• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Додаткові покарання

Позбавлення військового, спеціального зван­ня (ст. 54 КК), рангу, чину або кваліфікаційного класу у відповідності до ч. 2 ст. 52 КК є додатковгш. покаранням, застосування якого характеризується такими особливостями:

1) оскільки це додаткове покарання не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК, воно призначається тільки на підставі норми Загальної частини КК — ст. 54;

2) призначення цього пока­рання є правом, а не обов'язком суду, який призначає його за своїм розсу­дом з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного;

3) це по­карання відноситься до спеціальних видів і може бути призначене тільки тій особі, яка на момент постановлення вироку мала військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, надані їй у встановленому законом порядку;

4) призначити це покарання суд може при засудженні особи за вчинення не будь-якого, а тільки тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяж­кого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину;

5) це покарання має безстроковий характер, оскільки час його застосування не обмежений в законі якимись конкретни­ми межами і навіть після погашення або зняття судимості засуджений не має права претендувати на автоматичне відновлення його в тому званні, ранзі, чині або кваліфікаційному класі, яких він був позбавлений за виро­ком суду;

6) покарання, передбачене ст. 54 КК, не застосовується до непо­внолітніх.

Відсутність додаткового покарання, що розглядається, безпосередньо в санкціях статей Особливої частини КК свідчить, що доцільність його при­значення закон ставить у пряму залежність від індивідуальних особливос­тей вчиненого і особи винного. Тому при призначенні цього покарання суд повинен не тільки послатися на ст. 54 КК, а й зобов'язаний мотивувати своє рішення у вироку.

Ст. 54 КК не ставить можливість призначення передбаченого в ній покарання в пряму залежність від характеру вчиненого особою злочину. То­му це покарання може бути призначене судом як у випадках, коли вчине­ний особою тяжкий або особливо тяжкий злочин був пов'язаний із викори­станням прав та повноважень, якими володіє винний на підставі наявності відповідного військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу, так і в разі, коли такий зв'язок був відсутній.

Покарання, передбачене ст. 54 КК, полягає в позбавленні: військових звань, що присвоюються військовослужбовцям, які проходять службу в Збройних Силах, Прикордонних військах, Службі безпеки й інших військо­вих формуваннях, а також військовозобов'язаним; спеціальних звань, які ма­ють співробітники міліції, державної податкової адміністрації, податкової міліції, митної служби і деякі інші категорії працівників; рангів, установле­них для державних службовців, службових осіб органів місцевого самовря­дування і дипломатичних працівників; класних чинів, запроваджених для працівників прокуратури; кваліфікаційних класів, передбачених для суддів, судових експертів, лікарів — судово-психіатричних експертів.

Якщо засуджений має кілька із зазначених звань (наприклад, і військо­ве, і спеціальне), то суд має право своїм вироком позбавити його відразу всіх звань або якогось одного з них. Для застосування ст. 54 КК не має та­кож значення, яке за значимістю (характером, обсягом і важливістю повно­важень) звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас має засуджений і яким органом чи службовою особою ця відзнака була йому присвоєна.

При призначенні додаткового покарання, передбаченого ст. 54 КК, за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно ні поглинен­ню іншими видами покарань, ні складанню з ними не підлягає й у всіх ви­падках виконується самостійно (див. коментар до ч. 4 ст. 72 КК).

Стаття 54 КК передбачає можливість позбавлення засудженого тільки таких звань, рангів, чинів або кваліфікаційних класів, що присвоюються особі згідно з посадою, яку вона обіймає, її службовим становищем, стату­сом службової, професійної або іншої спеціальної діяльності, з урахуванням рівня професійної кваліфікації, характеру, стажу і результатів роботи.

Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. працівникам цих органів певні ранги присвоюються відповідно до категорії посади, яку вони обіймають, виходячи з рівня професійної кваліфікації, з урахуванням стажу і ре­зультатів роботи.

Однак ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти засудженого наукового ступеня (кандидат, доктор наук), почесного (Народний артист, Заслужений будівельник тощо) або вченого (доцент, професор) звання, державних нагород (орденів, медалей), державних премій і почесних грамот, тобто таких відзнак, які присвоюються особі за особливі заслуги та досяг­нення в галузі науки, техніки, культури, захисту батьківщини, громадської діяльності тощо. Якщо суд дійде висновку, що вчиненим злочином особа дискредитує присуджений їй науковий ступінь, присвоєне вчене, почесне звання чи нагороду, то він має право лише направити подання в той орган або тій службовій особі, які їх присвоїли і які мають право у встановлено­му законом порядку прийняти рішення про позбавлення засудженого цих звань чи нагород.

Після набуття законної сили вироку, яким особі призначене покаран-''ня, передбачене ст. 54 КК, суд направляє копію цього вироку в той орган, який присвоїв військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Після одержання копії вироку зазначений орган зобов'язаний:

а) вне­сти у відповідні документи запис про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

б) вжити не­обхідних заходів до позбавлення засудженого всіх прав, пільг та повнова­жень, пов'язаних із наявністю відповідного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

в) повідомити суд про виконання покарання (ст. 27 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

Конфіскація майна.Відповідно до ч. 6 ст. 41 КК Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК) і полягає в примусовому безоплатному вилученні за виро­ком суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю за­судженого.

Конфіскації підлягає тільки те майно, яке є власністю засудженого, у тому числі і та його частина, що належить йому в спільній власності з інши­ми особами. До складу такого майна можуть входити речі, предмети, гро­шові кошти, внески в банках, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери.

Перелік майна, яке не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом України (ч. 3 ст. 59 КК) і на даний час вміщений у додатку до КК.

Конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК). Тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки части­на майна засудженого. Якщо конфіскації підлягає лише частина майна засудженого, то суд зобов'язаний зазначити у вироку, яка саме частина майна конфіскується, або повинен перелічити предмети, що конфіскуються, із зазначенням їх індивідуально-визначених ознак (найменування, марки, номера тощо). Заміна конфіскації і майна оплатою його вартості законом не пе­редбачена.

Конфіскація майна належить до числа безстрокових (одноактних) покарань і вважається виконаною з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави. Однак у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього належного засудженому май­на виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене за умови, якщо воно:

а) було отримане засудженим до постановлення вироку;

б) отри­мане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації;

в) не закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, вста­новлені ст. 80 КК (ст. 25 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

Конфіскація майна належить до числа загальних (універсальних) покарань і по суті може бути застосована до будь-якої особи.

Порядок призначення цього додаткового покарання встановлений у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) та особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК) корисливі злочини і мо­же бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Отже, відповідно до закону конфіскація майна може бути призначена лише за умови, якщо:

а) вчинений особою злочин є тяжким або особливо тяжким;

б) цей тяжкий або особливо тяжкий злочин є корисливим;

в) це до­даткове покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за корисливий тяжкий або особливо тяжкий злочин.

У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бу­ти передбачена як обов'язкове (наприклад, частини 2 та 3 ст. 368 КК) або як факультативне (наприклад, ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов'язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його призначення лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК. У другому випадку питання про доцільність призна­чення конфіскації майна вирішується за розсудом суду. Обговорюючи в цьо­му випадку питання про призначення конфіскації, суд повинен враховува­ти, що невиявлене майно на момент постановлення вироку саме по собі не є перешкодою для призначення цього додаткового покарання, оскільки май­но, що підлягає конфіскації, може бути виявлене і при виконанні або навіть після виконання вироку.

Проте конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випадках, коли особа звільняється від відбування основного покарання з випро­буванням (статті 75, 77 КК), навіть якщо в санкції статті Особливої части­ни КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов'язкове до­даткове покарання (див. коментар до статей 75 та 77 КК). Застосовуючи, на­приклад, ст. 75 КК при засудженні особи за ч. 1 ст. 209 КК, суд не має пра­ва призначити конфіскацію майна, хоча остання і фігурує в санкції ч. 1 ст. 209 КК як обов'язкове додаткове покарання.

Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 1 ст. 79, ст. 86 КК, якщо на день звільнення від покарання або вступу в силу закону про амністію вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний.

Читайте також:

1. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
2. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.
3. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
4. Додаткові (див. Прирістні витрати) витрати.
5. Додаткові види заробітної плати та порядок тарифікації вчителів
6. Додаткові види.
7. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.
8. Додаткові деталі
9. Додаткові елементи правового механізму
10. Додаткові методи.
11. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
12. Додаткові можливості

Переглядів: 1554