Складові туризму

Структура туризму.

В сучасній туризмології існують різні підходи до структуралі-зацїі туризму. Так, Джон Уокер пропонує структуру, що включає чотири основні групи компонентів (табл. 1):

1) подорожі (круїзи, автобуси, літаки, авто, залізниця);

2) проживання (готелі та мотелі, конференції, виставки, зустрічі);

3) харчування (ресторани, кафе, бари);

4) відпочинок та дозвілля (ігри, парки, розваги, атракціони).

Таблиця 1

Подорож	Мешкання	Харчування	Відпочинок та дозвілля
Круїзи Автобуси Літаки Автомобілі Залізниці	Готелі Мотелі Конференції Виставки Зустрічі	Ресторани Кафе Бари	Ігри Парки Розваги Атракціони

Як бачимо, подібна структура має не чітко виражені критерії виділення компонентів туризму, через що мало придатна для соціологічного аналізу.

Виходячи з того, що структура туризму як соціокультурного феномену має відображати соціальні відносини в цій сфері, доречно включити до основних елементів структури саме суб'єктів-носіїв соціальних відносин: туристи, туристичні групи, туристичні організації, туристичні практики і туристичні інститути. У такій послідовності ці структурні елементи туризму будуть розглянуті в нашому навчальному посібнику.

У відповідності до зазначеної структури, туризм виконує у суспільстві певні функції. На думку В А. Квартального, туризму притаманні такі функції:

Ø гностичні або пізнавальні - аналітичні, синтезуючі та евристичні;

Ø інформаційно-комунікативні;

Ø творчі - пояснювальні, прогностичні, проектувальні;

Ø діяльнісні - пов'язані з формуванням та здійсненням ідеологічних, управлінських, виховних, освітніх та пропагандистських заходів.

На додаток до перелічених функцій він ще виокремлює такі соціальні функції:

1. Створення матеріально-технічної бази та інтелектуальних основ розширеного розвитку суспільного виробництва, соціального прогресу та підвищення благоустрою всіх членів суспільства.

2. Формування, регулювання та вдосконалення суспільних відносин.

3. Виховання людини.

На те, що туризму притаманна соціальна функція, вказує М.Б. Біржаков. На його думку, ця функція реалізується шляхом виконання певних соціальних завдань:

ü надання нематеріальних благ споживачу у вигляді широкого спектру послуг;

ü формування загальноосвітнього, культурного, соціального рівня населення;

ü розширення міжнаціональних, міждержавних, міжетнічних, міжособистісних відносин;

ü забезпечення відпочинку, відновлення життєвих сил, здоров'я споживачів;

ü погодження інтересів окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, в тому числі збереження благодатного екологічного, соціального, культурного середовища.

Вдалим вбачається визначення функцій туризму українськими авторами В. Федорченко та /.М. Мініч:

§ виховна - формує відчуття колективізму, моральних та етичних цінностей;

§ освітня - поповнення та закріплення знань з питань краєзнавства, природознавства, топографії, рекреалогії; знайомство з культурою й традиціями країн і народів світу тощо;

§ оздоровча - дотримання оптимального режиму фізичних навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та громадської гігієни, розвиток адаптивних можливостей, підтримка організму на належному рівні фізичної підготовки;

§ спортивна - створення бази загальної фізичної підготовки з туристської техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

Разом з тим слід зазначити, що позитивними соціокультурними наслідками розглянутих функцій не вичерпується вплив туризму на соціальне життя країн в туристичному просторі. Як стверджує Джон Уокер, туризм породжує також і соціокультурні проблеми. "Уявіть собі, - зазначає він, - відчуття службовця в якій-небудь з країн Третього світу, що заробляє $5 в тиждень, коли він бачить багатих туристів, які винаймають розкішні номери в дорогих готелях, викидають на вітер шалені гроші. Або уявіть, як іноземна туристка смагне на пляжі в якій-небудь мусульманській країні - голою або ледь прикритою. Критики говорять, що туризм в кращому разі розчиняє самобутню національну культуру, насаджуючи культуру масового туристичного ринку, їжа, що готується в дорогих місцевих ресторанах, як правило, європейська або американська, з додаванням одного або двох американізованих місцевих страв".

Більшість міжнародних курортів надає мало можливостей для спілкування між туристами і місцевою публікою. Якась фірма побудувала готель (знісши попередньо все, що заважало будівельникам), потім, швидше за все, його придбає яка-небудь міжнародна готельна компанія, і всі пристойні посади в готелі займуть приїжджі, залишивши місцевим тільки чорну роботу.

У третьому світі туризм створює переважно низькооплачувані, сезонні робочі місця, що не дають можливості для росту кваліфікації. У деяких країнах приток багатих туристів призводить до підвищення цін на місцеву продукцію і послуги, браку основних товарів і продуктів, що негативно відображається на місцевих жителях (особливо на тих, хто безпосередньо не зайнятий туристичною діяльністю).

Хоча, з одного боку соціально-економічний вплив туризму визначається ефектом мультиплікатора, або "множинним ефектом'⁹ - ступенем, в якому первинні доходи, що отримуються від туризму, продовжують обертатися в місцевій економіці і з кожним витком генерують нові доходи. Проте, з іншого боку, величина множинного ефекту знижується у разі витоку доходів із країни. Це зв'язано з використанням імпортних товарів для забезпечення туристів, переважанням іноземних туроператорів і фірм на туристичному ринку, низькою часткою місцевого населення серед зайнятих у сфері туризму. До цього треба додати необхідність витрат на рекламу і маркетинг за кордоном, повернення сум, вкладених іноземними інвесторами.

Таким чином, хоча туризм і приносить цінну для країни іноземну валюту, істотна її частина знову залишає країну. Особливо страждає Третій світ. За даними Світового банку, 55% валового доходу від туризму в країнах, що розвиваються, повертається знову в розвинені країни. За оцінками Світового інституту ресурсів, в Зімбабве залишається тільки 10% засобів, що виручаються від природного туризму, а в регіоні Аннапурна в Непалі - навіть менше 10%. Навпаки, в розвинених країнах залишається близько 90% валюти, а 10% повертається. Крім того, туризм може бути каналом як притоку, так і відтоку валюти за кордон і в іншому сенсі. Багато що залежить від пропорцій внутрішнього і зовнішнього турпотоків.

Згідно з рекомендаціями Всесвітньої туристської організації, в національних інтересах підтримувати оптимальне співвідношення 4:1, тобто на одного виїжджаючого подорожувати за межі країни повинно припадати четверо мандруючих внутрішніми туристськими маршрутами. У Росії це співвідношення становить 1:15. На одну людину, що відправляється російським маршрутом, припадає 15 громадян, що відбувають в туристські поїздки за кордон. За різними оцінками, від 50 до 85% туристських операцій Росії здійснюється зарубіжними, змішаними компаніями і долученими до них російськими. Каналами туризму вивозяться щорічно десятки мільярдів доларів, не оподатковувані російською державою. Росте обіг зарубіжного туристського бізнесу, підвищується рівень життя в чужих країнах, за російські гроші за кордоном створюються мільйони нових робочих місць, дешевшають туристські послуги, розширюється їх асортимент.

Зрозуміло, що на країни зі здоровою і різноманітною національною економікою туризм навряд чи може зробити значний соціокультурний вплив. Небезпека виникає, коли туризм виявляється головним постачальником валюти до національного бюджету. В цьому випадку скоро починають відчуватися зміни в століттями встановлених цінностях і нормах поведінки місцевих жителів. Це може виявлятися у все більшому відчуженні між молодим поколінням, що легше адаптується до нових умов, і старшим, що дотримується традиційних цінностей.

Під впливом турпотоків спотворюються місцеві традиції і звичаї, а самі жителі перетворюються на обслуговуючий клас, що живе за рахунок доходів від приїжджих, цілком орієнтований на туристичну індустрію. Зайнятість місцевих жителів стає сезонною і мало оплачуваною. Працюючі в готелях нерідко отримують платню, що не перевищує прожиткового мінімуму. Туризм стає джерелом соціальної нерівності. У країнах, що розвиваються, туризм збагачує лише вузьке коло і без того найбагатших осіб, в той час як малозабезпечені стають ще біднішими.

При цьому, місцева туристська індустрія орієнтується на щорічну зміну моди, залежить від цінової політики в світовому туристському бізнесі, а найголовніше - від великої економіки країн, звідки прибувають потоки туристів.

Серйозні негативні наслідки пов'язані з тим, що туризм е джерелом забруднення навколишнього середовища, зокрема води, скупчення людей і перенаселеності, безладу (розкидані речі, сміття, бруд), шуму, причиною дестабілізації місцевої економіки і культурної системи

Характерно, що для відображення сукупності негативних соціо-культурних наслідків туризму з'явився новий термін. Зовсім недавно учені стали говорити про так званий хоризм (англ. whorism від whore - повія, блудниця: блудити, чинити перелюб) замість туризму. Хоризм вважається культурною хворобою, що уразила масову культуру в багатьох країнах. Він позначає здатність змінювати свої погляди на догоду обставинам або в гонитві за успіхом, компроміс із совістю, моральними принципами, нарешті, етичну неохайність. Яскравий приклад - розбещення іноземними туристами жінок із місцевих племен в країнах Третього світу, яких перетворюють на платних наложниць.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Колізійні питання права інтелектуальної власності	\|	Імперативний метод – застосування до особи, яка вчинила злочин санкції кримінально-правової норми.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.