. Людині з такою афазією важко підшукувати слова і вона погано розуміє швидке мовлення.

ОПТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньонижніх відділів скроневої зони лівої півкулі, що приводить до порушень зорової пам’яті, слабкості зорових образів слов. Звідси труднощі при називанні предметів і їх зображень.

ПСИХОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ І МИСЛЕННЯ

 
 


ДУМКА Зародження думки

і її перетворення

ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ в слово

                       
 
           
 


РЕЧЕННЯ І ФРАЗИ

 
 


МОРФЕМИ І СЛОВА

 
 



Читайте також:

  1. Б. Мислення
  2. Види і форми мислення
  3. Види мислення
  4. Види мислення
  5. Види мислення
  6. Види мислення. Розвиток мислення. Поняття про інтелект.
  7. Властивості мислення
  8. Вплив нового зовнішньополітичного мислення, американо-радянського співробітництва на світові процеси
  9. Дофілософське мислення й філософія.
  10. Загальна характеристика поняття як форми мислення. Структура поняття
  11. Закономірності мислення в навчальному процесі




Переглядів: 1650

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
АБСТРАГУВАННЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ | Тема 3.3. УЯВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.