Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Висвітліть положення України в роки першої світової війни.

В цілому ж метою уряду при проведенні цієї реформи було створити на селі міцне, заможне селянство як опору самодержавного режиму. До того ж, реформа сприяла розвиткові капіталізму на селі.

Столипінська реформа мала найбільше значення для селян України, тому що відповідала старим традиційним формам землеволодіння. Так, в 40 губерніях Росії на 1 січня 1916 р. з общини вийшло майже 24% господарів, а в Південній Україні ці дані становили 34,2% господарів. В Правобережній Україні на цей час з общини вийшло 50,7% господарів, в Лівобережній — 13,8%.

Цей закон був вигідний міцним селянським господарствам. Уряд надавав хуторянам через Селянський банк грошову позику, зобов'язував видавати їм кращі землі. Тільки селяни-куркулі і дехто з селян-середняків могли розгорнути велике хутірське господарство. Вони ставали новими поміщиками, які збагачувались за рахунок маси малоземельних і безземельних селян. Бідняки і більшість середняків не могли скористатися позикою, яку надавав Селянський банк, тому що за неї треба було сплачувати високий відсоток. А за невиплату боргу все майно селянина продавалось з молотка. Селяни-бідняки виділялись з общини для того, щоб продати отриману у власність землю і піти в місто найматися на фабрику робітниками.

Указ 9 листопада 1906 р. передбачав перш за все зруйнування общинного користування землею. Кожний селянин отримав право вийти з общини і виділити в особисту власність свій наділ землі. Він міг продати свій наділ, передати його у спадок. Селянин отримав право закріпити за собою розкидані ділянки, тобто ділянки, якими він користувався при общинному володінні. Він міг вимагати від сільської общини з'єднання своєї землі в одну ділянку — відруб. Нарешті, він міг виселитися з села на відведену йому землю і заснувати хутір.

Нова аграрна політика самодержавства почалась указом, виданим 9 листопада 1906 р. Однак під час революції урядові не вдалося провести його через Думу. Лише більш контрреволюційна Третя Дума затвердила указ з деякими доповненнями, і він отримав силу закону в 1910 р.

Тим не менше перейти до рішучого наступу на завоювання революції царизм ще не міг. Поряд з терором і репресіями проти революціонерів уряд продовжував політику балансування, часткових поступок і обіцянок. В квітні 1906 р. була скликана 1 Державна дума. Вибори до Думи відбувалися на підставі антидемократичного виборчого закону, опублікованого ще в грудні 1905 р. Три чверті робітників були позбавлені виборчих прав. Вибори були багатоступінчастими, фактично становими і нерівними. Дума мала не законодавчий, а узгоджувальний характер. В ній була створена Українська думська громада (УДГ), яка складалася з 45 депутатів від всіх 102 вибраних від України. її головою став адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг. Політичною платформою УДГ була боротьба за автономію України. Після розпуску першої Думи і в новій, другій Думі УДГ налічувала вже 47 осіб. Проте 3 червня 1907 р. в результаті державного перевороту другу Думу було розпущено. Ця подія ознаменувала собою поразку революції і наступ реакції. Революційні події знайшли відгук і в Західній Україні. Столипінська аграрна реформа і її наслідки в Україні. Аграрне питання було основним соціальним питанням першої російської революції. Без його вирішення, без ліквідації кріпосницьких пережитків був неможливим прогресивний розвиток країни, більша частина населення якої мешкала в селах. Царський уряд розумів, що невирішеність питання про землю в багатомільйонній селянській країні загрожує новою народною революцією. Тому уряд поставив перед собою завдання—розширити свою соціальну базу шляхом створення більш сприятливих умов для розвитку капіталізму в сільському господарстві. Аграрне законодавство 1906-1910 pp. і було спрямоване саме на досягнення цієї мети. Провідником цієї реформи був голова Ради міністрів Росії П.Столипін.

Весь 1906 рік царизм безжально мстив революціонерам. Дійсно, уряд залляв пожежу повстання морем пролетарської крові. Тільки з 9 січня 1905 р. по 27 квітня 1906 р. царський уряд забив понад 14 000 чоловік, засудив до страти понад 1000, покалічив 20 000, заарештував, ув'язнив і заслав — 70 000 чоловік. Як писав Л. Троцький, армія чистила свої рушниці, а революція ховала свої жертви.

Спад революції. Грудневе збройне повстання 1905 р. у Москві, Горлівці, Луганську та інших містах було придушено царизмом з великою жорстокістю.

Почали створюватись українські національні клуби, в Києві було засновано Українське Наукове Товариство (УНТ). До Києва ж було перенесено видання "Літературно-Наукового Вісника", основного журналу по обидва боки кордону. Сюди ж з Галичини переніс свою наукову і громадську діяльність проф. М.С.Грушевський, обраний тут за голову УНТ. В Києві ж він продовжував видання своєї монументальної "Історії України-Русі", розпочате у Львові 1898 р.

Культурно-національна робота в Україні на початку революції. В цей час по Україні, в найбільших її культурних центрах, створювались товариства "Просвіти", була організована ціла низка видавництв. Перед урядом Росії поставлена була також вимога про заснування кафедр українознавства в трьох університетах України: київському, харківському та одеському. Це домагання було підтримане не тільки студентами всіх вищих навчальних закладів України, але й широкими колами громадянства, робітників і селян. Уряд задовольнив цю вимогу.

Отже, після 9 січня 1905 р. революція довела, що вона опанувала свідомість робітничого класу. 14 червня повстанням "Потьомкіна" революція довела, що може стати матеріальною силою. Жовтневим страйком вона довела, що може дезорганізувати ворога. Нарешті, організацією Рад робітничих депутатів революція довела, що вміє створити владу.

Для України XX століття було найтрагічнішим за всю її історію. І це не перебільшення чи художній образ, а констатація факту: адже внаслідок політики геноциду, що її проводили колонізатори, внаслідок двох світових війн, чиї фронти прокотилися по Україні, та революцій українці зазнали колосальних втрат. У процентному відношенні вони близькі до рівня втрат, яких зазнали інші народи — жертви геноцидів XX ст.: білоруси, євреї, вірмени, ассірійці. Якщо ж урахувати репресії, депортації, політику денаціоналізації, то стає зрозумілим, чому нині, на початку XXI ст., українців не набагато більше, ніж на початку XX ст. І це при тому, що рівень народжуваності в Україні на початку XX ст. був одним з найвищих у світі!

 

* * *

 

Перша світова війна 1914—1918 pp. і національні революції, каталізатором яких стала Україна, відкрили у світовій історії новітню добу, що триває й нині. Вона була війною імперіалістичною, зумовленою глибокими суперечностями (економічними, політичними, військовими) між двома протилежними блоками: Антантою (Англія, Франція, Росія, ін.) та Троїстим союзом, який згодом став Четверним, або ж Центральним блоком (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія, Болгарія). Так, Росія прагнула загарбати Галичину й Буковину, знищити тут «український П'ємонт», заволодіти Стамбулом (Константинополем), узяти під одноосібний контроль протоки Босфор та Дарданелли і під звуки переможних сурм придушити революцію у власній країні. Австро-Угорщина мала схожу мету, зокрема хотіла захопити деякі території на Балканах і частину земель Правобережної України. Те, що деякі країни, наприклад Бельгія та Чорногорія, вели справедливу війну, суттєво не впливало на загальний несправедливий з обох боків характер цієї кривавої бійні. Ситуація, в якій опинилася Україна, як і деякі інші країни (зокрема Польща), була особливо тяжкою, оскільки напередодні війни українські землі перебували під владою двох ворожих одна одній імперій (Російської та Австро-Угорської). Внаслідок цього українці мусили проливати кров у абсолютно непотрібній їм війні, за чужі інтереси, та ще й воювати між собою. Крім того, до лав військ воюючих коаліцій їх було мобілізовано непропорційно більше, ніж представників інших народів. У складі російської армії воювало 3,5 млн українців, у складі австрійської — понад 300 тис.

Кілька разів наприкінці XIX — на початку XX ст. світ стояв на грані війни, але приводом до неї судилося стати вбивству ерцгерцога Франца-Фердинанда 28(15) червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Замах учинив 19-річний босняк, студент Гаврило Принцип, член нелегальної організації «Молода Боснія». Остання прагнула звільнити Боснію, анексовану в 1908 p., від австрійського панування. Це вбивство болісно сприйняли в Австро-Угорщині. За спиною змовників стояла Сербія, насамперед деякі праворадикальні офіцерські організації, а за нею — Російська імперія. Австро-Угорщина, покаравши смертю й тюремним ув'язненням організаторів замаху (Г. Принцип у зв'язку зі своїм неповноліттям був засуджений до 20 років тюремного увя'знення і невдовзі помер від туберкульозу), поставила Сербії гострий ультиматум. Сербія, спираючись на поради з Петербурга, погодилася з дев'ятьма пунктами ультиматуму, відхиливши два з них. У свою чергу, Австро-Угорщина за порадою з Берліна не погодилася укласти мир і 28(15) липня оголосила Сербії війну. Наступного дня цар Микола II підписав указ про загальну мобілізацію, який не був відкликаний, незважаючи на вимоги Німеччини. 1 серпня (19 липня) Німеччина оголосила війну Росії, а через день — її союзниці Франції. Згідно із задумом начальника німецького генштабу графа Шліффена («план Шліффена») німецькі війська не стали йти на потужні укріплення франко-німецького кордону, а обійшли їх і через територію Бельгії рушили на Париж. Після блискавичного розгрому Франції військова машина Німеччини мала бути розвернута проти Росії. У відповідь на дії Німеччини Англія оголосила їй війну. 6 серпня (24 липня) Австро-Угорщина оголосила війну Росії.

Учасники війни сподівалися, що вона буде швидкоплинною та маневреною і закінчиться за кілька місяців, максимум за рік, як переважно відбувалося у війнах XIX ст. Проте з маневреної війна поступово перейшла у виснажливу, окопну й охопила весь світ. 10 серпня 1914 р. війну Німеччині оголосила Японія, яка вирішила захопити німецькі колонії на Далекому Сході. Італія не підтримала своїх союзників, а у 1915 р. навіть виступила на боці Антанти. Зате Центральний блок підтримала Османська імперія (жовтень 1914 p.), яка розгорнула військові дії насамперед на Балканах та Закавказзі, а також Болгарія (1915 p.). Усього в цій війні взяло участь 38 держав, більшість з яких вступили в неї в останній період на боці Антанти.

Українці в ході цієї війни були розділені. Керівники українського руху, щоб не стати об'єктом додаткових репресій, мусили заявити про свою лояльність до імперій, під владою яких вони перебували.

Підросійська Україна. Симон Петлюра, член ТУП (Товариства українських поступівців) — найвпливовішої української політичної організації, що діяла в Російській імперії, виступив з гаслом підтримки у війні Російської імперії. Своїм проантантівським позиціям Петлюра ніколи не зраджував. Пізніше з участю української інтелігенції виникла низка громадських товариств і комітетів з допомоги жертвам війни (Союз міст, Земський союз, Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій). Щоправда, не всі «тупівці» були такої думки, деякі з них, зокрема Є. Чикаленко, А. Ніковський, вважали, що Росія в цій війні зазнає поразки. Щоб не допустити розколу, восени 1914 р. ТУП прийняло компромісне рішення: дотримуватися нейтралітету щодо війни та воюючих сторін.

Українці в еміграції. Найбільша за чисельністю українська громада проживала тоді в Канаді, яка була британською колонією. Переважна більшість українців походила з підавстрійської України, і тільки на цій підставі вони, незважаючи на свої запевнення в лояльності до Канади та британської корони, дискримінувалися. Чимало чоловіків-українців було заарештовано, кинуто на примусові роботи, де вони хворіли й гинули, через те що їхнє становище було гірше, ніж становище німецьких та австрійських полонених. Чимало українців мусили стати на спеціальний облік у поліції і не могли вільно пересуватися по країні. Такий стан тривав мало не до кінця 1917 р., коли внаслідок протестів з боку української громади канадський уряд змінив свою політику. Українців почали призивати на військову службу, а тих, хто походив з Російської імперії, направляли на Західний фронт; деякі з них, наприклад Пилип Коновал, були удостоєні найвищої британської відзнаки — «Хреста Вікторії». Значно більша кількість українців з Канади перебувала у складі фронтових будівельних батальйонів у Європі («канадські лісові батальйони»).

Підавстрійська Україна. 2 серпня представники трьох українських галицьких партій створили у Львові Головну Українську Раду (ГУР) на чолі з Костем Левицьким, яка заявила про свою підтримку Австро-Угорщини і поставила за мету створити українські військові формування. Галичан підтримала й частина українців-східняків, які перебували в еміграції і могли вільно, не оглядаючись на царську «охранку», висловити свою думку. У Львові виникла також «Спілка визволення України» (СВУ) (В. Дорошенко, Д. Донцов та ін. емігранти-східняки), яка закликала українців стати у цій війні на боці Австро-Угорщини. У травні 1915 р. представники СВУ разом з представниками Західної України заснували у Відні Загальну Українську Раду — координаційний орган, який прагнув до створення самостійної держави у Східній Україні й автономії для українців у межах Австро-Угорщини. До речі, таким самим шляхом ішли представники південнослов'янських народів, але вони орієнтувалися на Антанту.

Вже 2 серпня з ініціативи ГУР почали формувати Легіон українських січових стрільців (УСС, «усуси») — українські військові підрозділи в австрійській армії. Надії ГУР на цей легіон базувалися на достатніх підставах. Австро-Угорщина на відміну від Росії проводила набагато ліберальнішу політику щодо українців. Тут дозволялася діяльність політичних партій та організацій, спортивних організацій, діяли школи з українською мовою навчання, виходили українською мовою газети та журнали. В разі перемоги країн Центрального блоку можна було б розраховувати на значне розширення автономії, в разі поразки чи розпаду імперії — на створення незалежної Української держави. Українські військові частини в будь-якому випадку стали б опорою народу в його національно-визвольній боротьбі. Аналогічним шляхом ішли не лише українці, а й поляки, чехи, котрі створили національні частини, що відіграли важливу роль у творенні їхніх незалежних держав.

Отже, вперше в новітній історії було сформовано українські військові частини, причому українська молодь, у тому числі й жінки, йшла до Легіону «усусів» добровільно, охоплена патріотичним прагненням вибороти незалежну Українську державу. Пізніше «усуси» справді зроблять важливий внесок у національно-визвольну боротьбу українського народу 1918—1921 pp. Саме з їхнього середовища вийшла ціла когорта борців за волю України. Досить назвати такі імена як Ольга Басараб, Софія Галечко, Олена Степанів, Дмитро Вітковський, Роман Дашкевич, Андрій Мельник та ін. «Усуси» відзначилися вже в 1914—1915 pp., особливо під час боїв у Карпатах, насамперед за гору Маківку (травень 1915 р.). У середовищі «усусів» було складено багато популярних патріотичних пісень, які часто звучать і в наш час.


Читайте також:

  1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
  2. А/. Верховна Рада України.
  3. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  4. Аграрні закони України
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  8. Адміністрація Президента України
  9. Адреси бібліотек України
  10. Акти Верховної Ради України
  11. Акти Кабінету Міністрів України
  12. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів. | Проаналізуйте діяльність Центральної Ради та причини її поразки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.