Марксизм, комунізм.

Сучасним варіантом консерватизму є неоконсерватизм, який пристосовує цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства. Серед теоретиків неоконсерватизму можна відзначити Д.Мойніхена, І.Крістола, Д.Белла, Р.Дарендорфа.

Основні ознаки неоконсерватизму:

1) захист вільного ринку і обмеження державного втручання в економіку (як запозичення ліберальних цінностей);

2) необхідність обмеження індивідуалізму сучасної людини;

3) пріоритетність інтересів держави та нації, а не окримих індивідів;

4) збереження самобутності та єдності нації, напротивагу наднаціональним корпораціям, міжнародним організаціям (критика «великого уряду»);

5) елітизм та антиегалітаризм (допуск до влади лише представників елітних прошарків суспільства, збереження нерівності і традиційної ролі еліт, протидія ідеї рівності).

Різновидом консерватизму є і християнсько-демократична ідеологія. Вона розповсюджена в країнах Західної Європи, Латинській Америці. Ідейну основу христянсько-демократичної ідеології становить синтез «світу любові» та «світу влади», визнання унікальності людського існування, необхідності солідарних форм суспільної організації та зміцнення держави як гаранта свободи всіх громадян. Провідним принципом християнської демократії є визнання залежності благополуччя кожної людини від процвітання держави і суспільства загалом.

В Україні діють ряд політичних партій, які в своїх програмних документах декларують консервативну ідеологію:

· Українська консервативна партія;

· Християнсько-демократична партія України;

· Республіканська Християнська партія України.

Висновок. Вцілому консерватизм не суперечить ідеї розвитку, а лише прагне, щоб розвиток був органічним і майбуття не знищувало минулого, традицій суспільного ладу конкретної країни. Успіх неоконсерваторів багато в чому пов’язаний з усвідомленням ними необхідності технологічних, соціально-економічних і політичних змін у суспільстві. У більшості країн Заходу неоконсерватизм сьогодні виступає як могутня інтелектуальна сила (правління консервативних сил: Рональд Рейган у США (1980-1984), Маргарет Тетчер у Великобританії (1979-1989), Гельмут Коль у ФРН (1982-1988).

В XIX ст. в країнах Європи формується і поширюється нова ідейно-політична течія – соціалізм. Соціалізм (з латинського sozialis – суспільний) – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей.

Ця течія виникає як реакція на односторонність лібералізму. Адже лібералізм, захищаючи індивідуальні права та свободи громадян, ігнорували соціальну нерівність. Натомість, соціалісти починають підкреслювати наобхідність вирішення «соціального питання» – захистити права трудового народу, поліпшити їхнє матеріальне положення, загалом розширити сфери демократії.

Зародки соціалістичної доктрини суспільного ладу виникають ще в XVI-XVII ст. (Томас Мор «Утопія», Томаззо Кампанелла «Місто Сонця»). Пізніше, в кінці XVIII – в сер. XIX ст. А.Сен-Сімон, Ш.Фур’є, Р.Оуен формулюють концепції ідеального соціального устрою. В сер. XIX ст. в Європі та Російській імперії розповсюдження набувають революційно-демократична течія (В.Белінський, О.Герцен, М.Чернишевський, Х.Ботєв, К.Сабіна, Ш.Петефі). Революціонери-демократи вважають, що тільки соціальна революція може змінити суспільний устрій на краще. Руйнівну силу революції вони вбачають у селянстві. Майбутній суспільний устрій має бути побудований на зразок селянської общини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Консерватизм, неоконсерватизм.	\|	Соціал-демократична доктрина суспільного устрою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.