Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Призначене судом покарання, яке вступило в законну силу, приводиться у виконання відповідним органом виконання.

Обвинувальний вирок внаслідок різних причин може бути не приведений до виконання (втрата документів, недбалість посадових осіб органів виконання покарання, стихійне лихо та ін.). Якщо ж вирок суду тривалий час не приводиться у виконання, то його виконання у деяких випадках є недоцільним. Це пояснюється тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про «правове» виправлення засудженого, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання є зайвим, воно не матиме належного карального і попереджувально-виховного впливу.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня вступу обвинувального вироку в законну силу, в зв'язку з чим Засуджений звільняється від виконання призначеного судом покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про застосування до винного покарання, в якому визначаються його конкретний вид і розмір. Причому при застосуванні ст. 80 КК мається на увазі обвинувальний вирок, який вступив у законну силу, але не спрямований на виконання або звернений до виконання, але не реалізований повністю або частково.

Стаття 80 КК передбачає умови, за наявності яких особа звільняється від відбування покарання:

а) закінчення строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80;

б) невчинення протягом строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80, нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину;

в) неухилення засудженого від відбування покарання.

У статті 80 КК передбачені строки давності залежні від тяжкості, виду і розміру призначеного судом покарання, а не від тяжкості (розміру) максимального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою особу засуджено.

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

а) два роки—у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

б) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

в) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

г) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

д) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особа була засуджена до довічного позбавлення волі і вирок не приведений до виконання після закінчення п'ятнадцяти років, питання про застосування давності вирішується судом. Залежно від ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину і особи засудженого суд може прийняти одне з рішень:

а) не застосовувати давність і довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі;

б) застосувати давність і вирок не приводити до виконання.

Приймаючи одне із запропонованих рішень, суд повинен мотивувати свій висновок.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК), тобто вони закінчуються одночасно із строком, встановленим для основного покарання.

Правила про давність виконання обвинувального вироку не поширюються на частину вироку про стягнення морального і матеріального збитку, заподіяного злочином. Вирок у цій частині може бути звернений до виконання в межах строків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

Перебіг давності припиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.

Ухилення від відбування покарання — це умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, спрямоване на те, щоб уникнути приведення обвинувального вироку до виконання. До таких дій слід відносити зміну прізвища, підроблення документів, зміну місця роботи, втечу з виправно-трудової колонії та ін.

Якщо обвинувальний вирок не приведений у виконання не з вини засудженого (наприклад, недбала робота канцелярії суду, знищення документів внаслідок стихійного лиха та ін.), то такі дії не можна кваліфікувати як ухилення від відбування покарання.

Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання (ч. З ст. 80 КК). Причому строк давності, який закінчується до ухилення засудженого від відбування покарання, не анулюється, він підлягає заліку і продовжується з моменту його з'явлення або затримання.

У разі поновлення перебігу давності строки, передбачені пунктами 1—3 ч. 1 ст. 80 КК, подвоюються.

Перебіг строку давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80 КК, засуджений вчинить новий середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12), тяжкий (ч. 4 ст. 12) або особливо тяжкий злочин (ч. 5 ст. 12 КК).

У цих випадках частина строку давності, що закінчилася, анулюється і обчислення давності починається заново з дня вчинення нового злочину.

Давність не переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80, засуджений вчинить злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). У цьому разі давність за раніше винесеним вироком продовжується поряд із давністю за новим вироком, якщо покарання призначене без урахування невідбутого покарання за першим вироком.

При засудженні особи з визначенням їй міри покарання за сукупністю вироків починає спливати єдина давність, обумовлена загальним строком покарання, оскільки в останньому вироку враховані два злочини. Якщо перебіг давності виконання обвинувального вироку не перериває вчинений винним новий злочин невеликої тяжкості, то призначене покарання за сукупністю вироків можливе тільки до закінчення строків давності виконання попереднього вироку.

Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, визнаються такими, що не мають судимості (ч. З ст. 88, ч. 2 ст. 90 КК).

На злочини проти миру і людства внаслідок їх особливого характеру не поширюються загальні правила про давність виконання обвинувального вироку.

Давність не застосовується при засудженні за злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437—439 і ч. 1 ст. 442 КК (ч. 6 ст. 80 КК), тобто обвинувальний вирок щодо осіб, засуджених за злочини проти миру і безпеки людства, повинен приводитися до виконання незалежно від строку, який минув з часу вступу його в законну силу і призначеного засудженому покарання.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 16.	\|	Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.