Давньоіндійська філософія

Історичні типи філософії

Історія філософії як наука та принципи її періодизації

Тема 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Філософію можна краще зрозуміти якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи періодизації. В їх основі лежить розуміння того, що єдиний історико-філософський процес водночас поєднує в собі різноманітні .вчення, школи, напрями, відмінність між якими визначається такими основними чинниками:

1) ступінь розвитку продуктивних сил, зрілість суспільних відносин;

2) ступінь розвитку загальної культури і науки;

3) світоглядні передумови та філософські джерела.

Вивчаючи історію філософії, звертаємо увагу на те, що її періодизація в цілому збігається з періодизацією загальної історії, але кожний історичний тип філософії не є прямим відображенням історії, історичного періоду, а виступає результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні філософські вчення Кожний історичний етап у розвитку філософії має свої особливості, і ці особливості випливають із вирішення центральних проблем, які постають перед філософами того чи іншого періоду, а саме: проблеми буття, пізнання, людини, її місця і ролі у суспільному житті, чому і як розвивається суспільство, природа, ставлення до природи тощо.

Такий проблемний аналіз якраз і допоможе визначити історичні типи та своєрідність філософської думки різних народів в різні періоди історії.

І. Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності.

2. Філософія Середньовіччя Філософія Відродження.

З. Філософія Нового часу та Просвітництва.

4. Класична німецька філософія.

5. Сучасна світова філософія (позитивізм, екзистенціалізм, психоаналіз та ін.).

6. Філософська думка України.

Перші філософські школи і течії виникають у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст. до. н. е. в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї та Греції. Передмови виникнення філософії були такі:

1. стрибок у розвитку виробничих сил внаслідок переходу від бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових відносин;

3. виникнення держави,

4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних установок;

5. розвиток науки, накопичення емпіричного матеріалу. Необхідність його логічного і абстрактного осмислення.

Спільність ґенези не включає своєрідності шляхів формування систематизованого філософського знання. Філософія Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю має ряд особливостей, які визначуються спеції кою розвитку суспільних відносин цих держав, і це насамперед чиновницько-бюрократична система в Китаї та кастовий устрій в Індії, які сприяли збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій. Це, в свою чергу, обумовило перевагу у світогляді східних країн релігійно-етичної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму над матеріалізмом.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих "дашанах". Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. "Веда" (в перекладі з індійського "знання") - це збірник текстів на честь богів. В дашан астиків входили такі школи вчення, що визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: ведан, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, шиманса. В дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм, який вважав, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу "брахмана", що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.

Тіло - це зовнішня оболонка душі /атман/. Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив’язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього і тому підкоряється закону необхідності /кармі/. Закон необхідності /карма/ змушує душу щоразу після смерті тіла переселятися до іншого тіла, і душа людини завжди входить в таку оболонку, котра залежить від діянь її у минулому житті. Потік 'цих перевтілень /самсара/ триває нескінченно довго. Якщо ж людина а може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв'язаною з цим тлінним світом, тоді і настає реалізація її тотожності з Брахманом.

В умовах утворення великої держави буддизм з його антижрицькою спрямованістю захищав кастовий лад в Індії. Він був більш вигідний, ніж релігія брахманізму, яка проповідувала вчення про привілейований стан жерців. Виникнувши як опозиція кастовому ладу, буддизм виступив з вченням про рівність всіх людей в "стражданнях" і праві на спасіння. Буддизм - це одночасно і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VІ-V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. ї вельможного¢я-Муні, майбутній Будда, народився у сім¢ї Сіддхартха, він же Шак князя Щуддходані. Він вчився у брахманських вчителів і у віці 29 років покинув палац і жив аскетом. Шляхом внутрішнього споглядання прозрів і пізнав вічні істини:

1. Життя - це страждання.

2. Страждання має свою причину.

3. Корінь страждання - жадоба до життя.

4. Шляхів виходу із страждання - 8.

З точки зору буддизму світ - це єдиний потік матеріальних і духовних елементів - "дхарм". На основі староіндійських уявлень про переселення душ буддизм висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду даної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм.

Нові комбінації дхарм визначаються кармою - сумою всіх гріхів і добрих справ у попередньому переродженні. Ідеалом, за вченням буддизму, з досягнення нірвани - повного закінчення процесу перероджень і позбавлення таким чином страждань, котрі складають суть життя. В цьому вченні вперше чітко виражено ідею про розвиток людини, її безперервне вдосконалення.

Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми - "носії своєї ознаки - частинки у або елементи". За вченням буддистів, дхарми - це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини, вони проникають у всі явища психічного і матеріального світів і перебувають в русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожен рух означає породження нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись і перероджуючись. Було розроблено декілька класифікацій дхарм-елементів. Ранній буддизм вже знав про поділ буття на виявлене - сансара, і буття невиявлене - нірвану. Перебуваючи у вічній круговерті, виявлене буття пов'язане зі стражданням. До звільнення з цього стану веде шлях пізнання - восьмичленний шлях морального поділу. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів.

Вчення про пізнання. Це вчення пов'язане із суб'єктивно-ідеалістичним методом йогічного споглядання.

В теорії пізнання у буддистів усувається різниця між чуттєвою та розумовою формами і пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів служить основним засобом пізнання навколишнього світу. Проблема людини. Буддизм заперечував існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечували існування і окремого атмана поза 5-ма групами елементів, які складають людську особистість, її психічні і матеріальні якості. Ці п'ять елементів такі: свідомість; уява; почуття; кармічні сили; матеріальна оболонка людської особистості.

В цій схемі немає місця жодному низькому, вічному початку. Людська особистість, як і все у світі, підкоряється закону причини і наслідку, вираженому в 12-членній формулі причинного зародження. Дане людське життя - це результат попередніх існувань. Свідомість, протікаючи через індивідуальний потік - земне життя, через проміжний етап і наступний за цим стан нового переродження, кожної секунди змінює свій зміст.
Це вічне становлення в староіндійській філософії прирівнюється до полум'я свічки, якій процес спалахування і загасання тече безперервно і створює враження сталості. Наближення до буття не виявленого, до нірвани порівнюються із затухання вогню, але цей вогонь ніколи не зникає, він переходить у інший стан. Буддистам, як і стародавнім грекам, властиве стихійно-діалектичне числення.

Поряд з ідеалістичних напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і стихійно-матеріалістичне вчення - чарвака, Однією з фори цього вчення локаята, яку іноді ототожнюють з чарвакою.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. В основі світу визнає наявність чотирьох елементів: землі, води, вогню, повітря. Звідси походить назва школи /"чар" - чотири» "рак" - слово/. В теорії пізнання істинним вважає тільки те, що дасться людині у відчутті. Особливістю учення чарваків є розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла ілюзорні, створені людською уявою. За вченням чарваків, реальними б тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Спростовуючи необхідність аскетичного способу життя яке запроваджували інші індійські релігійні системи, чарваки утверджують єдину мету людського буття - одержання насолоди. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.