• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 16.

VI. Часткова структура легень

Типова часткова структура легень характерна для великої рогатої худоби, свині і собаки: верхівкові, серцеві і дафірагмальні частки, а на правій легені – додаткова (засерцева) частка. В коня – серцево-діафрагмальні, верхівкові і додаткова частки.

а) відсутня додаткова частка – дикобраз;

б) редукція лівої верхівкової частки – двопарнорізцеві гризуни і зайцеподібні;

в) злиття лівих верхівкової і серцевої часток – морж, стопоходячі хижаки;

г) злиття серцевих і діафрагмальних часток обох легень – однокопитові, мозоленогі, носоріг, бегемот;

д) повне злиття всіх часток обох легень – рукокрилі, китоподібні, сиреневі.

VII. Філогенез органів дихання. Види дихання у філогенезі

1. Дифузне дихання –газообмін здійснюється всією поверхнею тіла в тварин, у котрих відсутня серцево-судинна система (одноклітинні, губки, кишковопорожнинні).

2. Шкірне дихання характерне для нематод, личинок комах, має місце в риб і земноводних. У людини становить 1%, в коня – 7-8%.

3. Кишкове диханнявідбувається шляхом заковтування повітря (сом, в’юн).

4. Зяброве дихання:

- зовнішні зябра – в основному в личинок риб і амфібій, розвиваються за рахунок шкіри (різновид кишкового дихання);

- внутрішні зябра – розвиваються в зв’язку із розвитком зябрових щілин.

5. Зяброво-легеневе дихання – двоякодихаючі риби, кисень споживають, в основному, легенями, а вуглекислий газ виділяють зябрами.

6. Легеневе дихання розвивається в наземних тварин (амфібії, рептилії, птахи і ссавці). Легені розвиваються із останньої пари зябрових мішків (глоткових кишень). Поступово з простого мішкоподібного органу перетворилися у складний паренхіматозний орган, який містить всередині складну систему бронхіальних розгалужень.

7. Трахейне дихання – комахи, окремі трахейні трубочки підводять кисень безпосередньо до клітин, а іноді навіть входять у них.

У ссавців поєднуються:

а) дифузне дихання (еритроцити);

б) кишкове;

в) шкірне;

г) легеневе.

Філогенез механізму дихальних рухів

І. За наявності зябр:

А)дихальні рухи зовнішніх зябр за допомогою мускулатури і миготливих ворсин;

Б)ритмічні рухи кришки внутрішніх зябр → вода проходить крізь зяброві щілини.

ІІ. За наявності легень:

А)амфібії – ковтальний-ротоглотковий тип дихальних рухів;

Б)рептилії – насмоктувальний-шийно-грудний тип дихання;

В)птахи – грудний тип дихання;

Г)ссавці – грудо-черевний тип дихання.

Звільнення від покарання, його відбування, заміна покарання більш м’яким покаранням та пом’якшення призначеного покарання (4 год.)

1. Поняття та вии звільнення від покарання та його відбування.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

3. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

5. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

6. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

7. Звільнення від покарання за хворобою

8. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування

1. Звільнення від покарання та його відбування

Покарання є особливим примусовим заходом, що застосовується тільки судом від імені держави до осіб, які вчинили злочини, і означає негативну оцінку як скоєного, так і особи, яка вчинила злочин. Покарання за своїм змістом є карою, оскільки містить у собі низку позбавлень особистого майнового і немайнового характеру, що покладаються на особу, яка визнана су­дом винною у вчиненні злочину.

Застосування покарання має на меті виправлення злочинця, а також попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так й іншими особами. Разом з тим покарання є не самоціллю, а засобом виправлення засуджених.

І цей засіб застосовується в крайньому разі, коли застосування інших за­ходів впливу не спроможне досягти названих цілей. Якщо ж такі цілі дося­гаються іншими засобами або вони вже були досягнуті в процесі відбуван­ня покарання, то очевидно, що його призначення або подальше виконання стає недоцільним, негуманним і несправедливим.

У цих випадках ставиться питання про звільнення особи від покарання чи його відбуванняабо про пом'якшення призначеного покарання. У частині 1 ст. 74 КК передбачено:

а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання;

б) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням;

в) пом'якшення призначеного покарання.

Звільнення від покарання або подальшого його відбування, заміна пока­рання більш м'яким, а також пом'якшення покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Стаття 74 КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1. Звільнення від покарання:

а) щодо особи, засудженої за діяння, ка­раність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74);

б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74);

в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74);

г) за хворобою (ст. 84 КК);

ґ) на підставі закону Ук­раїни про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

2. Звільнення від відбування покарання:

а) з випробуванням (статті 75-78 КК);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

г) умовно-достро­кове звільнення (ст. 81 КК);

д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК);

є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК);

б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію чи акта про помилування (ст. 85 КК).

4. Пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК). Стаття 74 КК як загальна норма регламентує підстави і умови звільнен­ня від покарання та його відбування для осіб, які досягли повноліття на мо­мент вчинення злочину. Разом з тим у розділі XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» визначені певні особливі підстави і умови звільнення від покарання та його відбування щодо неповнолітніх:

а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК);

б) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК);

в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Поряд з цим щодо неповнолітніх у розділі XV виділений додатково самостійний вид звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Частина 2 ст. 74 КК передбачає звільнення особи, засудженої за діян­ня, від відбування покарання, караність якого новим прийнятим законом усунена (декриміналізація діяння). Підставою для такого звільнення є усу­нення злочинності діяння, за яке особа була засуджена. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунута, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання (ч. 2 ст. 74 КК).

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК звільненню від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 ст. 74 КК передбачено:

а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання;

б) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням;

в) пом'якшення призначеного покарання.

Звільнення від покарання або подальшого його відбування, заміна пока­рання більш м'яким, а також пом'якшення покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнен­ня від відбування покарання з випробуванням, застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.

Відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п'яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань саме по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. Для його застосування потрібно встановити достатню для цього підста­ву. В статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст на­дає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що виходячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обста­вин виправлення засудженого можливе без відбування покарання. Тому су­ду завжди потрібно детально з'ясувати фактичну тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 1 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 22 груд­ня 1995 р. № 22.

Тяжкість злочину визначається тим, до якої категорії злочинів віднесене вчинене діяння (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, суспільної небез­печності та видом і строком передбаченого за цей злочин покарання.

У кожному разі фактична тяжкість злочину повинна бути конкретизова­на з урахуванням значущості об'єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків та ін. Підлягають обов'язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета злочину, а також стадії вчинення злочину, закінченим він був чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З'ясовується і те, вчинений він у співучасті чи однією особою.

Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

- обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення зло­чину, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, за­слуги перед Батьківщиною та ін.;

- обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: відсутність ініціативи вчинення злочину, причетність або непричетність особи до готування чи організації злочину, другорядна роль у його вчиненні та ін.;

- обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбо­та про його близьких та ін.;

- індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездат­них родичів, а також такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спиртними напоями тощо.

Підлягають урахуванню і обставини, що пом'якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок ма­теріальної службової або іншої залежності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину неповнолітнім або жінкою в стані вагітності; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки злочину, активне спри­яння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи, з'яв­лення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизи­ти фактичну ступінь тяжкості злочину і особливо ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що в своїй сукупності і утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування пока­рання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з'ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обгрунтований вис­новок суду і про можливість виправлення засудженого без реального відбу­вання покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов'язків.

Відповідно до ч. З ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід'ємною ознакою звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. За своїм змістом іспитовий строк — це певний проміжок часу, протя­гом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладеш на нього обов'язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначено­го покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспек­тиву остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспитового строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов'язків довести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе правове значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов випробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчинені за його межами, до уваги не бе­руться. Значення іспитового строку полягає також у тому, що тільки про­тягом цього проміжку часу особа визнається судимою і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — бути остаточно звільне­ним від відбування призначеного основного виду покарання або реально йо­го відбувати.

Тривалість іспитового строку встановлена в ч. З ст. 75 у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бу­ти такий проміжок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Три­валість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяж­кості вчиненого злочину, виду і строку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового покарання, обставин, що характери­зують особу засудженого, середовище, в якому він перебуває та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку і він не може бути скорочений у заохочувальному порядку.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 742