• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Призначене судом покарання, яке вступило в законну силу, приводиться у виконання відповідним органом виконання.

Обвинувальний вирок внаслідок різних причин може бути не приведений до виконання (втрата документів, недбалість посадових осіб органів вико­нання покарання, стихійне лихо та ін.). Якщо ж вирок суду тривалий час не приводиться у виконання, то його виконання у деяких випадках є не­доцільним. Це пояснюється тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про «правове» виправлен­ня засудженого, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання є зайвим, воно не матиме належного карального і попереджуваль­но-виховного впливу.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня вступу обвинувального вироку в закон­ну силу, в зв'язку з чим Засуджений звільняється від виконання призначе­ного судом покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про застосування до винного по­карання, в якому визначаються його конкретний вид і розмір. Причому при застосуванні ст. 80 КК мається на увазі обвинувальний вирок, який вступив у законну силу, але не спрямований на виконання або звернений до вико­нання, але не реалізований повністю або частково.

Стаття 80 КК передбачає умови, за наявності яких особа звільняється від відбування покарання:

а) закінчення строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80;

б) невчинення протягом строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80, нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину;

в) неухилення засудженого від відбування покарання.

У статті 80 КК передбачені строки давності залежні від тяжкості, виду і розміру призначеного судом покарання, а не від тяжкості (розміру) макси­мального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою особу засуджено.

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чин­ності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

а) два ро­ки—у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

б) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або поз­бавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

в) п'ять років — у разі засуджен­ня до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а та­кож при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

г) десять років — у разі засудження до покарання у виді поз­бавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при за­судженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

д) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особа була засуджена до довічного позбавлення волі і вирок не приведений до виконання після закінчення п'ятнадцяти років, питання про застосування давності вирішується судом. Залежно від ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину і особи засудженого суд може прийняти одне з рішень:

а) не застосовувати давність і довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі;

б) застосувати давність і вирок не приводи­ти до виконання.

Приймаючи одне із запропонованих рішень, суд повинен мотивувати свій висновок.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК), тобто вони закінчуються одночасно із строком, встановленим для основного пока­рання.

Правила про давність виконання обвинувального вироку не поширюють­ся на частину вироку про стягнення морального і матеріального збитку, за­подіяного злочином. Вирок у цій частині може бути звернений до виконан­ня в межах строків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

Перебіг давності припиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.

Ухилення від відбування покарання — це умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, спрямоване на те, щоб уникнути приведення об­винувального вироку до виконання. До таких дій слід відносити зміну прізвища, підроблення документів, зміну місця роботи, втечу з виправно-трудової колонії та ін.

Якщо обвинувальний вирок не приведений у виконання не з вини засу­дженого (наприклад, недбала робота канцелярії суду, знищення документів внаслідок стихійного лиха та ін.), то такі дії не можна кваліфікувати як ухи­лення від відбування покарання.

Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбу­вання покарання або з дня його затримання (ч. З ст. 80 КК). Причому строк давності, який закінчується до ухилення засудженого від відбування пока­рання, не анулюється, він підлягає заліку і продовжується з моменту його з'явлення або затримання.

У разі поновлення перебігу давності строки, передбачені пунктами 1—3 ч. 1 ст. 80 КК, подвоюються.

Перебіг строку давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80 КК, засуджений вчинить новий середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12), тяжкий (ч. 4 ст. 12) або особливо тяжкий злочин (ч. 5 ст. 12 КК).

У цих випадках частина строку давності, що закінчилася, анулюється і обчислення давності починається заново з дня вчинення нового злочину.

Давність не переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80, засуджений вчинить злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). У цьому разі давність за раніше винесеним вироком продов­жується поряд із давністю за новим вироком, якщо покарання призначене без урахування невідбутого покарання за першим вироком.

При засудженні особи з визначенням їй міри покарання за сукупністю вироків починає спливати єдина давність, обумовлена загальним строком покарання, оскільки в останньому вироку враховані два злочини. Якщо пе­ребіг давності виконання обвинувального вироку не перериває вчинений винним новий злочин невеликої тяжкості, то призначене покарання за су­купністю вироків можливе тільки до закінчення строків давності виконання попереднього вироку.

Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, визнаються такими, що не мають судимості (ч. З ст. 88, ч. 2 ст. 90 КК).

На злочини проти миру і людства внаслідок їх особливого характеру не поширюються загальні правила про давність виконання обвинувального вироку.

Давність не застосовується при засудженні за злочини проти миру і без­пеки людства, передбачені статтями 437—439 і ч. 1 ст. 442 КК (ч. 6 ст. 80 КК), тобто обвинувальний вирок щодо осіб, засуджених за злочини проти миру і безпеки людства, повинен приводитися до виконання незалеж­но від строку, який минув з часу вступу його в законну силу і призначено­го засудженому покарання.

Переглядів: 941