• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

Штраф. У частині 1 ст. 53 КК штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який вира­жається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні ко­лом суб'єктів, ні характером вчиненого злочину. Покарання, що розгля­дається, є безстроковим (одноактним) і найбільш м'яким (найменш суво­рим) із усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення судом вироку.

У частині 2 ст. 53 КК мінімальний і максимальний розмір штрафу вста­новлені в межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте за окремі злочини в санкціях відповідних статей Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максималь­ний розмір штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204, ст. 209', ч. 2 ст. 212, статті 218, 220, ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 306 КК).

Конкретний розмір штрафу, що підлягає стягненню з засудженого, при­значається судом у кожному конкретному випадку в межах санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 53 КК) і визначається відповідно до ч. 2 ст. 53 КК з урахуванням двох критеріїв:

а) тяжкості вчиненого злочину та

б) майнового стану винного.

Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки може бути призначений судом як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52 КК). Проте і як основне, і як додаткове покарання штраф відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК може бути призначений судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний. Такий порядок застосування штрафу поширюється і на випадки його призначення як додат­кового покарання на підставі ст. 77 КК, коли засуджений одночасно звільняється від відбування основного покарання з випробуванням відпо­відно до ст. 75 КК. Виняток із цього пра­вила припустимий лише при призначенні штрафу у виді основного покаран­ня на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

При призначенні штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК) особливість його застосування полягає в тому, що штраф складанню з іншими видами пока­рань не підлягає і у всіх таких випадках виконується самостійно.

Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування покарання у виді штрафу:

а) при заміні виправних робіт на підставі ч. З ст. 57 КК;

б) при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі закону про амністію (ст. 86 КК) або акта про помилування (ст. 87 КК). Проте в цих ви­падках мова йде не про призначення покарання у виді штрафу за вироком суду, а про заміну раніше призначеного вироком суду покарання штрафом. Наприклад, у ситуації, передбаченій в ч. З ст. 57 КК, особа засуджується ви­роком суду до виправних робіт, але після постановлення вироку стає непра­цездатною, що і є причиною заміни призначених їй виправних робіт штра­фом у порядку, передбаченому ст. 410 КПК.

Водночас слід мати на увазі, що покарання у виді штрафу не може бу­ти застосоване судом при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК, оскільки в зазначених випадках заміна за­проваджується лише такими видами покарань, які мають строковий характер, до яких штраф не належить. Оскільки штраф є покаранням одноактним, не передбачена законом і можливість умов­но-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК) та дострокового (частини 1 та 2 ст. 82 КК) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як ос­новне або додаткове покарання.

Особа, засуджена до покарання у виді штрафу, може бути звільнена від його сплати на підставі ст. 84 КК у порядку, передбаченому ст. 408 КПК.

Вирок суду про призначення покарання у виді штрафу підлягає вико­нанню Державною виконавчою службою у відповідності до ст. 75 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Призначивши покарання у виді штрафу, суд пропонує засудженому добровільно сплатити його в місячний строк і попереджає про стягнення штрафу в примусовому порядку у випадку його несплати. При несплаті штрафу у встановлений строк стягнення звертається на майно за­судженого, за винятком тієї його частини, що не підлягає конфіскації. За відсутності майна або його недостатності для погашення суми штрафу, стяг­нення звертається на заробітну плату чи інші прибутки засудженого (статті 11, 12 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних по­карань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» від 22 червня 1984 р.

Якщо буде встановлено, що засуджений не має можливості сплатити призначений йому штраф, то відповідно до ч. 4 ст. 53 КК суд може заміни­ти несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських (ст. 56 КК) або виправних (ст. 57 КК) робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць ви­правних робіт за чотири таких мінімуми. Така заміна відбувається в поряд­ку, передбаченому ст. 410 КПК і припустима лише у випадку, якщо немож­ливість сплати штрафу обумовлена об'єктивними причинами: відсутністю роботи, заробітної плати, грошових заощаджень, інших прибутків, загибел­лю або пошкодженням майна, на яке може бути звернене стягнення, тощо.

Неможливість сплати штрафу, обумовлену об'єктивними умовами життя засудженого, слід відрізняти від ухилення від виконання покарання, коли особа уживає умисні дії, спрямовані на невиконання покладеного на неї вироком суду обов'язку по сплаті штрафу (приховує заробіток, майно, змінює місце проживання тощо). Ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне чи додаткове покарання, спричиняє відповідаль­ність за ч. 1 ст. 389 КК.

Штраф як основне чи додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому (ст. 98 КК) із дотриманням вимог ст. 99 КК (див. комен­тар до статей 98 та 99 КК).

Позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю (ст. 55 КК) належить до числа покарань:

а) змішаних, оскільки може бути призначене як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52, ч. 1 ст. 55 КК);

б) строкових, оскільки як основне покарання призначається на строк від двох до п'яти років, а як додаткове — від одного року до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК); в) спеціальних, оскільки застосовується не до будь-якого суб'єкта, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов'язаний вчинений зло­чин (ч. 2 ст. 55 КК).

Це покарання виражається в позбавленні засудженого його суб'єктив­ного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою займав­ся на момент вчинення злочину, і тим­часового обмеження його правоздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю на строк, встанов­лений вироком суду.

Стаття 55 КК не обмежує коло посад і видів діяльності, права обійма­ти які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній ос­нові; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність — службовою, професійною, підприємницькою або іншою (наприклад, заняття полюванням, керування особистим автотранспортом).

Призначення цього покарання не залежить і від форми власності того підприємства, установи або організації, у яких особа обіймає відповідну по­саду або займається певною діяльністю.

Не є перешкодою для призначення даного покарання і та обставина, що на момент (час) постановлення вироку підсудний вже не обіймав поса­ду або не займався діяльністю, із якими був пов'язаний вчинений ним зло­чин (наприклад, був звільнений з посади), або був позбавлений права на їх заняття в порядку адміністративного стягнення (наприклад, був позбавле­ний права на керування транспортними засобами або права на заняття по­люванням на підставі ст. 30 КпАП).

Покарання, передбачене ст. 55 КК, встановлює заборону на обіймання особою певної посади або зайняття певною діяльністю. Отже, рішення суду про правову заборону на здійснення такого права повинне бути чітко і яс­но сформульоване в резолютивній частині вироку з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні покарання.

Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або зазначено вид діяльності, права обіймати які або займатися якими може бути позбавлений засуджений (наприклад, статті 286, 287 КК), то фор­мулювання покарання у вироку повинне точно відповідати змісту цієї санкції.

Якщо в санкції статті Особливої частини КК покарання вказане в загальній формі, тобто наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК (а таких санкцій у КК — переважна більшість), то суд зобов'яза­ний конкретизувати правову заборону у вироку і точно зазначити (описати, окреслити) характер (коло) тих посад або вид тієї діяльності, права обійма­ти які або займатися якими він позбавляє засудженого. При цьому покаран­ня повинне бути сформульоване судом таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою в ньому діяльністю в будь-якій галузі, а також був позбавлений можливості обіймати посади або займатися діяльністю, що за своїм характером ана­логічні з тими, які були використані для вчинення злочину. Ця заборона мо­же бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, ди­ректор, завідуючий) або шляхом опису характеру та обсягу тих повнова­жень, якими особа наділяється за посадою, службовою, професійною або іншою спеціальною діяльністю. Наприклад, при призначенні цього покаран­ня за ст. 191 КК доцільно позбавляти засудженого права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, або посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями.

Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров'я то­що без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретного виду тієї діяльності, права обіймати які або займати­ся якими позбавляється засуджений. Наприклад, продавцю, засудженомузаобман покупців за ч. 1 ст. 225 КК, суд не може заборонити працювати в си­стемі торгівлі, але може позбавити його права на певний строк працювати продавцем; лікарю, засудженому за незаконне проведення аборту за ч. 2 ст. 134 КК, суд не може заборонити працювати в системі охорони здоров'я, але може позбавити його права займатися лікарською діяльністю.

Підстави для застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю сформульовані в ч. 2 ст. 55 КК, відповідно до якої це покарання може бути призначене за умови, якщо:

а) на момент (час) вчинення злочину винний обіймав певну посадуабозаймався певною діяльністю на законних підставах;

б) вчинений винним злочин за своїм характером був безпосередньо пов'язаний з посадою, яку він обіймав, або діяльністю, якою він займався;

в) з урахуванням характеру вчиненого злочину, особи засудженоготаінших обставин справи суд дійшов висновку про неможливість (не­доцільність) збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Тільки за наявності всіх трьох зазначених умов можливе призначення цього покарання, особливо у випадках, коли воно як додаткове призна­чається не відповідно до санкції статті Особливої частини КК, а на підставі ст. 55 Загальної частини КК.

Як основне покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призна­чене судом лише за умови, якщо воно безпосередньо передбачене у відповідній санкції статті Особливої частини КК, за винятком випадків йо­го призначення на підставі ч. 1 ст, 69 КК.

Однак і при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК це основне покарання може бути призначене судом лише з дотриманням вимог, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, — якщо злочин вчинений за посадою або у зв'язку із зайнят­тям певною діяльністю.

Як додаткове покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призначене у випадках, якщо воно:

а) безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. При­чому у санкції воно може бути передбачене або як обов'язкове (наприклад, ст. 131, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 191 КК), або як факультативне (наприклад, ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 191 КК) додаткове покарання. У першому ви­падку відмова від його призначення припустима лише при застосуванні ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК), а в другому — питання про доцільність його призначення вирішується за розсудом суду;

б) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуван­ням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55 КК з обов'язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення і посиланням на цю норму закону;

в) передбачене в санкції статті Особливої частини КК як одне з кількох, альтернативне зазначених у ній основних покарань (наприклад, ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144, ст. 145, ст. 172, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175 КК), але не призначене судом у цій якості. Призначаючи в таких випадках інше, аль­тернативне передбачене в санкції основне покарання, суд вправі призначи­ти позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання. Проте призначення цього додаткового покарання здійснюється тут не відповідно до санкції статті Особливої час­тини КК, а також на підставі ч. 2 ст. 55 КК. Тому прийняте судом рішен­ня повинне бути мотивоване у вироку з обов'язковим посиланням на ч. 2 ст. 55 КК. Так, якщо за ч. 1 ст. 140 КК суд призначає основне покарання, наприклад, у виді обмеження або позбавлення волі, то на підставі ч. 2 ст. 55 КК він може позбавити засудженого права обіймати певні посади як додаткове покарання.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як основного або додаткового покарання на підставі санкції статті Особливої частини КК воно застосовується в межах строків, зазначених у відповідній санкції. Якщо це покарання призначається як додаткове на підставі ч. 2 ст. 55 КК, то при визначенні його строку суд повинен виходити з тих меж, які встановлені для даного виду додаткового покарання в ч. 1 ст. 55 КК.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як основного або додаткового покарання за су­купністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (див. комен­тар до частин 3 та 4 ст. 72 КК).

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як додаткового покарання порядок його застосу­вання (виконання) встановлений у ч. З ст. 55 КК і залежить від того, до яко­го виду основного покарання воно приєднується:

а) якщо це додаткове покарання приєднується до арешту (ст. 60 КК), об­меження волі (ст. 61 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), то воно поширюється на весь час відбування засудженим основ­ного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для да­ного виду додаткового покарання. При цьому строк додаткового покарання обчислюється (починає відраховуватися) з моменту відбуття засудженим ос­новного покарання. Отже, у цих випадках заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю діє і протягом строку відбування засудже­ним основного покарання, і після його відбуття — протягом строку, на який призначене вироком суду додаткове покарання;

б) якщо зазначене покарання приєднується на додаток до інших видів ос­новних покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або призначається на підставі ст. 77 КК при одночасному звільненні особи від основного покарання з випробуванням (ст. 75 КК), то воно обчислюється, і отже, правова заборона на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю діє з моменту набуття виро­ком законної сили. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосовується не послідовно, а паралельно з основним покаран­ням або іспитовим строком (ч. З ст. 75 КК). При цьому закінчення строку кожного з покарань (основного і додаткового) або іспитового строку (ч. З ст. 75 КК) та додаткового покарання залежить від їх тривалості.

З дотриманням умов, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване як основне покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути достроково звільнений від його відбування на підставі статей 85—87 КК. При призначенні цього покарання як додаткового засуджена до нього особа може бути звільнена від його відбування:

а) з випробуванням (ст. 79 КК);

б) умовно-достроково (ст. 81 КК);

в) достроково (ч. 2 ст. 82, статті 85—87 КК).

До неповнолітніх позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосовано лише як додаткове пока­рання (див. коментар до ч. 2 ст. 98 КК).

Відповідно до п. 3 ст. З Закону України «Про виконавче проваджен­ня» від 21 квітня 1999 р. вирок суду в частині позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягає виконанню Державною виконавчою службою. Якщо засуджений до цього покарання обіймає відповідну поса­ду або займається певною діяльністю за умовами трудового договору на підприємстві, в установі або організації, то копія вироку суду, що набрав чинності, направляється до адміністрації цього підприємства, установи або організації. Отримавши копію вироку, адміністрація зобов'язана:

а) розірвати трудовий договір із засудженим;

б) внести до трудової книж­ки засудженого в точній відповідності до вироку запис про те, на якій підставі, на який строк і які саме посади він не вправі обіймати або якого роду діяльністю не може займатися; в) повідомити суд про виконання ви­року (ст. 5 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних по­карань»).

Ухилення від покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, — призначеного судом як основне чи як додаткове, має наслідком відповідальність за ч. 1ст. 389 КК.

Читайте також:

1. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.
2. В Україні акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими.
3. В якій формі можуть вкладатись іноземні інвестиції в економіку України?
4. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
5. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.
6. Відносні прикметники можуть утворюватися від іменника за допомогою суфіксів –ов, -ев, -єв.
7. Відповідно до цивільного процесуального законодавства не можуть виступати як представники в суді судді, слідчі та прокурори (ст. 41 ЦПК).
8. Всі системи можуть бути поділені на 4 великі класи.
9. До комунікаційних споруд відносяться системи тепло -, водо -, електро - забезпечення, лінії зв’язку, очисні споруди. Вони можуть бути підземні, наземні та повітряні.
10. Довгострокові фінансові інвестиції – це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.
11. Довгострокові фінансові інвестиції – це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.
12. Догляд.Хворі легкими формами можуть лікуватися вдома, але якщо забезпечується лабораторне обстеження. Показання до госпіталізації

Переглядів: 1201