Звільнення від відбування покарання щодо неповнолітніх

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх застосовується на тих же засадах, що й щодо дорослих (статті 75-78 КК), з урахуванням особливостей, передбачених ст.104 КК.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1) засудження неповнолітнього до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

2) є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування призначеного йому покарання. Такий висновок робиться судом на основі об’єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Тобто, воно можливе у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків має враховуватися при визначенні того, чи можливе виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

При звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням йому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим, а саме: від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах із врахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов’язки, що й на дорослих, до яких застосований аналогічний захід. Вони вказані у ст.76 КК.

Крім того, покладення відповідно до ч.2 ст.104 КК на окрему особу за її згодою або на її прохання обов’язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що й на такого неповнолітнього покладається обов’язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього та підстави скасування такого звільнення визначені у ст.78 КК.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладений обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов’язку. Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього (ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо), то це свідчить про невиконання засудженим покладених судом на нього обов’язків і про те, що випробування він не витримав.

У разі вчинення неповнолітнім протягом іспитового строку нового злочину, йому призначається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71-72 КК. При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч.2 ст.103 КК, тобто остаточне покарання принаймні не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 14 Прикінцевих та перехідних положень КК неповнолітнім, які були умовно засуджені згідно з нормами КК 1960 p., іспитовий строк скорочується до максимальної тривалості, визначеної у ч. З ст. 104 КК 2001 р. (тобто, до двох років), якщо раніше визначений іспитовий строк був вищим від цієї межі.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є специфічним заходом,який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає вужчі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст.104 КК). Захід, передбачений ст.105 КК, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру. Він може бути застосований за наявності таких умов у їх сукупності:

1) неповноліття особи. Видається, що така особа має бути неповнолітньою на момент розгляду справи судом;

2) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості. Це злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк відповідно не більше двох років та не більше п’яти років або інше, більш м’яке покарання (частини 2 та 3 ст.12 КК). Зі змісту ст.105 КК випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Тобто, вчинення двох чи більше злочинів, хоча б кожний з них був і невеликої тяжкості, виключає звільнення від покарання на підставі цієї статті КК. Водночас, не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше. Таким чином, до неповнолітнього, який раніше вчинив злочин і має за нього судимість, може бути застосоване звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка. На це може, зокрема, вказувати, допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з’явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Причому відповідні дії мають бути не вимушеними, нав’язаними іншими особами, чи епізодичними, а мають свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, про його прагнення спокутувати вину, виправитися.

На підставі таких об’єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановления вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. В такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст.105 КК. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосований щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов’язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру - це право суду. Втім, суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру і чому вони виявилися неефективними.

У ч.2 ст.105 КК наведений вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх. Ними є:

1)застереження,яке полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз’яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього - це встановлення днів і годин, протягом яких неповнолітній повинен перебувати вдома, або навпаки, не може бути у громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти неповнолітній; заборона користуватися певними транспортними засобами чи предметами; заборона виїжджати в інші місцевості без дозволу спеціалізованого державного органу; вимога розпочати або продовжити загальноосвітнє навчання або професійну підготовку чи роботу тощо;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов’язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи колективу;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Цей примусовий захід виховного характеру може бути застосований лише за наявності певних умов:

- злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі;

- неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію);

- підсудний погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання. Виховний характер цього заходу полягає саме у добровільності відшкодування, примус же проявляється в тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені Законом «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» та положеннями про них. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх у віці від 11-ти до 14-ти років) та професійні училища соціальної реабілітації (туди направляються особи віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Направлення до спеціальної навчально-виховної установи є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру. Він повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду.

Строк перебування неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправлення, може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи. Це здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її адміністрації.

До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи спричиняє неможливість встановлення обмежень дозвілля і особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Втім доцільним є поєднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характеру, вказаних у ч.2 ст.105 КК, суд може призначити неповнолітньому вихователя, який діє відповідно до Положення про судових вихователів.

Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характерує однорідними з тими, які передбачені стосовно звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням таких заходів. При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі ст.71 та ч. 2 ст.103 КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності. На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з врахуванням особливостей, встановлених ст.106 КК. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій диференціації.

Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття. Тобто, положення, передбачені ст.106 КК, можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягли повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання.

Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється:

- від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч.2 ст.106 КК. Ці строки диференційовані з врахуванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені в ч.1 ст.49 КК;

- від відбування покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинувальним вироком у строки, вказані в ч.3 ст.106 КК.

Закон передбачає зупинення та перерив перебігу давності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент ухилення від слідства або суду чи вчинення злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст.106 КК, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст.49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч.4 ст.49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч.1 ст.442 КК настає з 16-річного віку, виключна норма про незастосування давності у разі вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч.5 ст.49, ч.6 ст.80 КК) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Призначення покарання неповнолітнім	\|	Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.