З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.

В низці великих промислових центрів України створювались без дозволу уряду профспілки. До грудня 1905 р. вони виникли у всіх великих містах. У Харкові відбулась І Всеросійська конференція профспілок. Перший в революції колективний договір робітників з підприємцями був підписаний теж у Харкові, на паровозобудівному заводі. І врешті, найбільша кількість профспілок з усіх губерній Російської імперії виникла в Херсонській губернії — 77 профспілок. Виникла нова форма влади — Ради робітничих депутатів.

Всеросійський політичний страйк восени змусив царя Миколу П видати маніфест про громадянські свободи. У маніфесті, який був виданий 17 жовтня 1905 року, цар обіцяв народам Російської імперії провести вибори до Державної думи і надати широкі політичні права громадянам країни.

Але страйк не обмежується залізницями. Він намагається перетворитись на загальний і досягає своєї мети. Страйк захоплює й Україну. 10-го жовтня розпочинається загальний страйк в Харкові, 11-го в Катеринославі, 13-го — в Кременчузі, 15-го — в Одесі, далі в Полтаві. Всюди завмирає промислове, іноді й торговельне життя. Закриваються освітні установи. До пролетарського страйку приєднуються також інтелігентські спілки. Присяжні засідателі в багатьох випадках відмовляються судити, адвокати — захищати, лікарі — лікувати. Мирові судді зачиняють камери в'язниць.

Всеросійський політичний страйк зробився господарем країни. Він вийшов за рамки професійні та місцеві і непомітно переріс в революцію. Завмирають нерви країни — залізниці. Економічне і промислове життя сходить нанівець, тому що з 10 по 16 жовтня в страйкові беруть участь всі залізниці Російської імперії. Страйкували і залізниці України. 10 і 11 жовтня застрайкували Харківська і Катеринославська залізниці, а 17-го — станція Одеса, телеграф у Харкові тощо. Загалом страйкували всі працівники залізниць в кількості три чверті мільйона душ.

Влітку ж відбулося повстання на панцернику "Потьомкін", який стояв на Одеському рейді. Восени — повстання на крейсері "Очаков" на чолі з лейтенантом П. Шмідтом.

Слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 pp. була і селянською революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянських виступів.

Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання народові політичних прав і демократичних свобод — свободи

Однак драгоманівство стало українському національному рухові у великій пригоді, формуючи політичну думку цілих поколінь української інтелігенції XIX і XX століть. З цією програмою українська інтелігенція зустріла революцію 1905 p. І лише вступ на політичну арену російського міщанства (Дума), банкротство лібералів і нечуваний ріст російського націоналізму (з 1908 р.) — нанесли першу поразку драгоманівству.

Політичною ідеологією українського руху став автономізм. Головним ідеологом цієї, все більш наростаючої течії був М. Драгоманов, а драгоманівство — тим прапором, під яким єдналися майже всі українські політичні партії аж до найновіших часів. Правда, програма М.Драгоманова мала багато хиб. Однією з найголовніших була та, що в зовнішній політиці вона ідентифікувала цілі України з цілями Росії. У внутрішній політиці драгоманівство покладало занадто великі надії на демократизацію Росії, і саме на російських лібералів. Не розумів М.Драгоманов достатньо глибоко природи національної боротьби, сподіваючись, що з падінням самодержавства скінчиться і русифікаторська політика в Україні. Подібно до "мефодіївців", М. Драгоманов не уявляв собі майбутнього України без злуки з Росією.

На думку Д. Донцова, цим роком датується нова доба в історії України. Почався процес демократизації режиму імперії, який в Україні набрав характеру націоналізації всіх форм і проявів суспільного життя. Почався просвітницький і кооперативний рух, виникали господарські організації, політичні партії, українська періодична преса. Рух став приваблювати до себе й байдужі досі нижчі верстви, став масовим. Фундамент його був закладений ще в 1900 р.

Влітку 1904 р. російська армія зазнала тяжкої поразки під Ляояном в Маньчжурії.В січні 1905 р. японці захопили Порт-Артур. Російсько-японська війна та поразка в ній Росії у поєднанні з глибокою економічною кризою і безправ'ям народу прискорили революційні події, які почалися з розстрілу робітничої демонстрації у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. Хвиля демонстрацій прокотилась і в Україні. Весь 1905 р. був роком піднесення революції.

Революція 1905-1907 pp. в Україні. Революційні настрої збільшували постійні невдачі на фронті російсько-японської війни.

Тяжке становище селянства та існування поруч нього великопоміщицьких латифундій сприяли зростанню революційних настроїв на селі. Тільки в 1900-1901 pp. в Україні було зареєстровано 670 селянських виступів. Селяни повставали, нападали на поміщицькі маєтки, палили їх, вбивали поміщиків, грабували їх майно. Знищувалися не тільки поміщицькі садиби, але й цукроварні, млини, вирубувалися ліси, оралися панські землі. Влітку 1902 р. селянськими заворушеннями були охоплені Київська, Харківська і Полтавська губернії. Агітація революційних партій ще більше заохочувала селян до виступів проти царського режиму. Осип Гермайзе згодом відзначав, що селянські заколоти літа 1902 р. в Україні були провісниками революції 1905 p., яка, в свою чергу, почалася як аграрна революція ("Нариси з історії революційного руху на Україні. Т. 1, Революційна Українська Партія (РУП).".— Книгоспілка. Б.р.).

Революційні виступи селян. На початок XX ст. селяни України вже цілих 40 років як були звільнені від панщини та економічних зобов'язань перед своїми панами. Правда, вони були вільними і від власності, від землі. Так, 32500 дворянських маєтків володіли 11 млн. десятин землі, а 3 млн. селянських дворів мали тільки 20 млн. десятин землі.

Ще більш погіршало становище робітників у зв'язку з загальноекономічною кризою на початку XX ст., коли по містах України безробітні нараховувалися десятками тисяч. Зрозуміло, що робітники реагували на це відповідними формами протесту. Почалися страйки, демонстрації, мітинги. Спочатку ці виступи були стихійними, а потім набули більш організованого характеру. Найбільшим з них перед революцією 2905-1907 pp. був загальний всеросійський страйк, який докотився в Україну аж з Баку. У липні—серпні 1903 р. він перекинувся до Одеси, Катеринослава, Києва, потім — до Миколаєва, Єлисаветграда. Страйкувало біля 200 тисяч робітників. Такого в Україні ще не було. Вперше страйкарі висунули вимоги економічного і політичного характеру. Страйк мав організований характер. Керівництво ним здійснювалося за директивами більшовицької фракції РСДРП.

P. встановив 12-годинний робочий день. Платню видавали часто продуктами, а не грошима. Умови життя робітників були жахливими.

Становище робітників. На початку XX ст. в Україні налічувалося, за одними даними — біля 1,5 млн. робітників, за іншими — понад 2,5 млн. робітників. З них п'яту частину складали неукраїнці. Закон

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дайте аналіз розвитку революційних подій на Україні в 1905-1907 рр.	\|	Висвітліть положення України в роки першої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.