Проаналізуйте діяльність Центральної Ради та причини її поразки.

Діяльність Центральної Ради (ЦР) була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, що входили до Ради, якийсь час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно відрізнявся. Це з часом послабляло вплив ЦР на працюючі верстви українського населення, що, підтримуючи гасла національного визволення, очікувало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення соціально-економічних проблем. У ЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Повноваження Центральної Ради (ЦР) були підтверджені на Українському національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). ЦР висунула вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію України в складі Росії. 10 червня 1917 р. ЦР проти волі Тимчасового уряду видала І Універсал, в якому проголошувалась автономія України в складі Росії.
15 червня 1917 р. Комітет (Мала рада) ЦР утворив перший український уряд – Генеральний секретаріат, до складу якого ввійшли представники УСДРП, ТУП та есери. Головою Генерального секретаріату обрали В. Винниченка – відомого українського письменника, члена ЦК УСДРП.

Важке становище в країні, що погіршувалося з кожним днем, змусило Тимчасовий уряд шукати угоду з Центральною Радою. У результаті переговорів було досягнуто компромісу. Тимчасовий уряд визнав Генеральний секретаріат вищим органом влади в Україні. Склад його затверджувався урядом при узгодженні з ЦР. Однак питання про національно-політичний устрій України та розв’язання аграрного питання відкладалися до Всеросійських Установчих зборів.

3 липня 1917 р. Центральна Рада (ЦР) проголосила ІІ Універсал, в якому заявила про свою згоду очікувати законодавчого утвердження автономії України Всеросійськими зборами, вибори до яких мали відбутися наприкінці 1917 р.

Жовтневий переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна Рада (ЦР) засудила повстання в Петрограді й визнала неприпустимим перехід влади до рук Рад. 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, в якому Україна в межах 9 українських губерній проголошувалася Народною Республікою (УНР) у складі «Федерації рівних і вільних народів». Згідно з ІІІ Універсалом, передбачалися: ліквідація поміщицької власності на землю, яка повинна була перейти до рук селян без викупу; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; заходи для зміцнення й поширення місцевого самоврядування; скасування страти; забезпечення демократичних прав і свобод; слова, преси, віросповідання, зборів, спілок, страйків, недоторканість особи, житла; правозастосування національних мов, надання всім народностям національно-персональної автономії; 27 грудня 1917 р. – вибори до Українських Установчих зборів.

Таким чином, були викладені конституційні основи держави, хоча вона й залишилася у федеративному зв’язку з Росією. ЦР звернулася до всіх народів Росії з пропозицією створювати соціалістичні республіки, які були б об’єднані у федерації демократичних держав.

У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу в Україні. На виборах до Установчих зборів українські партії одержали до 70% голосів, більшовики – всього близько 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Раднарком на чолі з В. Леніним, закрило кордон з Радянською Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію України військові з’єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття.

У цих умовах, за кілька днів до поразки, Центральна Рада прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 11 (24) січня 1918 р. опублікувала свій IV Універсал про повну незалежність Української Народної Республіки та розрив усіх зв’язків з більшовицькою Росією.

Запізнілість цих заходів, а також відсутність серйозних збройних сил і дієздатного адміністративного апарату, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального секретаріату призвели до поразки Центральної Ради й проголошеної нею УНР.

Найвищий орган влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді. 3-4 березня 1917 р. Київ створено Центральну Раду.
Склад:
1) українські соціалісти;
2) представники:
а) робітничих;
б) солдатських;
в) студентських;
г) профспілок;
д) кооперативів;
г) духовенства;

7 березня – Головою Ради обрано М. Грушевського.
6-8 квітня 1917 р. Всеукраїнський національний з’їзд 600 представників.
Обрано новий склад ЦР із 115 чоловік. Голова Ради – М. Грушевський. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб. З’їзд санкціонував майбутнє поновлення ЦФ делегатами від робітників, селян, солдатів.

Падіння Української Центральної Ради спричинили:

— розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів;

— політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції;

— утопізм соціально-економічного законодавства, особливо в аграрній сфері;

— відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів;

— однобока орієнтація на російську соціал-демократію, що переростала в більшовизм радикального типу, і на федеративний союз з Росією;

— невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.;

— запізніле усвідомлення лідерами УЦР необхідності сильної виконавчої влади;

— анархічні тенденції українського менталітету, непідготовленість мас до самостійного національно-державного життя; вірус деморалізації та апатії, що охопив значну частину суспільства, політична культура якого була розвинута надто слабко, залишаючись глибоко патріархальною;

— небажання і невміння створити регулярні збройні сили, інші силові відомства у державі:

— ідейна, матеріальна, психологічна неготовність національно-демократичних сил до побудови основ державності; орієнтація на стратегію руйнування старого ладу, розуміння демократії як нічим не обмеженого народовладдя, що плодило охлократичні тенденції в суспільстві;

— незацікавленість сусідніх з УНР держав в існуванні незалежного, сильного українського державного організму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Висвітліть положення України в роки першої світової війни.	\|	Історія України та історія української культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.