• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Національний інтереси. Геополітичні аспекти національної безпеки

Що ж таке національний інтерес? Які його сутність і системоутворюючі параметри? Як він співвідноситься з поняттям «державний інтерес»? Яка взаємозв'язок національного інтересу з національною безпекою? З цих та деяких пов'язаних з ними інших питань в останні роки розгорнулися досить жваві дискусії.

В умовах глобалізації політики виникає безліч питань. Що відбувається з національним інтересом в контексті висунення на передній план регіональних і колективних інтересів? Які перспективи національного інтересу при наявності тенденції до розмивання національно-державного суверенітету?

Природньо, національні інтереси розрізняються за своєю значимістю і впливу на міжнародній арені. За цією ознакою вони поділяються на життєво важливі, чи головні, і другорядні, постійні та змінні, довгострокові і короткострокові чи середні. (стратегічні)???

Концепція національної безпеки

Успіх зовнішньої політики держави залежить як від того, наскільки чітко сформульовані національні інтереси, так і від розуміння шляхів і засобів реалізації цих інтересів. Серед пріоритетних цілей держави на міжнародній арені, як уже зазначалося, на першому місці стоїть забезпечення безпеки країни або національної безпеки в усіх її формах і проявах.
Проблема національної безпеки в міжнародно-політичній літературі викликає не менше суперечок і дискусій, ніж питання, пов'язані з національним інтересом. В нашій літературі, особливо публіцистичної, розрізняють безпеку особистості, громадську і державну.В цих рамках розрізняють також безпеку економічну, соціальну, політичну, екологічну, військову і т.д.

У широкому сенсі безпека - це забезпечення всім громадянам держави нормальних умов для самореалізації, захист їх життя, свободи і власності від посягань з боку окремої людини, організації або самої держави.
Відходячи від всіх інших аспектів безпеки зупинимось на її геополітичному вимірі, де під безпекою розуміється насамперед фізичне виживання даної держави, захист і збереження її суверенітету і територіальної цілісності, здатність адекватно реагувати на будь-які реальні і потенційні зовнішні загрози.

Першим, хто більш-менш чітко сформулював концепцію національної безпеки, був У.Ліппман. «Нація, - писав він, - знаходиться в стані безпеки, коли їй не доводиться приносити в жертву свої законні інтереси з метою уникнути війни і коли вона в змозі захистити при необхідності ці інтереси шляхом війни».

Концепція національної безпеки, так само як зовнішньополітичні та геополітичні концепції, являє собою похідну від концепції національних інтересів, а в більш широкому сенсі від загального бачення громадян тієї чи іншої держави його місця і ролі в світовій спільноті. Концепція національної безпеки будується з урахуванням як зовнішніх загроз, що виходять ззовні і пов'язаних зі спробами поневолити або підпорядкувати держави.

Розрізняють загрози реальні та потенційні; глобальні, регіональні та локальні. Поняття безпеки включає наступні аспекти: здатність забезпечення фізичного існування, територіальної недоторканності і цілісності держави від зовнішніх і внутрішніх загроз; гарантії від зовнішнього втручання у внутрішні справи; запобігання потенційних і непередбачених загроз.

Національна безпека тісно пов'язана з безпекою самої суспільно-політичної системи даної країни. У процесі реалізації державою власних цілей вона має справу з іншими державами, які можуть або сприяти, або перешкоджати їх досягненню. Тому природньо, що концепція національної безпеки будується з урахуванням всіх геополітичних чинників, що впливають на шляхи, форми та засоби реалізації національних цілей.

Першорядне завдання концепції національної безпеки - це визначення та розробка пріоритетних напрямів, комплексу заходів і засобів запобігання насамперед крайніх форм зовнішньої і внутрішньої загроз - війни з іншими державами і громадянської війни.

Держава має в своєму розпорядженні різними засобами і шляхами реалізації цієї мети. Один з найочевидніших з них - застосування або загроза застосування насильства. Задовго до того, як Клаузевіц сформулював свій знаменитий афоризм, державні діячі діяли в дусі цього афоризму, вважаючи що війна є продовження політики іншими засобами. В основі міжнародної політики лежать конфлікти між народами і країнами. Відповідальність за реалізацію цих цілей покладалася головним чином на збройні сили. Концепція національної безпеки мала насамперед зовнішню спрямованість, і в цьому контексті головними її інструментами були зовнішньополітична стратегія, дипломатична практика, військово-політична платформа і її військово-силове забезпечення. Що стосується її внутрішньополітичної стратегії - боротьба з підривними елементами, розвідка.

У сучасних умовах одна з головних цілей світової спільноти - забезпечення і збереження міжнародної безпеки, створення умов, що виключають порушення загального миру або виникнення загрози безпеки народів в якій би то не було формі. У багатьох відносинах національна безпека стала похідною від міжнародної безпеки, безпеки усього світового співтовариства.

Вражаючі досягнення науково-технічної революції, особливо створення та розповсюдження ракетно-ядерної зброї масового знищення, змусили по-новому дивитися на корінні проблеми війни і миру, безпеки і міжнародного співробітництва.

У період біполярного світопорядку безпеку ототожнювали з балансом сил між двома протиборчими блоками. Головна мета контролю над озброєннями головним чином здійснювалось шляхом переговорів і створення атмосфери взаємної довіри і передбачуваності. Такий підхід лежав в основі досягнутих між двома наддержавами угод з припинення гонки озброєнь, а також здійснення та врегулювання інших локальних конфліктів.

В умовах, коли національні інтереси формулювалися виходячи з імперативів захисту державної території, населення і природних ресурсів, військова сила виступала в якості найважливішого атрибуту влади і могутності держави. У сучасних умовах національна безпека залежить не тільки від потужності і боєздатності збройних сил, але й від цілого ряду інших факторів - економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян та ін..

Серед джерел реальної загрози для безпеки більшості: тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградацію навколишнього середовища, уповільнення або зупинка економічного зростання контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, дефіцит продовольства, чисельність населення, енергоресурси володіючи енергоресурсама держава може впливати на політичний процес окремих країн та регіонів.

Важливою складовою частиною національно-державної безпеки є економічна безпека. Від неї залежать дотримання і реалізація внутрішніх та зовнішніх державних інтересів, життєздатність і ефективність внутрішньо-і зовнішньополітичної стратегії. Тому не випадково, що в багатьох країнах в компетенцію органів, що займаються проблемами державної безпеки, наприклад Ради національної безпеки США та Ради безпеки Російської Федерації, віднесені не тільки питання суто військової політики, розвідки і т.д. але і питання, що стосуються економіки, екології, технології, охорони здоров'я, освіти та ін.

Загрози стали носити глобальний характер. Захист кордонів більше не є виключно справою військових. Найчастіше діяльність окремих країн, корпорацій або навіть окремо взятої людини може мати наслідки всепланетарного масштабу. Наприклад, знищення тропічних лісів, впровадження комп'ютерного вірусу, який здатний порушити функціонування усієї світової комп'ютерної мережі незважаючи на національні кордони.

У світлі цих обставин все більше значення отримує стратегія колективної безпеки. Ця стратегія передбачає створення системи, в якій кажна держава згодна з тим, що його безпека є справою всіх, і приєднується

до колективних дій з ліквідування агресії.

3)Геополітичні кодекси (коди) у зовнішній політиці держави

Геополітичні дії держави на міжнародній арені, розробка перспективних напрямів її геостратегії мають спиратися на відповідний геополітичний кодекс (або код). Американський вчений Дж. Геддіс під геополітичними кодами (кодексами) розуміє оперативні зведення «законів», які складаються з низки політико-географічних припущень і є підставами для зовнішньої політи­ки держави. За визначенням британського вченого П. Тейлора, геополітичні коди (кодекси) є стійкими, такими, що зберігаються протягом тривалого часу (за умов існування певного світового геополітичного порядку), і незалежними від політичної кон'юнктури особливостями відносин між кожною парою держав, що і зумовлює вибір «природних» супротивників і союзників. Ми дотримуємося і такої думки, що геополітичнии кодекс (код) — це сукупність обґрунтованих стратегічних гіпотез, які держава формулює щодо інших держав при формуванні своєї зовнішньої політики.

Віддаємо перевагу терміну «кодекс». За одним з визначень, під кодексом розуміють сукупність норм, принципів і правил у певній сфері. У жодної держави геополітичний кодекс не має форми офіційно ухваленого систематизованого зведення розділів зі статтями та пунктами. Проте реальна геополітика кожної держави здійснюється на основі певних усталених поглядів на її зовнішню політику, можливість застосування тих чи інших за­собів, уявлень про інші держави та про свої інтереси у взаємо­відносинах з ними тощо, тобто, по суті, спираючись на певний геополітичний кодекс.

Взагалі геополітичний кодекс має містити: визначення дер­жавних геополітичних інтересів; геополітичну оцінку певного кола держав (залежно від рівня кодексу); визначення геополітичних со­юзників і супротивників (конкурентів); ідентифікацію зовнішніх загроз національним інтересам з боку певних держав чи їх угру­повань; заплановане реагування на зовнішні загрози (з його обґрунтуванням); основні стратегічні напрями геополітики держави на міжнародній арені.

Для кожної держави притаманний свій унікальний геополітич­ний кодекс. При цьому вироблені різними державами геополітичні кодекси взаємозалежні. Геополітичні коди можуть бути різнорівневими. Виділяють три основні рівні: локальний (місцевий), регіональний та світовий.

Кодекс локального (місцевого) рівня має містити насамперед геополітичні оцінки сусідніх держав і головні принципи та напрями зовнішньої політики щодо них. Уряди всіх (навіть малих) держав повинні мати такі кодекси.

Кодекси регіонального рівня потрібні державам, котрі прагнуть поширити свій вплив далі своїх сусідів першого порядку і повинні містити геополітичні оцінки держав регіону (іноді, навіть„ окремих держав сусідніх регіонів) та головні напрями стратегії і тактики зовнішньої політики держави щодо них. У таких держав геополітичний кодекс має взаємопов'язані два рівні — локальний і регіональний. Іноді окремі положення регіонального кодексу можуть суперечити положенням локального. Наприклад, Туреччина і Греція як країни-члени НАТО мають у своїх регіональних кодексах спільні положення, що випливають з їх участі в Євроатлантичному Альянсі. Проте на локальному рівні вони виступають як геополітичні суперники: зокрема, геополітика Греції спрямована проти посилення турецького впливу на Кіпрі, на підтримку Республіки Кіпр, а геополітика Туреччини — на послаблення грецького впливу і підтримку однією нею визнаної країни — Турецької Республіки Північного Кіпру.

Лише декілька держав світу мають достатній потенціал і по­літичну волю проводити свою геополітику на світовому рівні, і їх геополітичні кодекси світового рівня містять геополітичні оцінки великої кількості держав з різних регіонів світу, стратегію взаємо­дії з головними полюсами могутності, засоби захисту геополітичних інтересів у різних районах земної кулі тощо. До таких держав слід віднести насамперед США, а також Китай, Росію, Велику Бри­танію, Францію. Таким чином, геополітичні кодекси провідних держав світу мають усі три рівні.

Ще раз підкреслимо, що геополітичний кодекс має бути осно­вою для розробки стратегії зовнішньої політики держави. Про­тягом історичного розвитку змінюється геополітичне положення держави, її зовнішня політика і, відповідно, має зазнавати змін геополітичний кодекс.

Геополітичні коди США

Не буде перебільшенням стверджувати, що головний зміст кодів цього рівня визначається наявністю ядерної зброї, особливо з «ери балістичних ракет», що почалася в 1960-і роки, дуже велика точність попадання в обрані цілі, а також мобільність розміщення (шахти, підводні човни, бомбардувальники) - всі ці характеристики зробили переворот в ієрархії стратегічних сил.

Багато впливаю географічні чинники (острівне положення, геоморфологічні особливості, метеорологічні умови тощо) втратили для світової геостратегії свій початковий сенс. Епоха «великих батальйонів» як основних елементів традиційних стратегій з появою «атома» і балістичних ракет повністю завершилася. У зв'язку з такими радикальними змінами світові держави переглянули свої геополітичні коди і доктрини, засновані на них.

Розглянемо, як формувалися глобальні геополітичні коди в ряді ключових для світової геополітики країн після Другої світової війни.

Геополітичні коди США. Зовнішня політика США після Другої світової війни визначається поняттям «стримування», мається на увазі оборонну позицію проти супротивника - СРСР. При переході від «стримування» як загального терміну на рівень оперативних кодексів виявляється, що в різний час зміст поняття досить істотно змінювалося. Утворилася ціла «сім'я» кодексів, для яких застосовувався загальний термін «стримування».

Одним з найвідоміших в літературі був кодекс відомого американського дипломата Дж. Кеннана. Американський дослідник Геддіс відзначає, що в 1945 р. США дотримувалися політики «єдиного світу», намагаючись залучити СРСР у новий світовий порядок. Це «стримування шляхом інтеграції» зазнало невдачі. СРСР переслідував інші цілі, і універсалістські ідеї були марні. Тоді в 1947 р. у відносинах з СРСР була взята більш тверда лінія - так звана позиція «терпіння і твердості», кульмінацією якої стала доктрина американського президента Трумена, схвалення Конгресом США майбутнього введення британських військ в Грецію і Туреччину. Трумен проголосив обіцянку щодо підтримки «вільних народів» всюди. Між 1945 і 1947 рр.. збройні сили США були скорочені з 12 млн до 1,5 млн, що супроводжувалося еквівалентним скороченням оборонного бюджету.

У 1947 р. держсекретар США Дж. Маршалл призначив Кеннана, областю дослідження якого був СРСР, директором планування політики Держдепартаменту. Як нам вже відомо, саме в цей час в журналі «Форін Аффеарс» з'явилася його стаття, аналізувала радянську зовнішню політику та її наслідки для США.

Кодекс стримування Кеннана включав в себе геополітичні важливі позиції. Не всі райони світу в рівній мірі важливі з точки зору безпеки США. Він виділив чотири життєво важливих центри влади, що мають промисловий потенціал, здатний витримати сучасну війну проти США: Великобританія, Німеччина, Японія і СРСР, які разом з США становили, за Кеннаном, п'ять центрів влади. У 1947 р. тільки один з цих центрів влади, СРСР, був ворожий США. Проблема, за ідеями Кеннана, полягала в запобіганні повторення ситуації під час Другої світової війни, коли два з цих силових центрів, Німеччина і Японія, разом загрожували безпеці США. Засобом досягнення цієї мети була традиційна стратегія рівноваги сил. Це означало, що не можна було допустити вакууму влади в Німеччині і Японії. Їх необхідно було перетворити на дружні держави, аналогічні Великобританії.

Кодекс Кеннана не передбачав подальшого втручання у внутрішні справи цих або будь-яких інших держав. Це повинно було стати класичною гегемоніальною політикою балансу сил, при якій США, перебуваючи в стороні, використовують дипломатичні та інші засоби для запобігання ворожої їм коаліції: «Слід зазначити, що виділені Кеннаном території не входили в американську сферу впливу в Європі чи Азії, а лише фіксувалися як фактичні центри влади в регіонах, незалежних як від СРСР, так і від контролю США ».

Отже, політика США полягала в економічній, а не військовій підтримці дружніх держав. Кеннан був твердим прихильником плану Маршалла для Західної Європи і наполягав на тому, щоб економічна допомога розподілялася самими європейцями, а не американцями. У його геополітичному коді радянська загроза розглядалася скоріше як політична, ніж військова. План Маршалла був направлений на запобігання економічного краху Європи, від якого отримав би політичні вигоди тільки СРСР.

Геддіс виділяє чотири різних глобальних геополітичних кодекси між 1949 і 1979рр. Всі чотири кодекси грунтувалися на положенні про суперництво між США і СРСР, проте вони мали різні тлумачення природи цього конфлікту і, отже, пропонували різні політичні рішення. Всі ці кодекси принципово відрізнялися від кодексу Кеннана тим, що пропонували замість ізолювання ворога або його оточення, переслідування.

• Після 1949 р. центр світової політики змістився в Азію. Кодекс Кеннана не витримав союзницьких відносин соціалістичного Китаю з СРСР та початку Корейської війни. Ці події неминуче привели до переосмислення геополітичної концепції, що породило відомий документ «Доктрина Ради Національної Безпеки США - 68». Теоретично концепція розмаїття світу Кеннана змінилася концепцією однаковості. «Поразка США в будь-якому місці є поразкою скрізь» Ядерного зброя стала основним засобом запобігання комуністичної загрози. Ключовим стало розширення таємної діяльності ЦРУ, що включало пряме втручання у внутрішні справи інших держав.

• З обранням у 1960 р. президентом США Джона Кеннеді з'явилися перші ознаки повернення до понять балансу сил і різноманітності. Це виразилося у відомій доктрині «гнучкого реагування». Однак в силу ряду причин, зокрема події на Кубі, змагання між комунізмом і капіталізмом вийшло знову вперед. В'єтнам став символом опору США проти комунізму.

• Після поразки США у В'єтнамі головним стратегом в адміністрації президента Річарда Ніксона, який остаточно вивів війська США з В'єтнаму, став Генрі Кіссінджер - історик, що спеціалізувався на політиці європейських держав XIX століття. Моральний хрестовий похід проти комунізму був замінений прагматичною практикою силової політики. Виходячи з такого підходу, конкретне завдання полягало ​​як роздробити комуністичний блок. Дійсно, комуністичний моноліт став дробитися з розколу між Тітовською Югославією і СРСР в 1948 р., Китаєм і СРСР, з початком критики культу особи Сталіна в СРСР.

• В кінці 1970-х - початку 1980-х років майже повторилися результати «політики стримування». Ідеологічне трактування відроджується знову, але вже представляє СРСР у вигляді «імперії зла», так що «політика відкинення» повернулася. Доктрина 40-го президента Рональда Рейгана передбачала підтримку повстанських груп, які воюють з комуністичними режимами на трьох континентах, особливо в таких країнах, як Ангола, Афганістан, та державах Центральної Америки. Останній регіон займав в американській політиці найбільш важливе місце.

Нарешті, до кінця 1980-х років «кодекси стримування» США завершили повний оборот, досягнувши дружніх відносин з СРСР.

З урахуванням того, що США визначали геополітичний світовий порядок під час «холодної війни», в усякому разі на Заході, геополітичні коди інших країн підлаштовувалися або суперечили поглядам США на світ. Навіть СРСР змушений був враховувати зміни в кодах США.

Геополітичні коди СРСР після Другої світової війни.

• У сталінський період, незважаючи на величезні людські і матеріальні жертви, понесені в період Другої світової війни, СРСР, направивши переважну частину ресурсів у військовий комплекс, зберіг статус наддержави. Зачатками геополітичного кодексу з'являються після випробування в 1949 р. атомної бомби і в 1953 р. водневої бомби. До початку 1960-х років СРСР можна розцінювати як державу регіонального рівня. З 1960-х років починається нова епоха. СРСР вперше після Другої світової війни з'являється на світовій арені. Він розширює зв'язки з Африкою, зокрема з Єгиптом, ідеологічно впроваджується в Гвінею, Малі, підтримує режим Сукарно в Індонезії, бере участь у політичній кризі в Конго і підтримує Фіделя Кастро на Кубі. У березні I960 р. створюються війська стратегічного призначення. Доктрина Соколовського, враховує першорядне значення ядерної сили у військових конфліктах між СРСР і США, залишається основою радянської стратегії фактично до початку 1980-х років. Ні в'єтнамський криза, ні американська поразку в ньому, ні «детант» не змінили геополітичний кодекс Соколовського.

• Тільки в кінці 1960-х років в СРСР відбувається перегляд геополітичного коду. У доктрині Брежнєва мова йде не тільки про оборону СРСР, але і захист усіх соціалістичних країн. Доктрина Брежнєва фактично була проголошена після вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 р. По суті в цій доктрині йдеться про обмеження суверенітету європейських соціалістичних країн.

Крім того, СРСР був оголошений природним союзником країн Третього світу, без підтримки якого неможлива визвольна антиімперіалістична війна в цих країнах.

Стратегія і військова доктрина підпорядковувалися політичному курсу Комуністичної партії Радянського Союзу. Ймовірність ядерної війни жодним чином не виключала можливість звичайної війни. Констатувалося, що ядерна війна може початися класичним чином, тобто з використання неядерних видів озброєнь. У доктрині Брежнєва театром військових дій не оборонної, а наступальної стратегії оголошувалися цілі континенти і навіть планета в цілому.

• У жовтні 1989 р. перший президент СССРМ. С. Горбачов беззастережно відкинув доктрину Брежнєва. У 1991 р. Організація Варшавського Договору, створена як військова коаліція в 1955 р., була ліквідована, в цьому ж році відбулося об'єднання Німеччини, виведення радянських військ з Афганістану, повернення до СРСР понад 600 тис. військовослужбовців з колишніх соціалістичних країн, був оголошений принцип одностороннього знищення танків та ракет.

Доктрина Горбачова припускала перехід від біполярного світу до «безполюсного», в якому жодна з держав не прагне до світового панування. Ключовими термінами, навколо яких будувалася політика, стали, наприклад, такі: «всеосяжна система міжнародної безпеки», «загальноєвропейський будинок», «де-ідеологізація міжнародних відносин», «право на власний шлях розвитку».

Розглянемо французький геополітичний коди у відповідні періоди, щоб можна було порівняти їх з кодами наддержав.

Голлістський геополітичний кодекс Франції (Шарль де Голль був президентом Франції з 1958 по 1969 р.) виходив з традиційних геополітичних кодексів Франції, сфокусованих на німецькій загрозі на Рейні на місцевому рівні, а також на маневруванні проти Росії на регіональному (європейському) рівні і суперництві з Великобританією на глобальному рівні. У поглядах де Голля на світ США зайняли місце Великобританії на глобальному рівні.

Універсальною загрозою Франції в XX в. була загроза з боку Німеччини, але до 1960-х рр.., з успіхами розвитку Європейського Співтовариства, з підписанням у 1963 р. договору про дружбу між Францією і Німеччиною, проблема безпеки була вирішена остаточно. Це надало де Голлю можливість сконцентрувати зусилля на вирішенні проблем безпеки на регіональному і глобальному рівнях, тобто на відносинах з США та СРСР.

У 1960р. Франція створила свою атомну бомбу, підтвердивши тим самим статус світової держави, приєднавшись до США, СРСР і Великобританії як ядерних держав. Тим не менше вперше в історії сучасного світу основні центри світової влади перебували за межами Західної Європи. Вибір НАТО, яка пов'язувала країни Західної Європи з однією з наддержав, був неприйнятний для позицій де Голля.

Де Голль вважав, що Франція повинна очолити блок західноєвропейських держав на противагу США. Отже, членство в НАТО було несумісне з цією позицією де Голля. У 1966 р. Франція вийшла з інтегрованої військової структури НАТО. Однак геополітичний кодекс де Голля не отримав подальшого розвитку після його президентства в 1960р не менш зберігається ідея голлістського підходу до незалежного від США європейського розвитку.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
7. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
8. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
9. Абіотичні та біотичні небезпеки.
10. Аграрний комплекс національної економіки.
11. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 2337