• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прийомна сім'я (добровільне спільне проживання і виховання у сім'ї (від 1 до 4) дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування).

Послуги дітям і молоді з функціональними обме­женнями надають і державні центри соціальних служб для молоді, які проголосили роботу з цією соціальною групою одним із пріоритетів своєї діяльності. При цен­трах (часто у співпраці з громадськими організаціями) створюють центри денного перебування дітей, служби підтримки родин, клубів спілкування, які реалізують різноманітні реабілітаційні програми.

Загалом реабілітаційні програми спрямовані на по­ліпшення стосунків у сім'ї, набуття впевненості в собі, підвищення самооцінки, зміну ставлення до себе і влас­ної ситуації, поліпшення навичок спілкування з оточен­ням і контролю симптомів захворювання, формування практичних навичок, набутих у творчих майстернях та студіях центру. Все це сприяє інтеграції людей з психі­чними розладами у суспільство, підвищення якості їх­нього життя.

Консультування клієнтів і їх родичів щодо сприй­няття захворювання, необхідності підтримуючого ліку­вання, особливостей захворювання, а також з проблем взаємин у сім'ї та в оточенні.

Спеціальні житлові будинки для ветеранів та пен­сіонерів. Функціонально вони є проміжною ланкою між стаціонарним доглядом і доглядом у громаді. Ці закла­ди працюють, як закордонні будинки компактного про­живання, але розраховані на значно більше мешканців і не орієнтовані на їх активну участь в управлінні бу­динком. Певною мірою розв'язуючи соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, вони не цілком враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та право людей по­хилого віку на інтеграцію в суспільство.

Спеціальні будинки-інтернати для громадян по­хилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медич­на установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небез­печних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно

до чинного законодавства встановлено адміністратив­ний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з ко­лишніх засуджених, які потребують побутового, медич­ного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місце­вих органів виконавчої влади переводять з інших інтер­натних установ загального типу за систематичне пору­шення громадського порядку, вживання алкоголю, ток­сичних препаратів, за бійки тощо);

геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соці-альна установа для проживання осіб з вираженими ві­ковими порушеннями психіки, підтвердженими вис­новком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я);

пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного типу підвищеної комфортності);

Особливо необхідним в Україні є створення нових державних соціальних і соціально-медичних служб для людей похилого віку: будинків компактного проживан­ня (для 12—15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період 10—15 осіб), хоспісів (служб медико-соціальної допомоги термінально хво­рим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насил­ля у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

Дорослі особи з функціональними обмеженнями за­лежно від віку і стану можуть користуватися послугами державних соціальних служб. Інвалідів дорослого віку можуть обслуговувати територіальні центри чи будинки-інтернати. Загалом, принципи функціонування системи соціального захисту в останні роки зазнали незначних змін, що передусім спричинено фінансовими обмеження­ми. Дотепер вона зорієнтована на можливості інтернат­них закладів, а не на потреби інвалідів. Однак у розвину­тих країнах проживання інваліда в стаціонарному (резидентному) закладі вважають доцільним лише за немож­ливості створення умов для його догляду на рівні грома­ди — у біологічній чи фостерній (прийомній) сім'ї або не­залежного проживання (індивідуального, групового) із соціальною підтримкою і соціальним супроводом.

Як і кілька десятиліть тому, люди із проблемами психічного захворювання перебувають у психоневро-тичних інтернатах — спеціалізованих стаціонарних ме-дико-соціальних закладах, що забезпечують їхнє по­стійне проживання, догляд і медичне обслуговування.

Останніми роками створено мережу державних реа­білітаційних закладів, зокрема Всеукраїнський та між­регіональні центри професійної реабілітації інвалідів. Оскільки реабілітація інвалідів передбачає здійснення медичних, психологічних і педагогічних заходів, необ­хідне створення державних соціальних служб, які б адаптували до українських умов європейські моделі психосоціальної консультативної допомоги індивідам з особливими потребами, членам їхніх сімей; організація роботи будинків компактного проживання, соціального житла, трудових майстерень для людей із функціональ­ними обмеженнями тощо.

На високопрофесійному рівні організовано соціаль­ну роботу з психічно хворими в заснованому у 2001 р. з ініціативи Асоціації психіатрів України Центрі меди-ко-соціальної реабілітації. Реабілітаційна допомога в ньому ґрунтується на принципах мультидисциплінар-ного підходу, дотримання якого забезпечує комплекс­ність медико-соціальної допомоги людям із психічними захворюваннями. Одним із методів надання допомоги клієнтам є індивідуальний менеджмент (ведення випадку), за якого кожен клієнт працює зі спеціалістом із ведення випадку. Спільно з клієнтом він складає індивідуальний план реабілітації та координує його виконання, залучаючи за необхідності інші служби, спеціалістів різного профілю. Реабілітаційні програми Центру допомагають людям із хронічними психічними розладами стати самостійнішими, свідоміше сприймати ранні симптоми загострення, відповідальніше ставити­ся до вживання медикаментів, активніше брати участь у соціально-трудовому житті суспільства. Послуги Цен­тру передбачають:

— навчання осіб із психічними захворюваннями на­вичок самостійного життя (свідоме вживання медика­ментів, контроль над симптомами, навички спілкуван­ня та розв'язання міжособистісних проблем);

терапію зайнятістю у творчих майстернях (ху­дожня майстерня — розпис по дереву й паперу, ліплен­ня порцелянових прикрас та ін.; швейна майстерня — шиття, в'язання, вишивка, клаптева мозаїка; комп'ю­терний клас — комп'ютерні ігри та основи комп'ютер­ної грамотності);

участь у роботі клубу проведення дозвілля (шахо­вий і музичний гуртки), спортивний клас;

Соціальний захист осіб із функціональними обме­женнями, зокрема й із психічними розладами, перед­усім орієнтується на їх соціальну адаптацію. У західних країнах з цією метою діють заклади громадської психі­атрії: центри зустрічей, кризові центри, транзиторні бу­динки (забезпечують підтримку і надають притулок, не використовуючи медичних препаратів), гуртожитки, шелтерні будинки (заклади тимчасового перебування, притулки), групи захищеного проживання, групи за ін­тересами, творчі групи і майстерні. Вони допомагають своїм клієнтам інтегруватися в суспільне життя, долати ізольованість, госпіталізм. Провідним напрямом їх ді­яльності є соціальна реабілітація (тренінги, індивідуаль­ні консультації допомагають навчитися вести господарс­тво, користуватися грошима, транспортом, телефоном, планувати вільний час тощо). В Україні створюються ли­ше модельні заклади (окремі служби, де апробовуються нові форми роботи), їх засновниками є переважно гро­мадські організації.

Дітей із функціональними обмеженнями донедавна виховували вдома або у спеціалізованих стаціонарних закладах: будинок дитини — дошкільний заклад систе­ми охорони здоров'я для медико-соціального захисту ді-тей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,

а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) — чотирьох (для хворих дітей) років; дитячий будинок-ін-тернат — соціально-медична установа для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізич­ного або розумового розвитку, які потребують сторонньо­го догляду, побутового і медичного обслуговування; спе­ціальна загальноосвітня школа, школа-інтернат — за­гальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребу­ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Така система не могла структурно і функціонально задовольнити потреби дітей і їхніх родин, що стало пе­редумовою розвитку системи нестаціонарної допомоги. Цю прогалину покликані задовольнити центри (відділен­ня) соціальної реабілітації дітей-інвалідів (центри ран­нього втручання), підпорядковані місцевим органам пра­ці та соціального захисту населення. Ці спеціальні нав­чально-виховні заклади орієнтуються у своїй роботі на навчання, виховання, реабілітацію, соціальну адаптацію та реабілітацію дітей-інвалідів з фізичними або розумови­ми вадами без відриву їх від сім'ї із залученням до участі в реабілітаційному процесі батьків, інших родичів.

Для оптимізації системи соціальної роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження, необхідні заклади тимчасового догляду, консультаційні та інформаційні центри для родин, центри підтримки родини, кризові центри, заклади фостерного догляду, будинки групового проживання (2—8 осіб), міні-гуртожитки (9—20 осіб), транзитне житло для молоді, класи інтегрованого навчан­ня при загальноосвітніх школах, навчальні центри, цен­три денної зайнятості (трудові центри), центри праце­влаштування, трудові майстерні, центри творчості тощо.

На дітей, які залишилися без батьківського піклу­вання, поширювалися такі форми опіки, як всиновлен­ня та влаштування в дитячі будинки (державні виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які потребують допомо­ги з боку держави); загальноосвітні школи-інтернати

(загальноосвітні навчальні заклади з частковим або пов­ним утриманням дітей, які потребують соціальної допо­моги за рахунок держави).

На сучасному етапі в Україні поширені такі форми опіки дітей, які залишилися без батьківського піклу­вання:

дитячий будинок сімейного типу (подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, беруть на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, по­збавлених батьківського піклування);

Проблемами молоді переймаються такі відомства і державні соціальні служби:

загальноосвітні школи і професійні училища соці­альної реабілітації (спеціальні навчально-виховні закла­ди для неповнолітніх, які потребують особливих умов ви­ховання. До них направляють осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність);

центри медико-соціальної реабілітації неповно­літніх (лікувально-реабілітаційний заклад для непов­нолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загаль­ноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабі­літації. Тут їх лікують від наркоманії, токсикоманії, ал­коголізму, здійснюють психосоціальну реабілітацію та корекцію;

молодіжний центр праці (спеціалізована госпроз­рахункова державна установа, яка займається питання­ми працевлаштування, перепідготовки та підвищення кваліфікації молоді, забезпечення її зайнятості у віль­ний від навчання час, сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері);

спеціалізовані соціальні служби підтримки сім'ї (експериментальні соціальні служби, які займаються підтримкою сімей під час кризи з високим ступенем не-задоволених потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування вдома).

Соціальна робота із сім'ями є пріоритетним завдан­ням для центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), які беруть участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями; здійснюють соціальне обслуговуван­ня дітей, молоді, сімей шляхом надання їм психологіч­них, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг; здійснюють соціальний супровід сімей, дитя­чих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них; прово­дять соціально-профілактичну роботу із запобігання правопорушень, наслідків негативних явищ у дитячо­му та молодіжному середовищі, разом з органами внут­рішніх справ, охорони здоров'я, освіти, службами у справах неповнолітніх пропагують здоровий спосіб життя; здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорсто­кості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; надають інформацію з питань працевлаштування; допо­могу в організації трудових об'єднань молоді.

Переглядів: 901