Імперативний метод – застосування до особи, яка вчинила злочин санкції кримінально-правової норми.

Метод кримінального права – суспільні відносини, які регламентуються кримінальним правом та регулюються імперативним методом.

Регуляція суспільних відносин кримінальним правом пов'язана із застосуванням засобів, прийомів, притаманних виключно цій галузі права. Специфіка їх полягає в застосуванні до винної особи з боку держави покарання - крайнього, найсуворішого і найжорсткішого виду реакції. Саме тому метод правового регулювання для кримінального права полягає у застосуванні примусу у виді покарання. Однак він застосовується лише, коли:

♦ конкретне вчинене діяння віднесено до категорії злочинів і містить склад відповідного злочину;

♦ особа, яка скоїла це діяння, є винною.

Метод кримінально-правового регулювання знаходить свій прояв у притягненні особи до кримінальної відповідальності, яка є покладеним на особу, що вчинила порушення кримінальної норми, державою або суспільством обов'язком дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи, адекватні ступеню небезпечності вчиненого порушення.

Разом з цим визначення методу кримінального права виключно як застосування примусу було б дещо обмеженим поглядом на проблему. Виходячи із того, що кримінальне право своїми нормами заохочує громадян до вчинення низки соціально-корисних дій (необхідної оборони, затримання злочинця, невиконання злочинного наказу і т. ін.) методом кримінального права слід визнати також заохочення, яке щоправда, застосовується в обмежених випадках.

2. Зв'язок кримінального права з іншими галузями права.Кримінальне право, як наука та навчальна дисципліна.

Кримінальне право займає особливе місце в правовій системі України. Це обумовлено, як уже зазначалося, його предметом і методом правового регулювання. Водночас, кримінальне право має певний зв'язок з іншими галузями законодавства, оскільки охороняє від злочинних посягань суспільні відносини і цінності, що регулюються цими галузями законодавства (наприклад, трудовим, цивільним, фінансовим), і які можуть охоронятися також певними галузями права від незлочинних на них посягань (наприклад, адміністративним).

Безпосереднім джерелом основних принципів і навіть окремих норм Загальної та Особливої частин кримінального права є Конституція України. Це можна проілюструвати на конкретних прикладах.

Так, ч. 2 ст. 27 Конституції України наголошує: «Кожен має право захищати своє життя й здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань». Це є підґрунтям для такого кримінально-правового інституту, як необхідна оборона, основні положення якого сформульовані у ст. 36 КК.

Основний Закон України (ч. 1 ст. 28) встановлює: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Відповідно до цього в кримінальному праві при формулюванні покарання підкреслено, що воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50 КК), у ст. 127 передбачена відповідальність за катування, а у ст. 434 - за жорстоке поводження з військовополоненими.

Ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Ці конституційні положення знаходять закріплення і розвиток, зокрема, у ч. 2 ст. 4 та ч. 2 ст. 5 КК.

У ч. 3 ст. 2 КК закріплений принцип, відповідно до якого ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей принцип базується на положеннях ст. 61 Конституції України.

Надзвичайно важливим для застосування норм кримінального права є конституційне положення, що міститься у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Кримінальне та кримінально-процесуальне право. Кримінально-процесуальне право регламентує порядок порушення, розслідування і розгляду справ про вчинені злочини. Воно також регламентує порядок приведення у виконання вироків та інших рішень судів за кримінальними справами. Кримінальне право обумовлює багато норм і інститутів кримінально-процесуального права. Інакше кажучи, кримінальне (матеріальне) право і кримінально-процесуальне право співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування зміст кримінального права.

Норми кримінально-процесуального права не можуть суперечити нормам кримінального права, оскільки основне їх призначення полягає у сприянні забезпеченню реалізації норм кримінального права.

Кримінальне та адміністративне право. Тісний зв'язок кримінального права з адміністративним правом проявляється, зокрема, у використанні ним положень адміністративного права при побудові деяких своїх норм та інститутів. Так, однією з підстав направлення засудженого, який раніше був звільнений судом від відбування покарання з випробуванням, для відбування призначеного покарання є систематичне вчинення ним правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення (ч. 2 ст. 78 КК).

Адміністративне право, передбачаючи відповідальність за різні правопорушення, також виконує охоронну функцію - захищає суспільство (правопорядок) від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від найбільш небезпечних посягань - злочинів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративні правопорушення від злочинів.

Кримінальне та кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови виконання і відбування покарань, визначає засоби виправлення засуджених, охорони їхніх прав і законних інтересів, надання засудженим допомоги в соціальній адаптації. Воно базується на відповідних нормах та інститутах кримінального права, що визначають підстави, межі, загальні засади призначення покарання. Порядок і умови виконання (відбування) кримінальних покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права.

Кримінальне право і міжнародне право. У ст. 9 Конституції України вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому ряд норм чинного КК сконструйовані відповідно до змісту міжнародних договорів. Це норми, які регулюють питання: кримінальної відповідальності іноземних громадян і осіб без громадянства; відповідальності осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю; видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину, тощо. Фактично усі статті розділу XX Особливої частини КК - злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку - кореспондуються з положеннями відповідних міжнародних конвенцій, угод, протоколів тощо.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. З КК норми законодавства про кримінальну відповідальність повинні ґрунтуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Наука кримінального права - це система наукових положень і поглядів щодо підстав і меж кримінальної відповідальності, а також: напрямів використання можливостей кримінального права в боротьбі зі злочинністю.

Вона досліджує соціальну обумовленість і сутність кримінального закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо. Таким чином, кримінальне право як галузь права й законодавства виступає для науки як предмет її вивчення. Водночас, наука кримінального права вивчає не тільки чинне кримінальне законодавство, а й його історію та перспективи розвитку.

Наука кримінального права розробляє наукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, правозастосовної практики, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування на практиці.

Система наукових положень і знань про кримінальний закон перебуває у постійному розвитку завдяки проведенню новітніх досліджень із застосуванням притаманних науці кримінального права методів щодо вивчення кримінального законодавства, практики його застосування, статистичних даних про злочинність тощо.

Наука кримінального права використовує логіко-юридичний, соціологічний та історичний методи, а також метод системного аналізу та метод порівняльного правознавства.

За допомогою логіко-юридичного методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину. Значення цього методу обумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов'язаних певною логікою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу. Широке використання цього методу в праві виробляє особливий стиль мислення юристів, коли будь-яке поняття розкладається на складові частини і кожній дається визначення, оцінка.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи. Перш за все (вищий рівень системи) кримінальне право є однією з галузей законодавства, і вивчення того, що вони (галузі) мають загальне і що їх відрізняє, дає багато для розуміння природи кримінального права.

Другий рівень системності щодо кримінального права виявляється в тому, що воно складається, як уже вказувалося, із Загальної та Особливої частин. Вивчення їх взаємних зв'язків, впливу норм Загальної частини на процес застосування норм Особливої частини являє вияв системного методу.

Третій рівень: кожна з частин кримінального права, у свою чергу, складається з розділів, які також мають певну ієрархію, впливають одна на іншу.

Четвертий рівень: дослідження взаємозв'язку окремих норм як у межах одного розділу, так і норм, що розташовані в різних розділах та різних частинах КК (Загальній та Особливій).

Метод системного аналізу допомагає виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн. Цей метод дає можливість, по-перше, краще виявити соціальну та правову природу українського права і, по-друге, запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для удосконалення нашого законодавства.

Історичний метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Відомо, що на території України після 1917 р. в різні періоди діяли кримінальні кодекси, що приймалися послідовно в 1922, 1927 і 1960 роках. Нині чинним є кодекс 2001 р. Вивчення того, як у кожному із зазначених кодексів формулювався склад, наприклад хуліганства, дозволяє виявити генезис сучасних формулювань елементів складу цього злочину, а відтак - їх сутність і значення для правильної кримінально-правової оцінки діянь, що порушують громадський порядок.

Соціологічний метод передбачає проведення конкретно-соціологічних досліджень (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання тощо) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів як соціальних явищ, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів, ставлення громадян до тих чи інших злочинних діянь і заходів боротьби зі злочинністю. Соціологічний метод дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його удосконалення.

Наука кримінального права відіграє важливу творчу роль у законодавчій і правозастовній діяльності. Наукові рекомендації теорії кримінального права використовуються при підготовці проектів кримінальних законів.

Кримінальне право як навчальна дисципліна — це сукупність розташованого відповідно до структури КК навчального матеріалу, в якому розглядаються теоретичні положення, що розкривають зміст кримінально-правових норм і дозволяють студентам засвоїти суму знань, необхідних для обґрунтованої кримінально-правової оцінки вчиненого злочину в якості особи, яка застосовує кримінальний закон (наприклад, слідчого, адвоката, прокурора, судді).

Навчальний курс (дисципліна) кримінального права України складається з курсів Загальної й Особливої частин кримінального права. Спочатку вивчається курс Загальної частини кримінального права України, а потім, після засвоєння загальних положень про злочин та покарання, вивчається курс Особливої частини.

Порядок і послідовність викладу питань Загальної частини кримінального права прийнято іменувати системою курсу Загальної частини кримінального права. Система курсу Загальної частини кримінального права в основному визначається системою чинного кримінального законодавства. Завершується вивчення цього курсу знайомством із загальними положеннями кримінального права іноземних країн.

Знання кримінального права є підґрунтям професійної діяльності для таких категорій юристів, як слідчий, працівник оперативних служб міліції, прокурор, адвокат, суддя.

Кримінальне право має значення базової дисципліни для інших юридичних дисциплін кримінального циклу - кримінального процесу, криміналістики, кримінології, оперативно-розшукової діяльності та деяких інших. Для правильного й ефективного розслідування справи треба чітко знати, що й кого шукати, в чому й кого треба викрити, які докази для цього треба знайти тощо. Без таких знань правоохоронна діяльність навіть за умови досконалого володіння тактикою допиту, технікою огляду місця події, психологією злочинця тощо може бути спрямована на вирішення другорядних питань, що не мають прямого відношення до ознак конкретного злочину.

Ознаки кримінального права, як галузі права:

v Загальна частина – це система норм, викладених не хаотично, а в певному порядку;

v Загальна частина – утворює норми закріплені в актах кримінального законодавства;

v У нормах загальної частини вміщені норми, які є спільними, загальним для всіх складів злочинів, відповідальність за які регламентується особливою частиною.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складові туризму	\|	Суб’єкти кримінально-правових відносин. Завдання та функції кримінального права України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.