Поняття охорони здоров'я та принципів державного регулювання охороною здоров'я в Україні.

Охорона здоров'я є фактором забезпечення національної безпеки. Підтвердження сказаному - те, що чинне законодавство, а саме Закон України від 19 червня 2003 р № 964-IV «Про основи національної безпеки України» серед загроз національним інтересам і національній безпеці України окремо вирізняє кризу системи охорони здоров'я і соціального захисту населення та, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення, поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб. Справді, нездорова нація не має шансів на успішний розвиток на прогрес. Керуючись цим, держава має змогу і повинна здійснювати адміністративно-правове регулювання у сфері охорони здоров'я.

Значення охорони здоров'я як окремої людини, так і населення загалом у сучасних умовах набуває особливої ваги з таких причин:

— політичної: забезпечення рівного доступу всіх громадян до медичної допомоги є одним із показників рівня людського розвитку; діяльність у сфері охорони здоров'я населення є основою соціальної політики сучасних держав; всесвітні організації, орієнтовані на захист здоров'я людини та її права на охорону здоров'я (ВООЗ, ЮНІСЕФ, МДФ тощо), розробляють обов'язкову для цивілізованого світу стратегію охорони здоров'я;

— соціально-демографічної: стан охорони здоров'я в суспільстві впливає на його старіння, демографічні зсуви, соціальну стратифікацію тощо;

— індустріально-технологічної: ступінь індустріалізації та інформатизації суспільства сприяє розвитку охорони здоров'я та її технологізації, що водночас висуває певні вимоги до стану здоров'я людини.

Чинне законодавство України, зокрема ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зазначає, що під охороною здоров'я необхідно розуміти систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження та розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Громадяни України зобов'язані: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей; не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя та здоров'я стані.

До видів лікувально-профілактичної допомоги належать: 1) первинна лікувально-профілактична допомога (консультація лікаря, діагностика; лікування захворювань, травм та отруєнь), яка надається переважно лікарями загальної практики; 2) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, що здійснюється лікарями з відповідною спеціалізацією або кваліфікацією; 3) високоспеціалізована (третинна), надається лікарем або групою лікарів для лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні заклади. Крім того, об'єктами управління є поліклініки, диспансери, лікарні, пологові будинки, аптеки, консультації, санітарно-епідеміологічні станції, спеціалізовані санаторії, національні агентства, комісії, державні департаменти і служби, які діють при МОЗ та інших центральних органах виконавчої влади. Базовою ланкою практичної медицини є лікарні. За галузевою належністю можна виділити відомчі лікарні та лікарні, що входять до системи МОЗ України; за територіальною ознакою — районі, міжрайонні, міські, обласні лікарні.

Особливу групу становлять лікарні відомчого типу (МВС України, Служби безпеки України та ін.).

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

· визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання і розвитку народу України;

· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій;

· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

· попереджувально-профілактичний характер, комплексний;

· соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

· багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

· децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МІКРОФЛОРА ОЧЕЙ І ВУХ	\|	Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання в сфері охорони здоров'я

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.