• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні принципи руху

Зміст і мета руху

Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнарод­ною концепцією про права дитини 1989 р. волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та еколо­гічного розвитку.

Волонтерство:

- це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;

- це активна участь громадянина у житті людських спільнот;

- сприяє покращанню якості життя, особистому росту та поглибленню
відчуття солідарності;

- . виражається, як правило, в спільній діяльності у рамках різного ролу асоціацій;

- сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та
миру у суспільстві;

- . сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій.

Волонтери дотримуються та використовують па практиці такі основні принципи:

. визнають право на об'єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми незалежно під їх расової приналежності, віросповідання, фізичних особли­востей, соціального та матеріального становища;

- поважають гідність та культуру всіх

- надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано
в дусі партнерства і братерства;

- визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють колективному забезпеченню цих потреб;

- ставлять перед собою мету перетворити волонтерство на елемент осо­бистого розвитку, набуття нових знань і павичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями, а не користувачами;

- стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну та міжнародну солідарність.

Виходячи із основних принципів, волонтери повинні:

- сприяти тому, щоб особиста участь перетворювалася в колективний рух;

- активно підтримувати свої асоціації, бути відданими їх меті, знати їх
політику та діяльність;

- прагнути в міру своїх здібностей та наявності вільного часу успішного завершення, згідно із взятою на себе відповідальністю, спільно розроблених програм;

- співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння та взаємної поваги;

- не ухилятися від нових завдань;

- не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності.

Зі свого боку, поважаючи права людини та основні принципи волонтер-ства, асоціації повинні:

- забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, виз­начати межу добровільної співпраці, якісно формулювати та з повагою ставитися до функцій волонтерів;

- доручати кожному такий вид роботи, що йому найбільш підходить,
при цьому забезпечити відповідні навчання та допомогу;

- регулярно підбивати підсумки діяльності і оприлюднювати їх;

- забезпечити, у разі необхідності, компенсацію ризику, пов'язаного з
діяльністю волонтерів, а також шкоди, що ненавмисно завдана третій особі врезультаті діяльності волонтерів;

- забезпечити доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи у
разі необхідності витрати;

- передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності як з
ініціативи асоціації, так і з їх особистої.

Париж, 14 вересня 1990 р.

Однією з особливостей волонтерства є те, що великі її органі­зації (асоціації) іноді перетворюються в складні об'єднання з сильно розвиненою бюрократією (наприклад. Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста).

При цьому поняття й сутність терміна «бюрократія» із загаль­ного значення часто набуває протилежного змісту.

Наприклад, Армія спасіння — міжнародна організація, яка займається бла­годійною та євангелістською роботою. Утворена в 1878 р. англійсь­ким священиком Уїльямом Бугом. її метою с боротьба зі злом і людськими стражданнями. У неї є своя програма, яка реалізується в більш ніж 100 країнах з використанням 127 мов. Міжнародний центр Армії спасіння знаходиться в Лондоні. Армія налічує 14 тис. корпусів (при­ходів), а також велику кількість соціальних, медичних, освітніх та інших громадських служб. Армія спасінняздійснює соціальну роботу за та­кими напрямками:

- надання житла бездомним;

- їжа для голодних;

- піклування про літніх людей (притулки для старих під патронажем АС);

- піклування про жінок ( пологові будинки і клініки);

- робота з дітьми (дитячих будинки, ясла, будинки відпочинку, табори відпочинку, клуби);

- освіта (початкові і середні школи для дітей; домашні, наукові і торгові школи для студентів);

- допомога сім'ям ;

- лікарні й клініки;

- реабілітаційні центри;

- боротьба з алкоголізмом і наркоманією (притулки і
центри);

- допомога сліпим (забезпечення житлом і на­вчання)

- допомога інвалідам (спеціальні притулки);

- допомога військовослужбовцям (їдальні, пересувні підрозділи і гуртожитки);

- пошук зниклих людей;

- допомога в'язням (надання допомоги в суді, опіка в'язнів, виправні й випробні заклади для молодих правопорушників);

- запобігання суїциду;

- центри;

- піклування про членів АС (будинки відпочинку для дію­чих членів асоціації і відставників).

Таким чином, волонтерський рух у сучасному світі є части­ною будь-якої цивілізації, кожного суспільства. У загальному ро­зумінні волонтерський рух — це той внесок, який робиться фізични­ми особами на основі діяльності, що не приносить прибутків, без заробітної плати, без набуття будь-яких персональних вигід у про­цвітання соціальних груп і суспільства в цілому.

У межах національних програм і програм ООН волонтерство сприяє розвитку технічного співробітництва, пропаганди прав лю­дини, демократії й миру.

Сьогодні проблема волонтерського руху в Україні зна­ходиться в «зародковому» стані.

Особливостями є таке:

1. Волонтерський рух розглядається у спадкоємності з шефсь­кою роботою, яка здійснювалася в межах колишнього СРСР (шеф­ство старших школярів над молодшими; шефство студентів і робіт­ників над школярами; шефство молоді над «педагогічно занедбаними підлітками; шефство членів профспілки над «важкими» сім'я­ми; відвідання «на дому»; допомога відсталим; наставництво; участь у роботі оперативних громадських дружин, загоні»тощо). У межах стабільної ідеологічної держави вся система зазначених видів ро­боти була достатньою мірою дієва й ефективна.

Природно, що в СРСР, як і в будь-якій добре налагодженій си­стемі, соціальна робота була упорядкована. Життя людини як гро­мадянина передбачало наявність у ньому «громадської навантаженості». При цьому найпоширенішим видом роботи була робота з надання допомоги усім, хто її потребував. Основним принципом тут був віковий: діти допомагали дошкільникам, ровесникам і ветера­нам, молодь — молодшим школярам, підліткам, інвалідам, людям, що опинились у складній життєвій ситуації; дорослі — сім'ям, які цього потребували, «важким» підліткам, хворим та інвалідам. Заз­начена допомога мала як довготривалий, так і швидкоплинний або одноразовий характер. Уся добровільна робота проводилась у ме­жах громадських організацій (профспілок, партійних органів, комсо­мольської й піонерської організацій, рад ветеранів війни і праці тощо), тобто функціонувала налагоджена система громадських організацій, що надають безплатну допомогу людям. Особливо варто відзначи­ти, що принцип організації добровільної соціальної допомоги в ко­лишньому СРСР цілком відповідав принципам соціальної роботи в країнах Заходу: волонтерство можливе лише в некомерційному сек­торі економіки, розраховувати на безгрошову форму добровільної роботи ентузіастів неможливо, коли за таку ж роботу інші працівни­ки отримують заробітну плату.

Загальний висновок може полягати в тому, що волонтерство в нашій спільній колишній країні — не комуністична пропаганда, а ко­лишня реальність, забезпечена гуманізмом і менталітетом нашого народу.

2. На зміну ідеології комунізму не прийшла ніяка інша. У ре­зультаті утворився відповідний вакуум, у тому числі й у галузі со­ціальної роботи. Сьогодні реальна соціальна робота в Україні в ос­новному сконцентрована в системі центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), різноманітних громадських (дитячих, молодіжних, жіночих) і релігійних організаціях. Ними, звичайно, вакууму галузі соціальної роботи заповнити неможливо, але саме вони сьогодні об'єктивно виступають її (соціальної роботи) реабілітаційними цен­трами.

Досвід організації волонтерської роботи в ЦССМ різних ре­гіонів України показав таке.

По-перше, під волонтерством розуміють чотири різних види добровільної участі в соціальній і благодійній роботі:

— безкорисливу (безгрошову) допомогу конкретного волонте­ра конкретній людині, яка потребує реальної допомоги збоку інших людей;

— роботу спеціалістів у плані організації діяльності клубів за
інтересами;

— залучення дітей і молоділо роботи в самокерованих групах;
добропорядну діяльність.

По-друге, під волонтерством у системі ЦССМ розуміється діяльність тих людей, які є членами різних громадських (суспіль­них) організацій. До цієї групи відносяться всі ті, хто здійснює со­ціальну роботу стосовно своїх обов'язків як членів тієї чи іншої суспільної організації.

Таким чином, становлення волонтерського руху в Україні здійснюється сьогодні за кількома напрямами:

1. Традиційний для багатьох держав обмін групами молодих добровільців, які ставлять за мету трансляцію власної культури й засвоєння аналогічної культури тієї держави, до якої за домовленістю вони и відправляються на певний час як волонтери. Основи такої волонтерської діяльності розробляються Європейським ко­мітетом міждержавного співробітництва в молодіжному середо­вищі й активно використовуються Корпусом Миру США в Україні.

2. Добровільна безплатна робота волонтерів у громадських і
некомерційних організаціях, метою якої с допомога будь-яким кате­горіям населення в якій-небудь діяльності, навчанні, потенційному
розвитку.

3. Добровільна систематична або епізодична допомога державним закладам у здійсненні соціальної політики, допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, закладам соціального забез­печення в роботі з молоддю з особливими потребами і з людьми літнього віку.

4. Волонтерська діяльність як результат творчого саморозвитку.

5. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність як спосіб розвитку особистості, її соціалізації, духовного становлення.

Потреба в допомозі волонтерів у сфері соціального життя
різних верств населення в Україні набула особливої гостроти. Тому
освіта постійно діючих груп волонтерів, тимчасових груп, волон­терських шкіл потребує обгрунтування їхньої законності, доцільності
й ефективності, що повинно знаходити відображення у відповідних
концептуальних і нормативних документах.

Правові аспекти розвитку волонтерського руху визначаються наступними законодавчими актами:

1. Закон України ''Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від
21.06.2001 р.

2. Закон України "Про соціальні послуги" від 19.06.2003 р.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
4. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
5. Антикорупційні принципи
6. Артеріальний пульс, основні параметри
7. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
8. Б/. Принципи виборчого права.
9. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
10. Базові принципи психології спорту.
11. Банківська система та її основні функції
12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн

Переглядів: 1284