Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Новітня українська філософія.

Михайло Грушевський – видатний політичний діяч та вчений. В основу методології дослідження історичного процесу поклав метод індукції на базі теорії факторів – біологічного, економічного, психічного. Суб`єктом історичного процесу вважав народ як національну індивідуальність і національну цілісність. Предмет історичного дослідження – народ. Глибинні фактори людської життєдіяльності визначають смисл історії народу і видатної особи. Потреба у національному самовизначенні зумовлює характер міжнаціональних відносин: вони мусять будуватися на принципах свободи і суверенітету кожного народу. Кожний народ має свою історію. Виходячи з цієї історіософської концепції, М. Грушевський виробляв концепцію українського народу, що об`єднаний у національну цілісність психофізичними та культурними факторами. Однодумцем М. Грушевського був Володимир Винниченко.

Серед неопублікованих творів В.Винниченко особливий інтерес становить трактат «Конкордизм», де викладена філософія щастя. В.Винниченко вважає: щастя – тривала, стійка радість життя, стан, коли людина досягає злагоди та рівноваги між різними цінностями – багатством, славою, любов`ю, розумом тощо. Щастя передбачає узгодженість елементів буття. Головною перешкодою на шляху до щастя є розладженість елементів буття, бо це призводить до соціально-економічної нерівності, заснованій на приватній власності або на державній – як в СРСР. Для досягнення щастя необхідно встановити колективну власність і суспільний лад колекторатії шляхом морального удосконалення особи суспільства. Тим самим буде подоланою гіпертрофія егоїзму – основа нерівності, породжена біологічними, геофізичними передумовами, що супроводжують людину з її народження та розвитку і закріплюються релігією. Гіпертрофії егоїзму протиставляється етика конкордизму, що веде до рівності та узгодженості фізичних і психічних сил людського організму індивідуального, колективного, до утвердження рівності між людьми, рівності з усіма живими істотами на Землі і всією навколишньою природо. В.Винниченко стверджує ідеали свободи, демократії, гарантом яких є економічна колекторатія, Світова Економічна Федерація. У світогляді В.Винниченка чітко виявився гуманізм української ментальності.

Наприкінці XIX – початку XX ст. вітчизяну думку репрезентують представники новітньої філософії – М.Бердяєв, Л. Шестов, В. Зеньковський та ін. цей напрям був певною реакцією на натуралістично-позитивістську експансію в філософії. Представники екзистенційно-романтичної філософії в поширенні наукових знань вбачали приклади зростаючого трагізму й абсурдності буття людини.

У цей час розпочинає свою діяльність один з геніальних учених і філософів В.І. Вернадський - засновник вчення про біосферу та ноосферу. Головними працями, що репрезентують його філософські погляди, стали «Наукова думка як планетарне явище», «Хімічна побудова біосфери Землі та її оточення» та ін.

У цих та інших працях В. Вернадський ставить перед собою та вирішує проблему сучасного природознавства й філософії: причини виникнення та розвитку живої матерії, роль живої речовини на Землі та в Космосі. Ця проблема безпосередньо торкається людини та суспільства загалом , адже людина є органічною частиною живого, своєрідним поєднанням живої й неживої природи.

Умовами становлення сучасної філософії ноосфери з можливістю подальшого виконання її інтегративної функції стають: єдність усього людства, трансформація засобів зв`язку та обміну, відкриття нових джерел енергії, свобода наукового пошуку, підвищення матеріального рівня життя, рівність людей всіх рас і релігій. Припинення війн як засобу вирішення конфліктів.

В. Вернадський, незважаючи на його критичне ставлення до філософії, був тонким знавцем історії світової філософії, понад те , він вважав , що без філософії, мистецтва, літератури абсолютно неможлива продуктивна праця вченого. Філософія є тим продуктивним полем , де вільно формулюються різноманітні наукові проблеми, ідеї теоретичні узагальнення, без яких немислимі наука й наукова праця окремого вченого.

Суперечності суспільного життя Радянської країни відбилися в культурі України ідеями революційної романтики та розчаруваннями. Високий злет культури та філософської думки, всього духовного життя 20-х років продемонстрував прагнення українського народу до свободи й щастя. У 1925 р. створюється Вільна академія пролетарської літератури – ВАПЛІТЕ. Процеси реформації відбуваються в музиці, образотворчому мистецтві, кіномистецтві, архітектурі, науці, народній освіті. Процес українізації охопив усі сфери суспільного життя. Зростає мережа україномовних шкіл, створюється національна Академія наук. Філософія 20-х років ознаменована новими творами видатних учених України. Історик Дмитро Багалій видає фундаментальну працю про Г. Сковороду, етнограф Михайло Сумцов публікує монографію з історії філософської думки в Україні. Проблеми соціальної філософії досліджують філософи Яків Білик, Василь Бойко, Євген Гірчак та інші; до історії вітчизняної філософії звертаються в своїх працях Наум Білярчик, Семен Семковський, Володимир Беркович, Андрій Бервицький. Все це дозволяє говорити про творче піднесення філософської думки. Проте з середини 30-х років розгортаються репресії, що знищили значну частину філософських кадрів, загальмували розвиток філософії.

З відлигою, що наступила у другій половині 50-х рр. ХХ ст., після смерті Й.Сталіна, пов`язане відродження філософської думки в Україні, що збіглося з приїздом у 1958 р. до Києва з Москви росіянина Павла Копніна – талановитого вченого, видатного організатора науки, який очолив кафедру філософії Київського політехнічного інституту. Навколо П. Копніна гуртується творча інтелігенція: Ігор Бичко, Сергій Кримський, Мирослав Попович та багато ін. Київське десятиліття у творчості П.Копніна, присвячене проблемам логіки, теорії пізнання, методології науки вельми плідне.

Тоді ж відбувся принципово новий і важливий антропологічний поворот в філософії: П.Копнін спрямував філософів не на вивчення незалежних від людини об`єктивних законів природи та суспільства, а на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в процесі осмислення світу, на прагнення осягнути природу наукового знання в контексті сукупного людського досвіду. Сформувався плодотворний філософський напрямок: світоглядно-гуманістична проблематика, питання філософії культури, дослідження яких продовжено українськими філософами 70-80-х рр.. Тоді ж відокремився й інший напрямок, пов`язаний з історико-філософськими дослідженнями, осмисленням проблем людського буття. Школа філософа Володимира Шинкарука досліджує проблеми діалектики, логіки та теорії пізнання, спираючись на німецьку класичну філософію. Велика група філософів – Микола Тарасенко, Олександр Яценко, Олексій Плахотний, Ігор Бичко та інші зосередили увагу на проблемах людського буття. Значна група філософів працює над питаннями історії філософії України. У 90-ті рр. пріоритет надається філософським дослідженням, присвяченим історії України та її культури, актуальним питанням становлення незалежної суверенної Української держави.

Українська філософія – це особливе оригінальне явище у філософській культурі сучасного світу. Українська філософія була спрямована на вирішення практичних етико – моральних проблем людського існування.


Читайте також:

  1. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  2. Антична філософія.
  3. Антична філософія.
  4. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
  5. Всеукраїнська школа волонтерів
  6. Давньоіндійська філософія.
  7. Дофілософське мислення й філософія.
  8. Елліністична філософія.
  9. З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.
  10. Західна некласична філософія.
  11. Західно-Українська Народна Республіка
  12. Західноукраїнська Народна республіка




Переглядів: 2106

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Українська філософія другої половини XIX ст. | Загальна характеристика сучасної світової філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.