Давньоіндійська філософія.

Історичні типи філософії.

Історичні типи філософії такі:

1.Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності.

2.Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження.

3.Філософія Нового часу та Просвітництва.

4.Класична німецька філософія.

5.Сучасна світова філософія (позитивізм, екзистенціалізм, психоаналіз, марксизм та ін.).

6.Філософська думка в Україні.

Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н. е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виник- -нення філософії були такі:

1) стрибок у розвитку виробничих сил внаслідок переходу від бронзи до заліза;

2) поява товарно-грошових відносин;

3) виникнення держави;

4) зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних установок і уявлень:

5) розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу, необхідність його логічного і абстрактного осмислення.

Спільність генези не виключає своєрідності шляхів формування систематизованого філософського знання. Філософія Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед чиновницько-бюрократична система в Китаї та кастовий устрій в Індії, які сприяли збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій. Це, в свою чергу, зумовило перевагу у світогляді східних країн релігійно-етичної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму — над матеріалізмом.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршанинестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в перекладі з санскриту означає «знання») — це збірник текстів на честь богів. До складу даршан астиків входили такі школи,, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшеши-ка, миманса. До складу даршан нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.

Тіло — це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив'язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі). Закон необхідності (карма) змушує душу щоразу після смерті тіла переселятися до іншого тіла, і душа людини завжди входить в оболонку, котра залежить від діянь її у минулому житті. Потік цих перевтілень (самсара) триває нескінченно довго. Якщо ж людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв'язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом.

Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддизму був Сіддхартха ізроду Гаутами. Сіддхартха, він же Шак'я-Муні, майбутній Будда, народився у сім'ї вельможного князя Шуддходані. Він навчався у брахманських учителів і у віці 29 років покинув палац, щоб жити аскетом. Шляхом внутрішнього споглядання прозрів і пізнав вічні істини:

1) Життя — це страждання.

2) Страждання має свою причину.

3) Корінь страждання — жадоба до життя.

4) Шлях виходу із страждання має 8 ступенів самовдосконалення, кінцевою метою якого є стан вічного блаженства — «нірвана».

З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів -- «дхарм». На основі староіндійських уявлень про переселення душ буддизм висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм.

Нові комбінації дхарм визначаються кармою - - сумою всіх гріхів і добрих справ у попередньому переродженні. Ідеалом, за вченням буддизму, є досягнення нірвани — повного завершення процесу перероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя. У цьому вченні вперше чітко виражено ідею про розвиток людини, її безперервне вдосконалення.

Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми - «носії своєї ознаки - частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми - це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає породження нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись і перероджуючись. Було розроблено кілька класифікацій дхарм-елементів. Ранній буддизм вже знав про поділ буття на виявлене — сансара і буття невияв-лене — нірвану. Перебуваючи у вічній круговерті, виявлене буття пов'язане з стражданням. До звільнення з цього стану веде шлях пізнання - восьмичленний шлях морального поділу. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів.

Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу. Проблема людини. Буддизм заперечував існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечували існування і окремого атмана поза п'ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічні і матеріальні якості. Ці п'ять елементів такі: свідомість, уява; почуття; кармічні сили; матеріальна оболонка людської особистості.

У цій схемі немає місця жодному низькому началу. Людська особистість, як і все у світі, підкоряється закону причини і наслідку, вираженому в 12-членній формулі причинного зародження. Окремішнє людське життя - це результат попередніх існувань. Свідомість, протікаючи через індивідуальний потік — земне життя, через проміжний етап і наступний за цим стан нового переродження, кожної секунди змінює свій зміст.

Це вічне становлення в староіндійській філософії прирівнюється до полум'я свічки, коли перебіг спалахування і згасання є безперервним і створює враження сталості. Наближення до буття не виявленого, до нірвани порівнюються із затуханням вогню, але цей вогонь ніколи не зникає, він переходить у інший стан. Буддистам, як і стародавнім грекам, властиве стихійно-діалектичне мислення.

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і стихійно-матеріалістичне вчення — чарвака, однією з форм цього вчення є локаята, яку іноді ототожнюють з чарвакою.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, Ідо існує в світі, матерію. За основу світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь, повітря. Звідси походить назва школи («чар» -чотири, «вак» — слово). В теорії пізнання істинним чарвака вважає тільки те, що дається людині у відчутті. Особливістю учення чарваків є розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла — ілюзорні, створені людською уявою. За вченням чарваків, реальними є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Спростовуючи необхідність аскетичного способу життя, яке запроваджували інші індійські релігійні системи, чарваки утверджують єдину мету людського буття — одержання насолоди. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основне питання, методи і функції філософії.	\|	Філософія стародавнього Китаю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.