Дофілософське мислення й філософія.

Релігійний світогляд.

З надр ще не розчленованої, не диференційованої суспільної свідомості розвився релігійний світогляд. Як і міфологія, релігія звертається до фантазії й почуттів. Це можуть бути дуже високі почуття любові, віри, надії, благоговіння перед життям, буттям, світобудовою. Однак у відмінності від міфу релігія не «змішує» земне й сакральне, а найглибшим і необоротним образом розводить їх на два протилежних полюси. Творча всемогутня чинність – Бог – знаходиться над природою й поза природи. Буття Бога переживається людиною як одкровення. Як одкровення людині дано знати, що душа його безсмертна, що за смертю його чекає вічне життя й зустріч із Богом.

Релігія, релігійна свідомість і релігійне відношення людини до світу залишилися незмінними. Протягом історії людства вони, як інші утворення культури, розвивалися, здобували різноманітні форми на Сході й Заході, у різні історичні епохи. Але всіх їх поєднувало те, що в центрі будь-якого релігійного світогляду знаходиться пошук вищих цінностей, щирого шляху життя а також те, що як дані цінності, так і ведучий до них життєвий шлях переносяться не в земне, а в «вічне» життя. Всі речі і вчинки людини й навіть її помислів оцінюються, схвалюються або засуджуються по цьому вищому, абсолютному критерію.

Релігія ближче до філософії, ніж міфологія. Погляд у вічність, ціннісне сприйняття життя, пошук вищих цілей й змістів властиві всім формам свідомості. Однак є й розходження. Релігія – свідомість масова. Філософія – свідомість теоретична. Релігія не вимагає доказів, розумного обґрунтування своїх положень, істини віри вона вважає вище істин розуму. Філософія – це завжди теоретизування, завжди робота думки.

Стосовно філософського світогляду філософські світоглядні форми й історично, й логічно виявляються їх необхідною, природною підставою. Міфологічна свідомість була свідомістю глибокого, інтимного зв’язку людини й природи в епоху родового ладу. Релігійна свідомість (якщо говорити про її саму коштовну, гуманістичну сторону) була першим людським поглядом у вічність, першим усвідомленням єдності людського роду.

Взаємовідношення філософії і релігії в історії культури не було однозначним. У середині століття, коли духовна влада релігії та заснована на ній політична влада церкви над людьми була безроздільною, філософії приділялася лише роль «служниці» богослов’я. У Новий час, особливо в епоху Просвітництва (XVIII ст.), філософія заявила про свою «емансипацію» від релігії, а потім – в особі найбільш радикальних атеїстів – почала дійсну атаку на релігію та її догмати. В XIX ст. великий філософ-ідеаліст Гегель, будучи сам людиною помірковано-релігійних поглядів, в ієрархії форм духу релігію та філософію відніс до самих його вищих форм, але все-таки на вершину піраміди поставив понятійне мислення, тобто філософію, а релігії «присудив» друге місце.

Подібні за своїм характером з релігією проблеми пояснення світу й впливу на свідомість і поводження людей вирішує філософія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міфологічний світогляд.	\|	Специфіка філософського знання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.