Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки

 

Найчисленнішим шаром споконвічної (успадкованої, корінної) лексики є власне українські слова, що виникли в період становлення та розвитку української мови. За обсягом і семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим пластом корінної лексики нашої мови. Ці слова можуть бути різного походження і різної давності, але закріпилися в українській мові в період її формування та розвитку. Ця лексика виражає специфіку української мови на лексичному рівні в зіставленні з іншими слов’янськими мовами.

До складу власне української лексики належать слова, що означають місцевість: вибалок, гай; час: щодня, година, щогодини; відносини між людьми, суспільні явища: рада, громадянин, урядовець, панування, володар, глитай; явища природи: кисень, повітря; побут, страви: очіпок, клуня, сніданок, вареники, галушки, паляниця; назви тварин: курка, лоша, качка, каченя, курча, цуценя; назви ознак, якостей, процесів: коханий, яскравий, чарівний, гартувати, лаятися. Крім того, за словами Л. Булаховського, виразними індивідуальними рисами української мови виступають численні й різноманітні слова, що називають ознаку дії, стану: осторонь, наздогад, слідком, біжком, вистрибом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, знестяму, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, позаторік, вряди-годи та інші.

Власне українські слова відрізняються деякими фонетичними та словотвірними ознаками. Основні фонетичні особливості власне українських слів такі:

1) ненаголошені [у], [і] на початку слова перед приголосними, після голосних можуть змінюватися на [Ў] та [ĭ] нескладотворчі: [ходи′5Ў], [воЎк], [краĭ];

2) перед початковим голосним [о], [у] у словах можуть з’являтися приставні приголосні [й], [г], [в]: ягня [йагн′а] (< агне), горіх (< оріх), гострий (< острий), вітчизна (< отчизна), вухо (< ухо);

3) при зміні слова етимологічні звуки [о], [е] чергуються з [і] в новоутворених закритих складах: віз (< возъ)воза, піч (< печь)печі. Не чергується той [і] з [о], [е], який утворився з старого Ђ: дід (дЂдъ) – діда, ліс (лЂсь) – лісу;

4) наявність глоткового [г]: (голова, гора) та африкат [дж], [дз]: джерело, дзиґа;

5) у кінці слова і складу дзвінкі приголосні не оглушуються [д′ід], [н′іж], [н′і /жка], [гладки /й];

6) перед голосними [е], [и] м’які приголосні стверділи: село, сила, дитина, риба; а перед [і] та [а], [е], [у] (на письмі букви я, ю, є) залишилися м’якими або пом’якшеними: лід, діти, синє, ряд, люди;

7) губні, шиплячі та [г], [к], [х] в кінці слова завжди тверді;

8) у ряді слів є подовжена вимова приголосних звуків, які реалізують двіз двох однакові фонеми (друга з них виникла внаслідок асиміляції [j] до м’якого приголосного: знание > знанье > [знанjе] > знанне > знання) або дві різні фонеми, між якими відбулись асимілятивні процеси: смієшся [с′м′ійес′:а].

Словотвірні особливості виявляються у наявності суфіксів, властивих тільки українській мові:

1) суфікс –ин- , за допомогою якого утворюються слова із значенням одиничності (зернина, соломина), абстрактного поняття (біганина), неофіційної адміністративно-територіальної назви (Київщина);

2) суфікси -ець, -янин, що утворюють слова – назви осіб за місцем мешкання: полтавець, киянин;

3) суфікси -ач, -ій, за допомогою яких утворюються назви людей за професією: викладач, сіяч, оглядач, завідувач, водій;

4) суфікс -арк(а), -ак, що утворюють слова – назви знарядь праці: косарка, держак, сіряк;

5) суфікси -иськ(о), -ус(а), -юр(а), -юг(а), -омах(а), що використовуються для утворення слів із значенням збільшеності, згрубілості: хлопчисько, козарлюга, грудомаха;

6) суфікси -ець-, -ик-, -ичок-, -ен(я), -енят(а), -атк(о), -очк(о), -ус(я), -усь-, -унь(о), -есеньк-, -ісіньк-, за допомогою яких утворюються слова зі значенням зменшеності, здрібнілості, пестливості: хлопчик, коник, каченя, ягнятко, дитяточко, Олюся, дідусь;

7) суфікси -ш-, -іш-, що використовуються для утворення вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників: тонкийтонший, добрийдобріший, глибоко – глибше, смачно - смачніше;

8) суфікси -уч(ий), -юч(ий), -ач(ий), -л(ий), за допомогою яких утворюються активні дієприкметники: лежачий, плаваючий, посивілий;

9) суфікси -чи, -вши, за допомогою яких утворюються дієприслівники: працюючи, ходивши;

10) складні форми майбутнього часу дієслів, що утворюються з інфінітива та особових форм допоміжного дієслова имати: ходити + имуходитиму, ходити + имешходитимеш, ходити + имемоходитимемо.

 


Читайте також:

  1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  2. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
  3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
  6. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
  7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  8. Аналіз однієї ознаки
  9. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  10. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  11. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
  12. Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Ознаки радіаційного ураження




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблема існування спільносхіднослов’янських слів у складі споконвічної лексики | Запозичення з неслов’янських мов

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.