Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Дмитро Павличко

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (*28 вересня 1929, Стопчатів на Івано-Франківщині) — український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.

У 1953 р. вийшла перша збірка Д. Павличка «Любов і ненависть».

Є в творчому доробку Д. Павличка і твори, написані для дітей: поема-казка «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина» та інші, які приваблюють читачів щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються досить глибокі та важливі думки.

Дітям дошкільного й молодшого шкільного віку давно вже полюбилися Павличкові поезії, що друкувалися в журналі «Барвінок», у календарі «Дванадцять місяців», виходили окремими книжками. Це і казка-поема «Золоторогий олень» (1970), збірки віршів «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі?» (1973), «Обруч» (1974). Старшим школярам добре відомі кінофільми «Сон» та «Захар Беркут» за сценаріями поета.

 

Дмитро Білоус — поет, перекладач, літературний критик, лауреат Національної Премії ім. Т. Шевченка. Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників.

 

Друкується з 1935 р. Під час Великої Вітчизняної війни писав гуморески для радіожурналу "Сатиричний залп", друкувався в журналі "Перець", писав вірші для партизанських листівок.

Як правило, твори Дмитра Білоуса присвячені темі рідної мови, відносяться до громадянської лірики, однак у Д.Білоуса, крім глибоко розробленої цієї теми, є твори специфічні, які поясняють явища мовознавчі (походження крилатих виразів, географічних назв, етимологію слів, особливість перекладу, понятійний апарат лінгвістики).

У вірші «Диво калинове» зустрічаємо образи: «солов'ї на калині», «калинова сопілка», « мости калинові». Саме ними увиразнено образ мови

Оцінюючи поетичний доробок Д. Г. Білоуса, Кость Волинський зауважує: "Головний внесок Дмитра Білоуса в мовнобудівничу, популяризаторську справу - це його твори для дітей... Найголовніше їхнє достоїнство в тому, що твори цікаві! В досить виграненій поетичній формі розповідають про праісторію рідного краю..., викликають інтерес до своєї найдорожчої малої батьківщини, з любові до якої вкорінюється в свідомість читачеві велика любов до України, гордість за неї, її чудову мову, її історію, незрівнянний своєю високою внутрішньою культурою, працелюбністю, душевною добротою і красою український народ" [12, 64].

Не цуратися рідної мови, не забувати її - це так мало! Треба ще й плекати її, правильно користуватися нею", - стверджує Дмитро Білоус, відомий письменник, вчений, академік Академії педагогічних наук України, добрий друг та порадник дітвори та вчительства.

 

Поет проніс щиру і трепетну любов до мови і до всього рідного крізь усе своє життя. Ця любов вихлюпнулась у неповторне поетичне слово. Книги "Диво калинове", "Чари барвінкові", "За Україну молюся", "Безцінний скарб" пронизані палким бажанням автора розкрити багатство нашої мови, допомогти зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, роль у житті багатьох поколінь українців.

Свій талант Д. Білоус віддає прекрасній справі прилучення молодого читача до скарбів української мови. Його поезію, присвячену цим темам, Л. Новиченко називає "філологічною", а почасти

- і «дидактично-прикладною», В. Забаштанський - "мовознавчими" книжками, В. Лупейко

- "поетичним мовознавством" або "мовознавчою поезією ".

Творчий доробок письменника - це літературне явище, яке ще не вивчене в сучасному літературознавстві, хоча вірші з його збірок введені до шкільних підручників, є настільними книгами вчителів-словесників, а окремі фрази стали крилатими виразами .

Борис Олійник

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935р. в с. Зачепилівка на Полтавщині. 1953р., після закінчення шкільного навчання, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958р. розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Поет і журналіст, часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959) Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій «Б'ють у крицю ковалі» (1962).

 

Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.

 

Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети» — монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість»), інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), присвячений М. Рильському вірш «Пісня», автобіографічні нотатки «Про себе».

 

Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973).

 

Вражає різноманітність поетичної творчості Олійника: задушевно-ліричне слово про матір («Мати»); філософський роздум про непорушність зв'язку людини із землею («Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»); лірика, сповнена драматизму та конфліктності: «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога», ряд віршів з циклу «Коло» та ін.; публіцистичність у «Триптиху пильності» та в такому ж чілійському триптиху «На тривожній струні».

 

Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».

 

Навпаки, драматичні, гострі поезії — «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги», «Погоня... І постріл...».

 

Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність у таких творах, як «Принцип», «Про середину», «Притча про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись» та ін.

 

У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої хати до Білого дому...»

 

Найбільш відомими та значними поемами Б. Олійника є:

— поема «Сиве сонце моє», укладена із дев'яти віршів, написаних різними розмірами;

— «Дорога»;

— «Рух»;

— «Доля»;

— «Урок»;

— поема-цикл «У дзеркалі слова»;

— поема, історичний твір «Дума про місто», написана до 1500-ліття Києва.

 


Читайте також:

  1. Дмитро Вишневецький




Переглядів: 858

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Іван Драч | Євген Гуцало

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.