Поверхнею теплообміну в таких апаратах є гофровані паралельні пластини, які утворюють велику кількість вузьких каналів з хвилястими стінками, ширина яких коливається від 3 до 6 мм. Рідини, що задіяні в теплообміні рухаються каналами, розділеними суміжними пластинами і омивають протилежні бокові сторони кожної пластини. Схема однієї такої пластини показана на рис.8. На передній своїй поверхні вона містить велику прокладку 1, що обмежує канал для руху рідини І між пластинами, отвори 2 і 3 для входу рідини І в канал і виходу з нього. Ще дві маленькі кільцеві прокладки 4 ущільнюють отвори 5 і 6, через які подається і видаляється рідина ІІ, що рухається протитоком. Рідина І поступає через штуцер, рухається непарними каналами (справа наліво) і видаляється через інший штуцер. Рідина ІІ, рухається парними каналами і видаляється через штуцер. Блок пластин затискається між нерухомою плитою і рухомою гвинтовим зажимом.
Перевагою такої конструкції є те, що у вузьких каналах створюється висока швидкість теплоносіїв, що призводить до збільшення коефіцієнтів теплопередачі (до 3800 Вт/м2·) за малого гідравлічного опору. Крім цього, вони є зручними в обслуговуванні. До недоліків належить неможливість їх роботи за високих тисків і складність підбору еластичних хімічностійких матеріалів для прокладок.
Рис. 8. Пластина пластинчатого теплообмінника:
1, 4 – прокладки; 2, 3 – отвори для рідини І; 5, 6 – отвори для рідини ІІ.