• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені

1. Геополітичне положення держави. Державний кордон, функції державних кордонів.

2. Національні інтереси. Геополітичні аспекти національної безпеки.

3. Геополітичні кодекси (коди) у зовнішній політиці держав

1)Геополітичне положення держави.

Геополітичне положення держави — це сукупність її просто­рових відносин, взаємозв'язків і взаємодії з іншими геополітичними системами. Геополітичне положення визначається насамперед і геополітичною могутністю держави, її політико-географічним положенням, особливостями геополітики на різних рівнях політич­ної організації світу, а також впливом зовнішніх геополітичних акторів.

Геополітичне положення держави розглядається на трьох рівнях.

1.Глобальне — геополітичне положення держави у світвій геополітичній системі в цілому, відносно геополітичних макрорегіонів, провідних геополітичних акторів. Виявляються територіальні відношення і взаємодії держави з «полюсами» («фокусами») світової військово-політичної та економічної могутності, визначається положення щодо світових геополітичних «осей». Аналізуються також територіальні відношення й особливості взаємодії даної держави з провідними військово-політичними, економічними, релігійними угрупованнями країн світу і макрорегіонів. Для провідних держав світу важливо виявити їх геополітичний вплив в окремі макрорегіони і регіони планети.

2.Регіональне — положення держави у своєму регіоні (субрегіоні). Дуже важлива геополітична ідентифікація сусідів першого та другого порядку у цілому і, особливо, з точки зору їх взаємодії з даною державою. Необхідне виявлення характеру її територіального складу і взаємодії з державами-партнерами і супротивниками (конкурентами). Вивчається геопросторове положення держави щодо регіональних конфліктних зон, «зон напруги», «гарячих точок» тощо. Аналізується також положення держави щодо Світового океану (враховуючи можливості експансії) і трансрегіональних транспортних комунікацій.

3.Локальне — положення окремих ділянок кордону держави з точки зору наявної геополітичної ситуації. Аналізуються особливості виникнення ділянок державного кордону, їх проходження через природні об'єкти, історичної трансформації. Виявляються особливості взаємовідносин із сусідньою державою, прикордон­ного режиму, політичної ситуації у регіоні по той бік кордону. Серед негативних аспектів можливі такі, як наприклад, наявність взаємних чи односторонніх територіальних претензій, дія поблизу від кордону вогнища військово-політичного конфлікту, пар­тизанського руху тощо. Вигідне транспортне положення створює можливість активізації геополітичного впливу держави на су­міжні території. За умов існування проблем щодо розподілу із суміжними державами прибережних акваторій Світового океану аналізуються особливості положення спірних ділянок морських державних територій, виняткових екномічних зон та континентального шельфу.

Важливою науковою категорією є геополітична могутність, під якою розуміють сукупність військового, політичного, еконо­мічного, науково-технологічного, демографічного, духовного та природно-ресурсного потенціалів геополітичного актора (як правило, держави) у поєднанні з його особливостями геополітичного та геоекономічного положення і спроможністю ефективно вико­ристовувати ці фактори на міжнародній арені.

За своєю змістовою сутністю поняття «геополітична могутність» близьке до широко вживаного в західній літературі поняття «національна сила держави». Класик американського політичного реалізму Г. Моргентау виділив основні складові «національної сили держави»: географічне положення, природно-ресурсний потенціал, чисельність населення, національний характер, національна мораль, промисловий потенціал, військовий потенціал, якість влади, якість дипломатії.

Вважаємо, що в основі геополітичної могутності держави лежить перш за все її інтегральний потенціал, що забезпечує потен­ційну спроможність держави надійно захищати свою безпеку і проводити самостійну ефективну зовнішню політику. Інтегральний потенціал держави складається з природно-ресурсного, демогра­фічного, політичного, економічного, військового та культурного потенціалів.

Природно-ресурсний потенціал країни є сукупністю її міне­рально-сировинних (корисні копалини), агро-кліматичних, вод­них, земельних, біологічних (рослинний і тваринний світ) ресурсів. Окремо слід виділити рекреаційні ресурси, оскільки вони можуть бути як природними, так і антропогенними. Можливості ефектив­ного використання природно-ресурсного потенціалу значною мірою визначаються характером природокористування в державі. На­явність несприятливої екологічної ситуації в країні в цілому або в багатьох регіонах негативно позначається на її інтегральному потенціалі.

Демографічний потенціал включає кількісні та якісні ха­рактеристики народонаселення країни, головними з яких є: природний рух населення (народжуваність, смертність і, від­повідно, природний приріст), статева і вікова структура насе­лення, сімейний склад, шлюбність, міграційний (механічний) рух. На демографічний потенціал суттєво впливає розвиненість систем розселення в країні, рівень урбанізації та ефективність її просторових форм.

Політичний потенціал можна оцінити переважно якісно. На геополітичну могутність впливають насамперед: стабільність політичної системи держави, її спроможність забезпечувати взаємодію інших підсистем і елементів суспільної системи в державі, здатність мобілізувати різноманітні ресурси для досягнення геополітичних цілей та ін.

Високий ступінь розвиненості демократичних інститутів в державі, наявність ефективного розподілу повноважень між гілками влади з дієвою системою взаємних стримувань і противаг, зріле громадянське суспільство є основою повноцінного функціонування політичної системи. Така політична система є запорукою стабільності всієї суспільної системи держави у випадках зміни політичного керівництва чи значних невдач держави на міжнародній арені. Політична система держави з авторитарним режимом також може бути досить стійкою і ефективною, здатною мобілізувати всі сили суспільства на боротьбу за досягнення певної геополітичної мети (наприклад, перемоги над історичним супротивником, відвоювання раніше втрачених територій). Проте руйнування (під дією зовнішніх чи внутрішніх чинників) політич­ної системи, побудованої на недемократичних засадах, на жорсткій вертикалі влади, тягне за собою колапс усієї суспільної системи держави.

Економічний потенціал країни визначається насамперед за макроекономічними показниками: загальними обсягами ВВП — валового внутрішнього продукту і ВНП — валового наці­онального продукту (обидва з урахуванням паритету купівельної спроможності і без, а також у розрахунку на душу населення), темпами зростання економіки, розподілом ВВП (ВНП) по секторах економіки та ін.

У складі економічного потенціалу виділяють промисловий, аграрний, транспортний, фінансовий, науково-технологічний. Ви­являються загальні обсяги промислового виробництва і окремих видів стратегічно важливої продукції. Зокрема, дуже важливим єзабезпечення країни власними енергоносіями, достатніми обсягами виробництва електроенергії.

Аграрний (сільськогосподарський) потенціал визначається за­ гальними обсягами продукції рослинництва і тваринництва, важливим є достатнє виробництво сільськогосподарської продукції для продовольчого самозабезпечення держави.

При визначенні транспортного потенціалу враховуються показники вантажо- і пасажирообігу основних видів транспорту, протяжність і густота транспортної мережі, ступінь забезпече­ності сучасними шляхами сполучення і транспортними засобами тощо.

Нині в розвинених державах більша частина ВВП створюється у сфері послуг. Особлива роль належить банківсько-фінансові і сфері держави, яка визначає спроможність держави здійснювати відносно самостійну монетарну політику, забезпечувати свою фі­нансову безпеку. Потужний фінансовий потенціал дає можливість забезпечувати соціальну стабільність у країні.

Дедалі більшого значення набуває володіння сучасними високими технологіями. Витрати на науково-дослідницькі і дослідно­- конструкторські роботи є показником перспективності економічного розвитку країни, оскільки забезпечуватимуть конкурентні переваги на світових ринках завдяки надсучасним тех­нологіям, а це є запорукою благополуччя держави в майбутньому.

Особливо актуальним нині є володіння сучасними інформаційними технологіями. Для забезпечення гідного місця держави в сучасному світі потрібний загальний високий рівень освіти населення, система підготовки сучасних кадрів, спроможних забезпечувати науково-технічний прогрес у країні.

При оцінці військового потенціалу держави враховують чи­сельність її зороиних сил, оснащеність сучасними видами озброєння. Достатньо сильні сухопутні війська, військово-морські, військово-повітряні сили, надійна система протиповітряної оборони тощо — є запорукою воєнної безпеки держави і водночас можуть бути використані задля зовнішньої експансії.

Усі складові інтегрального потенціалу тісно пов'язані між собою і саме у взаємному сполученні визначають потенційну геополітичну потугу держави на міжнародній арені.

Слід ще раз підкреслити, що геополітична могутність держави значною мірою визначається тим, наскільки ефективно вона спроможна використовувати у своїй зовнішній політиці потужність інтегрального потенціалу і вигоди геополітичного положення.

Державний кордон, функції державних кордонів

Державний кордон – позначена на поверхні землі (суходолу або водного простору) або уявна, але позначена на карті лінія, та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї у повітряному просторі та у надрах землі, що визначає межу території держави і відокремлює її від інших держав і відкритих морів.

З огляду на різноманітні особливості їх встановлення та функціонування виділяють кілька видів кордонів.

Офіційні державні кордони – це кордони між державами, залежними територіями, колоніальними володіннями окремих держав на суші. Вони визначають межі державної території, і в цьому їх основне призначення. Існують два типи встановлення державного кордону: делімітація й демаркація.

Делімітація – визначення за угодою між урядами суміжних держав загального напрямку проходження державного кордону і нанесення його на географічну карту. Делімітація кордонів здійснюється за участю експертів з багатьох напрямів діяльності, які враховують політичні, історичні, фізико-географічні, етнічні та інші аспекти їх проведення.

Демаркація – проведення лінії державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками.

Кордони територіальних вод встановлюють за зовнішньою лінією територіальних вод, що прилягають до території держави в межах 12 морських миль (22,224 км) від узбережжя. Проте деякі країни в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами ширші смуги: Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор (200 миль) та інші.

Сухопутні та морські державні кордони склалися історично. За нормами міжнародного права вони є непорушними.

Формально недержавні кордони. До них належать:

- кордони за міжнародними угодами (наприклад, встановлені між етнічними територіями в колишній Югославії);

- тимчасові договірні кордони (встановлюються між зонами впливу різних угрупувань під час військово-політичних конфліктів);

- демаркаційні (розділові) кордони – розділяють Саудівську Аравію та Ірак (нейтральна зона);

- кордони економічних зон на морі.

Економічна зона на морі (морська економічна зона) – район поза межами територіальних вод завширшки 200 морських миль, у якому приморська держава має суверенні права на розвідування й розробку живих і мінеральних ресурсів моря.

Ініціаторами створення таких кордонів стали країнами Латинської Америки у 60-х роках ХХ ст.. На морські економічні зони припадає 40% площі Світового океану, в тому числі райони, які дають 96% вилову риби.

Кордони поділяють також за їх конфігурацією – морфологічними ознаками. За такою класифікацією виділяють кордони:

- геометричні („проведені по лінійці”, тобто переважно за паралелями та меридіанами). Такі кордони проводять переважно у рідконаселених, малоосвоєних місцевостях на час делімітації. Це кордони між Алжиром і Малі, Малі і Мавританією, США і Канадою, штатами Австралії та США;

- звивисті.

У політико-географічній теорії кордони класифікують за природними особливостями, залежно від того, по яких природних об’єктах вони проведені:

- орографічні (гірські);

- рівнинні;

- річкові;

- озерні (між США й Канадою);

- морські;

- кордони між секторами Арктики та ін.

Залежно від походження, історії та тривалості існування державні кордони бувають:

- антецедентні (попередні) – кордони, проведені до освоєння і масового заселення території, наприклад у США і Канаді;

- накладені – кордони, які розділяють уже сформовані етнічні, культурні й соціальні спільноти, наприклад у колоніальному суспільстві;

- субсеквентні – кордони, які виникли після формування певних соціально-культурних і економічних спільнот, але не ігнорують їх, а певною мірою враховують межі між ними;

- реліктові – кордони, успадковані від минулих історичних періодів, наприклад у Латинській Америці.

Функції кордонів. Державний кордон виконує дві основні функції: розділювальну і з’єднувальну (контактну).

Розділювальна функція виявляться в обмеженні умов виникнення потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації між країнами, а також в обмеженні умов їх пересування. У першому випадку ця функція полягає у блокуванні та фільтрації потоків. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводять заборони, встановлюють високі державні збори на візи, створюють перешкоди для маятникових міграцій через кордон. Заходами, які регулюють перевезення товарів через кордони, є диференціація митних зборів на різні групи товарів, товари різних країн.

З’єднувальна (контактна) функція пов’язана з об’єктивними процесами інтернаціоналізації господарського життя, різносторонніми зв’язками між державами. Посилення контактної функції кордонів – поки лише тенденція, яка виявляється переважно в Європі та Північній Америці. Частка цих регіонів у загальній протяжності кордонів невелика (8% загальної їх довжини у світі). В інших регіонах більш помітною є дія першої функції.

Усередині державної території виділяють межі адміністративно-територіальних одиниць (штатів, областей, кантонів, земель та інших) і економічних районів.

Усі види кордонів створюють геополітичний простір та виокремлюють різні політико-територіальні утворення, які у своїй сукупності формують політичну карту світу.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Антиінфляційна політика держави
7. Антимонопольна діяльність держави
8. Антимонопольна діяльність держави.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
11. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
12. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Переглядів: 4015