МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додатковіШтраф. У частині 1 ст. 53 КК штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який виражається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні колом суб'єктів, ні характером вчиненого злочину. Покарання, що розглядається, є безстроковим (одноактним) і найбільш м'яким (найменш суворим) із усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення судом вироку. У частині 2 ст. 53 КК мінімальний і максимальний розмір штрафу встановлені в межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте за окремі злочини в санкціях відповідних статей Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максимальний розмір штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204, ст. 209', ч. 2 ст. 212, статті 218, 220, ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 306 КК). Конкретний розмір штрафу, що підлягає стягненню з засудженого, призначається судом у кожному конкретному випадку в межах санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 53 КК) і визначається відповідно до ч. 2 ст. 53 КК з урахуванням двох критеріїв: а) тяжкості вчиненого злочину та б) майнового стану винного. Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки може бути призначений судом як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52 КК). Проте і як основне, і як додаткове покарання штраф відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК може бути призначений судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний. Такий порядок застосування штрафу поширюється і на випадки його призначення як додаткового покарання на підставі ст. 77 КК, коли засуджений одночасно звільняється від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК. Виняток із цього правила припустимий лише при призначенні штрафу у виді основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК. При призначенні штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК) особливість його застосування полягає в тому, що штраф складанню з іншими видами покарань не підлягає і у всіх таких випадках виконується самостійно. Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування покарання у виді штрафу: а) при заміні виправних робіт на підставі ч. З ст. 57 КК; б) при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі закону про амністію (ст. 86 КК) або акта про помилування (ст. 87 КК). Проте в цих випадках мова йде не про призначення покарання у виді штрафу за вироком суду, а про заміну раніше призначеного вироком суду покарання штрафом. Наприклад, у ситуації, передбаченій в ч. З ст. 57 КК, особа засуджується вироком суду до виправних робіт, але після постановлення вироку стає непрацездатною, що і є причиною заміни призначених їй виправних робіт штрафом у порядку, передбаченому ст. 410 КПК. Водночас слід мати на увазі, що покарання у виді штрафу не може бути застосоване судом при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК, оскільки в зазначених випадках заміна запроваджується лише такими видами покарань, які мають строковий характер, до яких штраф не належить. Оскільки штраф є покаранням одноактним, не передбачена законом і можливість умовно-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК) та дострокового (частини 1 та 2 ст. 82 КК) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як основне або додаткове покарання. Особа, засуджена до покарання у виді штрафу, може бути звільнена від його сплати на підставі ст. 84 КК у порядку, передбаченому ст. 408 КПК. Вирок суду про призначення покарання у виді штрафу підлягає виконанню Державною виконавчою службою у відповідності до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Призначивши покарання у виді штрафу, суд пропонує засудженому добровільно сплатити його в місячний строк і попереджає про стягнення штрафу в примусовому порядку у випадку його несплати. При несплаті штрафу у встановлений строк стягнення звертається на майно засудженого, за винятком тієї його частини, що не підлягає конфіскації. За відсутності майна або його недостатності для погашення суми штрафу, стягнення звертається на заробітну плату чи інші прибутки засудженого (статті 11, 12 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» від 22 червня 1984 р. Якщо буде встановлено, що засуджений не має можливості сплатити призначений йому штраф, то відповідно до ч. 4 ст. 53 КК суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських (ст. 56 КК) або виправних (ст. 57 КК) робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. Така заміна відбувається в порядку, передбаченому ст. 410 КПК і припустима лише у випадку, якщо неможливість сплати штрафу обумовлена об'єктивними причинами: відсутністю роботи, заробітної плати, грошових заощаджень, інших прибутків, загибеллю або пошкодженням майна, на яке може бути звернене стягнення, тощо. Неможливість сплати штрафу, обумовлену об'єктивними умовами життя засудженого, слід відрізняти від ухилення від виконання покарання, коли особа уживає умисні дії, спрямовані на невиконання покладеного на неї вироком суду обов'язку по сплаті штрафу (приховує заробіток, майно, змінює місце проживання тощо). Ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне чи додаткове покарання, спричиняє відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК. Штраф як основне чи додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому (ст. 98 КК) із дотриманням вимог ст. 99 КК (див. коментар до статей 98 та 99 КК). Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) належить до числа покарань: а) змішаних, оскільки може бути призначене як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52, ч. 1 ст. 55 КК); б) строкових, оскільки як основне покарання призначається на строк від двох до п'яти років, а як додаткове — від одного року до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК); в) спеціальних, оскільки застосовується не до будь-якого суб'єкта, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов'язаний вчинений злочин (ч. 2 ст. 55 КК). Це покарання виражається в позбавленні засудженого його суб'єктивного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою займався на момент вчинення злочину, і тимчасового обмеження його правоздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду. Стаття 55 КК не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній основі; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність — службовою, професійною, підприємницькою або іншою (наприклад, заняття полюванням, керування особистим автотранспортом). Призначення цього покарання не залежить і від форми власності того підприємства, установи або організації, у яких особа обіймає відповідну посаду або займається певною діяльністю. Не є перешкодою для призначення даного покарання і та обставина, що на момент (час) постановлення вироку підсудний вже не обіймав посаду або не займався діяльністю, із якими був пов'язаний вчинений ним злочин (наприклад, був звільнений з посади), або був позбавлений права на їх заняття в порядку адміністративного стягнення (наприклад, був позбавлений права на керування транспортними засобами або права на заняття полюванням на підставі ст. 30 КпАП). Покарання, передбачене ст. 55 КК, встановлює заборону на обіймання особою певної посади або зайняття певною діяльністю. Отже, рішення суду про правову заборону на здійснення такого права повинне бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні покарання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або зазначено вид діяльності, права обіймати які або займатися якими може бути позбавлений засуджений (наприклад, статті 286, 287 КК), то формулювання покарання у вироку повинне точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо в санкції статті Особливої частини КК покарання вказане в загальній формі, тобто наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК (а таких санкцій у КК — переважна більшість), то суд зобов'язаний конкретизувати правову заборону у вироку і точно зазначити (описати, окреслити) характер (коло) тих посад або вид тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими він позбавляє засудженого. При цьому покарання повинне бути сформульоване судом таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою в ньому діяльністю в будь-якій галузі, а також був позбавлений можливості обіймати посади або займатися діяльністю, що за своїм характером аналогічні з тими, які були використані для вчинення злочину. Ця заборона може бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, директор, завідуючий) або шляхом опису характеру та обсягу тих повноважень, якими особа наділяється за посадою, службовою, професійною або іншою спеціальною діяльністю. Наприклад, при призначенні цього покарання за ст. 191 КК доцільно позбавляти засудженого права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, або посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями. Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров'я тощо без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретного виду тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений. Наприклад, продавцю, засудженомузаобман покупців за ч. 1 ст. 225 КК, суд не може заборонити працювати в системі торгівлі, але може позбавити його права на певний строк працювати продавцем; лікарю, засудженому за незаконне проведення аборту за ч. 2 ст. 134 КК, суд не може заборонити працювати в системі охорони здоров'я, але може позбавити його права займатися лікарською діяльністю. Підстави для застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю сформульовані в ч. 2 ст. 55 КК, відповідно до якої це покарання може бути призначене за умови, якщо: а) на момент (час) вчинення злочину винний обіймав певну посадуабозаймався певною діяльністю на законних підставах; б) вчинений винним злочин за своїм характером був безпосередньо пов'язаний з посадою, яку він обіймав, або діяльністю, якою він займався; в) з урахуванням характеру вчиненого злочину, особи засудженоготаінших обставин справи суд дійшов висновку про неможливість (недоцільність) збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тільки за наявності всіх трьох зазначених умов можливе призначення цього покарання, особливо у випадках, коли воно як додаткове призначається не відповідно до санкції статті Особливої частини КК, а на підставі ст. 55 Загальної частини КК. Як основне покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призначене судом лише за умови, якщо воно безпосередньо передбачене у відповідній санкції статті Особливої частини КК, за винятком випадків його призначення на підставі ч. 1 ст, 69 КК. Однак і при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК це основне покарання може бути призначене судом лише з дотриманням вимог, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, — якщо злочин вчинений за посадою або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю. Як додаткове покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призначене у випадках, якщо воно: а) безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Причому у санкції воно може бути передбачене або як обов'язкове (наприклад, ст. 131, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 191 КК), або як факультативне (наприклад, ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 191 КК) додаткове покарання. У першому випадку відмова від його призначення припустима лише при застосуванні ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК), а в другому — питання про доцільність його призначення вирішується за розсудом суду; б) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55 КК з обов'язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення і посиланням на цю норму закону; в) передбачене в санкції статті Особливої частини КК як одне з кількох, альтернативне зазначених у ній основних покарань (наприклад, ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144, ст. 145, ст. 172, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175 КК), але не призначене судом у цій якості. Призначаючи в таких випадках інше, альтернативне передбачене в санкції основне покарання, суд вправі призначити позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання. Проте призначення цього додаткового покарання здійснюється тут не відповідно до санкції статті Особливої частини КК, а також на підставі ч. 2 ст. 55 КК. Тому прийняте судом рішення повинне бути мотивоване у вироку з обов'язковим посиланням на ч. 2 ст. 55 КК. Так, якщо за ч. 1 ст. 140 КК суд призначає основне покарання, наприклад, у виді обмеження або позбавлення волі, то на підставі ч. 2 ст. 55 КК він може позбавити засудженого права обіймати певні посади як додаткове покарання. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного або додаткового покарання на підставі санкції статті Особливої частини КК воно застосовується в межах строків, зазначених у відповідній санкції. Якщо це покарання призначається як додаткове на підставі ч. 2 ст. 55 КК, то при визначенні його строку суд повинен виходити з тих меж, які встановлені для даного виду додаткового покарання в ч. 1 ст. 55 КК. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (див. коментар до частин 3 та 4 ст. 72 КК). При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання порядок його застосування (виконання) встановлений у ч. З ст. 55 КК і залежить від того, до якого виду основного покарання воно приєднується: а) якщо це додаткове покарання приєднується до арешту (ст. 60 КК), обмеження волі (ст. 61 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), то воно поширюється на весь час відбування засудженим основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для даного виду додаткового покарання. При цьому строк додаткового покарання обчислюється (починає відраховуватися) з моменту відбуття засудженим основного покарання. Отже, у цих випадках заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю діє і протягом строку відбування засудженим основного покарання, і після його відбуття — протягом строку, на який призначене вироком суду додаткове покарання; б) якщо зазначене покарання приєднується на додаток до інших видів основних покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або призначається на підставі ст. 77 КК при одночасному звільненні особи від основного покарання з випробуванням (ст. 75 КК), то воно обчислюється, і отже, правова заборона на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю діє з моменту набуття вироком законної сили. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосовується не послідовно, а паралельно з основним покаранням або іспитовим строком (ч. З ст. 75 КК). При цьому закінчення строку кожного з покарань (основного і додаткового) або іспитового строку (ч. З ст. 75 КК) та додаткового покарання залежить від їх тривалості. З дотриманням умов, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване як основне покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК. При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути достроково звільнений від його відбування на підставі статей 85—87 КК. При призначенні цього покарання як додаткового засуджена до нього особа може бути звільнена від його відбування: а) з випробуванням (ст. 79 КК); б) умовно-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (ч. 2 ст. 82, статті 85—87 КК). До неповнолітніх позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосовано лише як додаткове покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 98 КК). Відповідно до п. 3 ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. вирок суду в частині позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягає виконанню Державною виконавчою службою. Якщо засуджений до цього покарання обіймає відповідну посаду або займається певною діяльністю за умовами трудового договору на підприємстві, в установі або організації, то копія вироку суду, що набрав чинності, направляється до адміністрації цього підприємства, установи або організації. Отримавши копію вироку, адміністрація зобов'язана: а) розірвати трудовий договір із засудженим; б) внести до трудової книжки засудженого в точній відповідності до вироку запис про те, на якій підставі, на який строк і які саме посади він не вправі обіймати або якого роду діяльністю не може займатися; в) повідомити суд про виконання вироку (ст. 5 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»). Ухилення від покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, — призначеного судом як основне чи як додаткове, має наслідком відповідальність за ч. 1ст. 389 КК.
Читайте також:
|
||||||||
|