Види мислення. Розвиток мислення. Поняття про інтелект.

Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення, у психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, перетворенні ситуації в план образів. Властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їх властивостей. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять образами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення в учнів.

Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, отже, я існую". Цими словами вчений підкреслює провідну роль у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

Наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі.

Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття Періодичної системи Менделєєва, математичних (філософських) законів. У теоретичному мисленні має місце узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному – чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння.

Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Воно інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези.

На підставі трьох ознак – часу перебігу процесу, структурності (чіткий поділ на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості) – виокремлюють інтуїтивне та аналітичне мислення. Аналітичне мислення – це вид мислення, розгорнутого у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, – згорнуте у часі, в ньому відсутній поділ на етапи, воно мало представлене у свідомості.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення, спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Дітям дошкільного віку властиве егоцентричне мислення. Характерна його ознака – неспроможність поставити себе на позицію інших.

Вирізняють продуктивне (творче) і репродуктивне мислення за ступенем новизни продукту, який отримує суб'єкт пізнання. Дослідниця вважає, що мислення як процес узагальненого й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на здобуття нових знань. Проте у ньому в діалектичній єдності переплетені продуктивні й репродуктивні компоненти. Репродуктивне мислення – це вид мислення, який забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання. Незважаючи на це репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності. У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості і дістають вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх перенесення в нові умови, в самостійному оперуванні ними.

Мисленнєва діяльність характеризується індивідуально-психологічними відмінностями, що впливають на перебіг мисленнєвої діяльності: глибиною, широтою, гнучкістю, самостійністю, швидкістю, послідовністю тощо. їх називають якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Поверховість розуму – протилежна якість, що виявляється у вирізнені поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились умови і попередній вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою.

Стійкість розуму – це якість, яка виражається у постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об'єкта. Нестійкість означає необґрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її. особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку.Неусвідомленість мислення виявляється у тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити правильність його, яких допущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення і довести правильність його. Стикаючись із труднощами в цьому процесі, суб'єкт виявляє чутливість до підказок, за незначної допомоги відносно легко розв'язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми.

Навіюваність це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів доведення їх тощо.

Розвиток мислення. Генетичними ступенями інтелектуального розвитку е наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне мислення. У кінці першого року життя дитини з'являються перші прояви мислення у наочно-дійовій формі. Основними ознаками цього мислення є елементарний аналіз, знаходження ситуаційно важливих зв'язків між предметами, які відбуваються за участю практичних дій, та нездатність до суттєвих абстрагувань і узагальнень.

З удосконаленням сприймань та оволодінням активним мовленням уявлення у дітей збагачуються. Ними вони й оперують, виявляючи наочно-образне мислення.

З розвитком активного мовлення посилюється його вплив на розвиток сприймань, уявлень, символічної пам'яті і мислення. З шкільних років діти вчаться мислити поняттями, символікою, що свідчить про розвиток словесно-логічного мислення.

Поява цих інтелектуальних сходинок не має чітко окреслених меж. З'являються вони послідовно, але з появою кожного нового виду мислення попередні не припиняють свого розвитку. Вони розвиваються впродовж онтогенезу людини. Під впливом спрямованості особистості, її основних видів діяльності окремі види мислення набувають значення особистісних характеристик.

Якщо взяти до уваги оволодіння дитиною мовленням та його зв'язок з мисленням, можна в онтогенезі мислення виділити такі його види, як понятійне і допонятійне.

Допонятійне мислення обмежене власним сприйманням. Для нього характерний егоцентризм як невміння відмовитися від своїх поглядів, залежних від власних сприймань, і зрозуміти позиції інших. Егоцентризм у мисленні зумовлює нечутливість до суперечностей, синкретизм (злитість), трансдукцію (перехід від часткового до часткового, випускаючи загальне), відсутність уявлення про збереження кількості. Понятійне мислення з’являється не зразу, а проходить 5 вікових етапи.

Для активізації мисленнєвого процесу використовують «мозковий штурм» (синетика із використання прийомів аналогій) при вироблені ідей чи рішень. Для активізації пошуку використовують метод фокальних об’єктів, який полягає в перенесені ознак випадкових об’єктів на об’єкт уваги. А також метод морфологічного аналізу, коли спочатку виділяють головні характеристики об’єкта, а потім до кожної з них добирають варіант.

Сприяє інтенсифікації пошуку і метод контрольних запитань, який передбачає використання з цією метою сприску навідних запитань.

Поняття про інтелект. В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. розуміння, розум) позначають відносно стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до уміння, до пізнання, з індивідуальними особливостями орієнтування в ситуації, з когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обставин життя. Більшість психологів вирізняють три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що піддається тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи у виявах інтелекту в поведінці такі характеристики, як оперування абстракціями, здатність навчатися, адаптуватися до обставин тощо, називають його загальною здатністю до переробки інформації.

Структура інтелекту складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності. Виходячи з цих трьох вимірів, була створена кубічна модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначається за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.

Спираючись на структурно-інтегративний підхід, визначають, що інтелект – це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається.

Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснюється на основі співвіднесення реального хронологічного віку дитини з її "розумовим віком". Показник розвитку інтелекту – "коефіцієнт інтелектуальності" (скорочено ІQ) знаходять за формулою:

Середнє значення 10 відповідає 100 балам, найнижче може наближатися до 0, а найвище – 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення – 16 балів в кожну сторону. У кожного третього землянина показник 10 становить від 84 до 100 балів і така ж частина (34 %) має показник 10 від 100 до 116 балів. Решта людей становлять дві крайні групи (у кожній по 16 %) –• з низьким (10—84 бали) і високим (116—180) інтелектом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.