• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦИЯ 14

Державний кредит.

Споживчий кредит.

Цей кредит надається фізичним та юридичним особам на споживчі цілі.

Об’єктомцієї форми кредиту є товари тривалого користування (меблі, холодильники, пральні машини, автомобілі тощо).

Різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгостро­кових позичок на будівництво приватного житла, на придбання майна моло­дим сім’ям, на здобуття вищої освіти тощо.

Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Найпоширенішою формою державного кредиту є така, за якої держава є позичальником грошових засобів, значно рідше держава виступає кредитором.

У певних випадках держава виступає гарантом,тобто бере на себе відповідальність за погашення позики. Якщо боржник своєчасно виконує свої боргові зобов’язан­ня перед кредитором, гарант не несе ніяких витрат. У випадку ж невиконання позичальником своїх боргових зобов’язань дер­жава покриває їх із своїх централізованих грошових фондів.

5. Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу.

Ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Його суб’єктамиє держава (в особі центрального банку, скарбниць або міністерства фінансів), банки, міжнародні фінансові організації, корпорації, фірми, фізичні особи.

Об’єктомміжнародного кредитування є передача на певний строк, як правило з виплатою процентів валютних ресурсів.

Кредиторами і позичальникамиможуть бути міжна­родні організації – МВФ, МБРР та ін.

Функції кредиту:

1. Перерозподільча– кредит забезпечує акумуляцію тимчасо­во вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємниць­кого та державного сектору, які пере­розподіляються на користь тих суб’єктів, які мають тимчасову по­требу їх використання.

2. Емісійна функціявиявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

3. Контрольна функціяполягає в тому, щов процесі кредитування забезпечується контроль за дотриман­ням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

4. Стимулююча функція– можливість вкласти вільні кошти у позики, що приносять дохід, стимулює кредитора прискорювати оборот свого капіталу.

5. Регулююча – кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки.

6. Кредитна система та її структура

Кредитна система – це система кредитних відносин, прин­ципів і форм кредитування, а також су­купність кредитно-фінансових установ, які реалізують ці кредитні відносини.

Через кредитну систему реалізується сут­ність та функції кредиту.

Структура кредитно-фінансових установ:

1. Центральний банк.

2. Банківські установи:

• комерційні банки;

• інвестиційні банки;

• ощадні банки;

• іпотечні банки;

• інноваційні банки;

• зовнішньоторговельні банки тощо;

3. Небанківські кредитно-фінансові установи:

• інвестиційні компанії;

• страхові компанії;

• пенсійні та інші фонди тощо.

Центральний банк – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових та безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків;

— кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

— виконання кредитних та розрахункових операцій на по­требу уряду.

Головне завдання центрального банку – управління емі­сійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Центральним банком України є Національний банк України (НБУ), утво­рений 20 березня 1991 р. Загальна кількість працюючих в системі Націо­нального банку понад 13 тисяч чоловік, у тому числі в центральному апараті 800 чоловік.

Комерційні банки– кредитні установи, що здійснюють банківські операції для підприємств, установ і населення за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків;

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— надання кредитів, купівля-продаж цінних паперів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції:

Рис. 14.5. Структура операцій комерційних банків

Інвестиційний банкзалучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.

Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень гро­мадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк – банк, що спеціалізується на наданні дов­гострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, бу­дівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених неру­хомістю.

Інноваційний банкспеціалізується на фінансуванні та кре­дитуванні інноваційних проектів.

Зовнішньоторговельний банкздійснює операції з кредиту­вання експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розра­хунками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінан­сові інститути.

Страхові компаніїздійснюють акумуляцію грошових за­собів у специфічній формі – шляхом продажу страхового захи­сту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцт­вом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у державні та приватні цінні папери.

Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пен­сійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватни­ми підприємствами, так і державними органами.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждер­жавні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна ва­лютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валют­но-кредитні відносини. МВФ – спеціалізована установа ООН. Членом МВФ може бути тільки країна – член ООН. Штаб-квартира МВФ – у Вашингтоні. Членами МВФ є понад 150 країн світу. Його капітал перевищує 120 млрд. дол. США.

Світовий банк – міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку – сприяння економіч­ному та соціальному розвитку країн світу. До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР).

Банк міжнародних розрахунків(БMP)об’єднує частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія). БМР виконує функції об’єдну­ючого центрального банку для більшості національних централь­них банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.

Здійснюючи грошово-кредитну політику, центральний банк має враховувати взаємодію всіх ланок кредитної системи.

Читайте також:

1. Лекция 1
2. ЛЕКЦИЯ 1
3. Лекция 1.
4. Лекция 1.
5. Лекция 1. Введение
6. Лекция 1. Векторная графика. Macromedia Flash MX Инструменты и технологии рисования во Flash
7. Лекция 1. МАКРОЭКОНОМИКА. НАЦИОНАЛЬНАЯ
8. ЛЕКЦИЯ 10
9. Лекция 10.
10. Лекция 11. Растворы электролитов. Электролитическая
11. Лекция 11. Растворы электролитов. Электролитическая
12. Лекция 11. Растворы электролитов. Электролитическая

Переглядів: 542