Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Одним із напрямів діяльності організації є робота з особами, які відбувають покарання у виправних закла­дах та звільнилися з місць позбавлення волі.

Програма «Домашня опіка» має на меті розширити стаціонарні послуги, які надають державні установи. Цій меті підпорядковані контакти з лікарнями, будинками престарілих, різними організаціями та установами у сфе­рі охорони здоров'я тощо. За такою програмою працюють центри у Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Соснівці, Жовкві, Бориславі, Львові, Хмельницькому, Стрию, Бродах, Коломиї, Донецьку та інших містах.

У реалізації своїх цілей «Карітас» співпрацює з ін­шими організаціями і установами, які здійснюють до­гляд, організовують своєчасне втручання лікаря, допо­могу соціальних служб і консультаційних центрів, ві­зит духівника, харчування та іншу соціальну допомогу. Тісним є її співробітництво з членами родин, лікарями, духівниками, волонтерами тощо.

Карітас» самостійно і за власною ініціативою вияв­ляє тих, хто потребує постійного стороннього догляду. Після укладення їх списків та отримання необхідних матеріалів складають плани та графіки обслуговуван­ня. З особами, яких беруть під опіку відділення «Домашня опіка», узгоджують перелік необхідних послуг, фіксуючи це відповідними угодами. Відповідно до пот­реб одних клієнтів відвідують раз чи кілька разів на тиждень, інших — щоденно. Щодня працівник відді­лення відвідує 8—10 осіб. За потреби клієнти отриму­ють ліки, гарячу їжу (з благодійної їдальні при «Карі-тасі»), медичну, соціальну допомогу та послуги від пра­цівників відділення «Домашня опіка». Медичні огляди здійснює лікар (терапевт) у співпраці з дільничними лі-карями-спеціалістами.

Домашня опіка хворих у «Карітас» як християнська турбота про людину охоплює її тілесні, духовні, соці­альні і матеріальні потреби. Послуги, зорієнтовані на особу, її життєву ситуацію, мають у своїй основі прин­цип «допоможи собі сам».

Отже, попри певні зрушення у розвитку системи со­ціальних служб в Україні, вона поки що не відповідає специфічним особливостям життя усіх вразливих груп людей. Головними її недоліками є фрагментарність, орі­єнтованість на стаціонарний догляд, відсутність ком­плексного задоволення потреб конкретних груп клієн­тів. Потребує вона і належного організаційного та пра­вового забезпечення.

Останніми роками в Україні розпочато створення системи соціальної адаптації людей, які звільнилися з місць позбавлення волі. На законодавчому рівні зна­йшла підтримку ідея створення центрів соціальної адаптації, будинків нічного або тимчасового перебуван­ня звільнених осіб. Вони можуть функціонувати за ра­хунок добровільних пожертвувань підприємств, уста­нов, організацій, релігійних об'єднань і внесків окре­мих громадян.

При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сі­мей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психоло­гічної допомоги, центри соціально-психологічної реабі­літації дітей та молоді з функціональними обмеження­ми, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пун­кти для ін'єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та поверну­лися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо.

Соціальну роботу з жінками здійснюють:

центри по роботі з жінками (державні заклади, що надають допомогу жінкам, які зазнали насилля в сім'ї або мають інші соціальні проблеми);

центри реінтеграції бездомних жінок (заклади, створені для жінок, які не мають житла, засобів для іс­нування; вони здійснюють також первинну адаптацію, проводять консультації, тренінгові заняття, допомага­ють жінкам приймати рішення щодо розв'язання влас­них проблем).

У більшості західних країн для бездомних людей функціонують спеціальні притулки (нічліжки); при­тулки, які дають змогу переночувати, випрати речі, от­римати (приготувати) сніданок; центри соціальної адап­тації для різних груп клієнтів (колишніх ув'язнених, бездомних жінок та ін.); будинки на півдорозі (транзит­не житло); спеціальні будинки, які забезпечують підтримуюче проживання; центри релігійних організацій; центри для біженців; спільнота (комуна) для спільного проживання; біржа житла; консультативні центри; центри денного перебування; служби підтримки в об­лаштуванні власного житла.

В Україні тільки почалося формування служб, покли­каних надавати послуги для бездомних. Фінансують їх місцеві органи влади, недержавні та релігійні організа­ції. Діють вони у Києві та обласних центрах. Наприклад, створений у Києві Центр соціальної адаптації жінок, які не мають визначеного місця проживання, функціонує як стаціонарний заклад, у якому жінки можуть проживати від трьох до дев'яти місяців, забезпечуються триразовим харчуванням, одягом тощо. Центр пропонує послуги ли­ше тим жінкам, які можуть взяти участь у програмах на­буття, відновлення трудових навичок, оволодіти новою професією, знайти роботу, що є найважливішим факто­ром реінтеграції. Працівники Центру допомагають клі­єнткам налагодити стосунки з родичами, отримати пси­хологічні, юридичні консультації та підтримку. Набуттю ними соціальних навичок сприяє їхня участь у груповій роботі, спеціальних тренінгах (правильного харчування та приготування їжі, оволодіння навичками спілкуван­ня, пошуку роботи і працевлаштування та ін.). Важливо, що клієнтки самі беруть участь в організації свого життя, займаються облаштуванням території, підтримують по­рядок у своїх кімнатах, чергують в їдальні, відзначають дні народження і свята.

Роль недержавних організацій у соціальному обслуговуванні

Система соціального обслуговування в Україні остан­німи роками зазнає значних змін. Чи не найважливішою з них є створення багатьох недержавних організацій, під­вищення їх активності та впливу в усіх сферах життя. На початку 2005 р. їх діяло понад 20 тисяч.

Збільшення внеску недержавних організацій у соці­альне обслуговування спричинене кризою тоталітарної держави і державної системи соціального захисту; зрос­танням недовіри громадян до існуючих державних інс­титуцій та установ; неможливістю належного виконан­ня державою взятих на себе зобов'язань і соціальних га­рантій; прагненням людей реалізувати свої інтереси та задовольнити потреби; намаганням людей знайти тих, хто має аналогічні проблеми; появою кваліфікованих фахівців із соціальної роботи, котрі намагаються впро­вадити інноваційні моделі практики, що відрізняються від традиційно поширених у державних службах.

Стримуючим чинником у розвитку недержавних со­ціальних служб є недостатня розвинутість громадян­ського суспільства, сприйняття таких організацій насе­ленням як посередника від імені держави, недосконале правове регулювання діяльності недержавних організа­цій, зокрема відсутність підтримки з боку держави тих, хто надає вкрай дефіцитні соціальні послуги, несформо-ваність механізмів соціального замовлення.

Недержавні організації, що діють у соціальній сфері України, можуть бути зареєстровані як громадські ор­ганізації; благодійні організації або благодійні фонди; кредитні спілки; релігійні організації (можуть утриму­вати соціальні служби, впроваджувати соціальні програ­ми тощо); приватні організації (приватні школи, спеціа­лізовані товариства, наприклад реабілітаційні майстерні тощо). їх діяльність може бути пов'язана з наданням пос­луг окремим групам клієнтів, членам певної громади; дослідженням соціальних і медичних проблем, існую­чих соціальних технологій; лобіюванням інтересів пев­ної вразливої групи, колективним представництвом інтересів; координуванням зусиль і діяльності інших громадських організацій, забезпеченням їх ресурсами (коаліції, ресурсні центри тощо).

Певною мірою неформальними недержавними соці­альними службами можна вважати групи само- та взає­модопомоги, оскільки вони, як правило, регулярно нада­ють допомогу особам, які до них належать. До системи недержавних соціальних послуг можна віднести і зорієн­товані на співробітників і членів їхніх сімей соціальні програми бізнес-структур, підприємств, здійснюване ни­ми спонсорство (у т. ч. соціальних заходів) та благодій­ництво (створення соціальних служб).

Формування системи недержавних соціальних служб в Україні, вироблення засад, форм і методів їх ро­боти відбувалися під впливом діяльності провідних за­рубіжних некомерційних благодійних організацій, які мають багатий досвід, традиції, розгалужену мережу до­чірніх структур. Наприклад, міжнародна релігійна бла­годійна організація «Карітас», яка є третьою в Німеччи­ні за масштабами надання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, до однієї тисячі реабілітаційних установ, допомагаючи особам похилого віку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи.

За підтримки «Карітас» з 1999 р. в Україні реалізу­ється проект «Домашня опіка», метою якого є поліпшен­ня якості життя самотніх осіб похилого віку та осіб з ін­валідністю, які потребують сторонньої допомоги. Ця ор­ганізація надає послуги щодо задоволення потреб, які є недоступними для хворого і яких не можуть надати йому члени родини чи інші люди, які здійснюють догляд. До цього переліку належать медичне обслуговування і до­гляд за хворим; реабілітаційні рухові вправи; допомога під час відвідування лікаря і під час приватних візитів до хворого; інформація, консультації, емоційна підтримка; прокат допоміжних засобів для догляду; надання допо­моги у домашньому господарстві і організації харчуван­ня; інструктаж членів родини хворого.

Значною мірою інтегрована у міжнародний досвід ді­яльність створеної у 1968 р. київської міської громад­ської організації «Київ рідний дім». Свою місію вона вбачає у сприянні здійсненню загальнодержавних, міс­цевих та міжнародних програм, спрямованих на поліп­шення соціально-економічного становища, духовно-культурного рівня дітей, підлітків, молоді, багатодітних сімей, творчої інтелігенції, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені у реалізації своїх прав.

За час своєї діяльності організація реалізувала такі проекти:

«Порятунок», метою якого є виховна робота емо­ційно-художніми засобами (створено хоровий колек­тив, «ВІА», студії художнього слова, образотворчого мистецтва);

«Прозріння», який є продовженням проекту «По­рятунок» (виступи акторів у колонії; підготовка ув'язненими концертів і вечорів; виставка художніх робіт; навчально-консультативна робота з талановитою мо­лоддю у виправних закладах, спрямована на підготовку до вступу в навчальні заклади після виходу на волю);

3) «Адаптація», який покликаний допомагати людямінтегруватися в соціум, знаходити себе в певних сферахдіяльності (пошук і створення робочих місць, організаціякурсів підготовки для вступу в навчальні заклади, нав­чання користувачів ПК, консультації психологів, допо­мога в оволодінні будівельними спеціальностями);

4) «Надія», що зосереджений на створенні умов увиправній колонії № 119 для дистанційного отриманняспеціальної освіти, підготовки до вступу в навчальнізаклади;

«Школа життя», завдання якого полягає в організа­ції виробничо-технічного навчання у виправній колонії № 119, розширенні діяльності Реабілітаційного центру;

«Дорога в майбутнє», який охоплює заходи щодо ресоціалізації засуджених під час їхнього перебування у виправних закладах шляхом здобуття виробничо-тех­нічної освіти, стосовно психологічної адаптації і соці­ального супроводу звільнених осіб у Реабілітаційному центрі. На початок 2004 р. клієнтами Реабілітаційного центру було 528 осіб (373 перебували у місцях позбав­лення волі, 155 відбули строк покарання), більшість із них — діти-сироти, вихованці шкіл-інтернатів, які не мають житла, документів, засобів для існування.


Читайте також:

  1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
  2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
  4. IV. Практична робота.
  5. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  6. PR-відділ організації: переваги і недоліки
  7. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  9. VI. Домашня робота.
  10. VI. Практична робота .
  11. VI. Практична робота .
  12. VI. Практична робота.




Переглядів: 578

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Прийомна сім'я (добровільне спільне проживання і виховання у сім'ї (від 1 до 4) дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування). | Лекція 3.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.055 сек.